Головуючий у 1 інст. -Шаповал З.О. Доповідач - Литвиненко І.В.
Справа №22ц-1570/2006
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2006 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - Острянського В.І.
суддів - Литвиненко І.В., Смаглюк Р.І.
при секретарі - Мехед Т.О.
з участю сторін та адвоката ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою СПД ОСОБА_2 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 03 серпня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_3 до суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом СПД ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання наказу таким, що відповідає вимогам закону та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 звернувся з позовом до СПД ОСОБА_2, в якому просив поновити його на роботі на посаді охоронця господарчого двору, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 10 000 грн.. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював у відповідача на посаді охоронця господарчого двору за трудовим договором НОМЕР_1 та був звільнений згідно наказу від 28.02.2006 року за п.2 ст.41 КЗпП України, який вважає незаконним, оскільки причини звільнення є надуманими. Шляхом незаконного звільнення та безпідставного звинувачення у скоєнні крадіжки, відповідач завдав йому моральних страждань, позбавив його сім'ю засобів існування.
СПД ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати наказ від 28.02.2006 року про звільнення ОСОБА_3 за п.2 ст.41 КЗпП України таким, що відповідає вимогам закону, тому що ОСОБА_3 неодноразово порушував трудову дисципліну . а 24.02.2006 року скоїв крадіжку майна СПД , був відсутній на роботі деякий час, що є порушенням дисципліни, і цим ОСОБА_3 завдав моральну шкоду відповідачу у розмірі 10 000 грн.
Під час судового розгляду ОСОБА_3 уточнив свої вимоги і просив не поновляти його на попередній роботі в зв"язку з припиненням відповідачем підприємницької діяльності, змінити формулювання причин звільнення на п.1 ст.40 КЗпП України в зв"язку з ліквідацією підприємства, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.02.2006 року по день постановлення рішення та моральну шкоду в сумі 19 000 грн., а також витрати на юридичну допомогу в сумі 100 грн.
ОСОБА_2 та його представник просили змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 на п.З ст.40 КЗпП України , т.т. за систематичне невиконання без поважних причин покладених обов'язків та стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 1500 грн.
Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 03 серпня
2006 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано ОСОБА_3 звільненим з 30 травня 2006 року за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з
ліквідацією СПД ОСОБА_2; стягнуто з ОСОБА_2 середній
заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 лютого 2006 року по ЗО
травня 2006 року в сумі 1067 грн. 50 коп. та 200 грн. моральної шкоди, а також 100 грн. витрат на правову допомогу. Стягнуто з ОСОБА_2 державне мито на користь держави в розмірі 68 грн. та 7 грн.50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення. В задоволенні позовних вимог
ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду через порушення норм матеріального та процесуального права, і відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3, задовольнивши його вимоги про зміну формулювання звільнення та стягнення моральної шкоди. Апелянт посилається на те, що у нього були законні підстави для звільнення ОСОБА_3 за п.З ст.40 КЗпП України, який неодноразово порушував трудову дисципліну, що підтверджується складеними актами, які він відмовлявся підписувати, та виданими наказами про накладення на нього дисциплінарних стягнень, показами допитаних судом свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , але , зважаючи на укладений з позивачем та зареєстрований у ЦЗ договір про повну матеріальну відповідальність , та тих обставин , що 24.02.2006 року позивач ОСОБА_3 скоїв крадіжку майна СПД та був відсутній на робочому місці деякий час, звільнення було проведено за п.2ст.41КЗпП України, що залишилось поза увагою суду.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін,перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду слід змінити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 працював у СПД ОСОБА_2 на посаді охоронця на підставі трудового договору НОМЕР_1, зареєстрованого в Щорському районному центрі зайнятості. Між сторонами 07 лютого 2006 року був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. (а.с.5-6, 28).
Наказом від 28.02.2006 року ОСОБА_3 звільнений на підставі п.2 ст.41 КЗпП України (а.с.4) в зв"язку з втратою до нього довір'я.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_3 за п.2 ст.41 КЗпП України, оскільки відповідачем не доведено факт скоєння винних дій ОСОБА_3, зокрема: відсутні докази притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за крадіжку майна СПД чи залишення свого робочого місця в порушення інструкції № З 24.02.2006 року, а тому звільнення за ст.41 п.2 КЗпП України є незаконним. Посилання апелянта на пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підписали акт від 24.02.2006 року про відсутність на робочому місці ОСОБА_3 з 14:30 год до 17:35 год , не можуть прийматись судом як беззаперечний доказ, оскільки ПП ОСОБА_5 не має відношення до СПД ОСОБА_2, ОСОБА_6, дружина СПД ОСОБА_2, перебуває у неприязливих стосунках з позивачем. Крім того, відповідачем не була з'ясована поважність або неповажність причин відсутності ОСОБА_3 на робочому місці, а сам позивач наполягає на тому, що він був присутнім на робочому місці. Доказів знаходження в зазначений час ОСОБА_3 в іншому місці, відповідач суду не надав. В протоколі про адміністративне правопорушення від 28.02.2006 року зазначено про знаходження ОСОБА_3 на вул. К.Цеткін м. Щорс але це було о 13 год.
Доводи апелянта про можливість суду змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_3 тому що він систематично не виконував без поважних причин покладені на нього обов'язки , не може братись до уваги, оскільки ОСОБА_3 звільнявся саме за втрату довір'я, яка полягала в скоєні крадіжки і відсутності на роботі, пов'язаній з охороною матеріальних цінностей, обґрунтованість якого не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні. Інших позовних вимог у встановленій формі відповідно до ст. 119 ЦПК України СПД ОСОБА_2 не заявляв і не змінював.
З листа Державної податкової інспекції від 25.07.2006 року вбачається, що ОСОБА_2 30 травня 2006 року припинив свою підприємницьку діяльність.
Таким чином, суд вірно дійшов висновку, з посиланням на п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів", про визнання ОСОБА_3 звільненим за п.1 ст.40 КЗпП України в зв"язку з ліквідацією підприємства, оскільки поновлення його на попередній роботі неможливе.
У зв"язку з незаконним звільненням позивача, суд обґрунтовано стягнув з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.02.2006 року по 30.05.2006 року, а також моральну шкоду, завдану протиправними діями відповідача внаслідок незаконного звільнення з роботи, передбачену ст.237-1 КЗпП України. Однак суд у мотивувальній частині ще як на підставу стягнення моральної шкоди послався також на ст. 1167 ЦК України, що в даному випадку є порушенням норм матеріального права, оскільки ця норма не відноситься до регулювання трудових правовідносин, а тому в цій частині судове рішення слід змінити шляхом виключення з мотивувальної частини посилання на ст. 1167 ЦК України.
Крім того, в резолютивній частині рішення суд стягнув кошти на користь позивача з ОСОБА_2, залишивши поза увагою те, що позов заявлявся не до фізичної особи, а до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2. Оскільки стягнення стосуються періоду до припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2, а рішення ухвалюється після зняття з обліку СПД, то в резолютивній частині слід зазначити про те, що кошти з ОСОБА_2 стягуються у зв'язку з виконанням зобов'язань, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, що передбачено ст.52 ЦК України та ст.240-1 КЗпП України.
Також в резолютивній частині суд невірно вказав розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення 7 грн 50 коп, хоча в мотивувальній частині зазначав , що сума цих витрат складає ЗО грн, а тому слід змінити в цій частині рішення, привівши у відповідність висновки мотивувальної частини і резолютивної.
Декрет KM України „Про державне мито" встановлює розмір зі спорів немайнового характеру 0,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди , завданої неправомірним звільненням , відносяться до вимог немайнового характеру, то розмір мита складає 8 грн 50 коп, що суд не взяв до уваги і стягнув 17 грн, у зв'язку з чим рішення і в цій частині підлягає зміні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції має порушення норм матеріального права та частково не відповідають висновки суду обставинам справи, а тому в цій частині його слід змінити.
Керуючись ст. 40 п.1, ст. 41 п.2, 237-1, 240-1 КЗпП України, ст.ст.80, 88, 303, 307, 309 п.З, ст.ст. 314, 316, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 03 серпня 2006 року змінити.
Вказати в резолютивній частині: „Визнати звільнення ОСОБА_3 за ст.41 п. 2 КЗпП України незаконним."
В частині стягнення коштів викласти в такій редакції : „Стягнути з ОСОБА_2, який відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2. , на користь ОСОБА_3 1067 грн 50 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.02.2006 року по 30.05.2006 року , 200 грн. на відшкодування моральної шкоди, 100 грн на повернення витрат з правової допомоги.
Стягнути з ОСОБА_2, який відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, на користь держави 59 грн 50 коп державного мита та 30 грн витрат з інформаційно-технічного забезпечення."
Виключити з мотивувальної частини рішення : „Згідно зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою яка її завдала, за наявності її вини.", та „ ст.1166-1167 ЦК України".
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.