ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 р. | № 17/90пн |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Самусенко С.С. –головуючого, |
Дунаєвської Н.Г., |
Плюшка І.А., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | ТОВ “Донецьке регіональне виробниче об’єднання “Центр” |
на рішення та постанову | господарського суду Донецької області від 06 червня 2006 року Донецького апеляційного господарського суду від 09 серпня 2006 року |
у справі | № 17/90пн |
господарського суду | Донецької області |
за позовом | ТОВ “Донецьке регіональне виробниче об’єднання “Центр” |
до | Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації міста Донецька” |
про | визнання права власності та зобов’язання виконати певні дії |
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “Донецьке регіональне виробниче об’єднання “Центр” звернулося до господарського суду Донецької області із позовом до Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації міста Донецька” про зобов’язання відповідача не чинити перешкод у розпорядженні позивачем власним нерухомим майном (нежилі забудови), відновлення свідоцтва про право власності на зазначене майно та видання його позивачу.
До прийняття господарським судом Донецької області рішення у справі №17/90пн позивач звернувся до суду із заявою про зміну позовних вимог, у якій просив визнати за ним право власності на нерухоме майно, розташоване по вул.Кирова, 290 у місті Донецьк та зобов’язати відповідача видати позивачу свідоцтво про право власності на зазначене майно.
Пізніше позивач знов звернувся до господарського суду Донецької області із заявою про зміну позовних вимог та просив зобов’язати відповідача зареєструвати в електронному реєстрі право власності на нерухоме майно цілісний майновий комплекс (вул. Кирова, 290 , м. Донецьк), що належить позивачу, а також видати позивачу “Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно” у відношенні об’єктів нерухомості (майно цілісний майновий комплекс).
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на ст.ст. 104, 391, 392 Цивільного кодексу України, стверджуючи, що він є власником спірного нерухомого майна відповідно до виданих відповідачем технічних паспортів та реєстраційного посвідчення, а також виданого Донецькою міською радою державного акту на право постійного користування землею.
Рішенням господарського суду Донецької області від 06.06.2006 у справі №17/90пн (суддя Татенко В.М.) в задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено його право власності на спірні об’єкти нерухомого майна відповідно до вимог ч.1 ст.21 Закону України “Про власність”, ст.ст. 328, 334 Цивільного кодексу України.
Як зазначено у рішенні, технічні паспорти, на які посилається позивач як на підставу свого права власності, є лише документами, що складаються за результатами технічної інвентаризації відповідного об’єкту і не підтверджують право власності на нерухоме майно.
Донецький апеляційний господарський суд постановою від 09.08.2006 у справі № 17/90пн (колегія суддів: головуючий –Запорощенко М.Д., судді –Калантай М.В., Москальова І.В.) апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 06.06.2006 –без змін, погодившись з висновками господарського суду Донецької області.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 06.06.2006 і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.08.2006 у справі № 17/90пн повністю та прийняти нове рішення про визнання права власності позивача на об’єкти нерухомості по вул.Кирова, 290 у місті Донецьк.
Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що зазначені рішення прийняті без належної юридичної оцінки фактичних обставин справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, судами не був врахований факт втрати позивачем документів про право власності на об’єкти нерухомості, підтверджений актом про пожежу, що відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України не виключає можливості визнання права власності.
Вищим господарським судом України ухвалою від 06.10.2006 у справі №17/90пн порушено касаційне провадження.
Розпорядженням Першого заступника Голови Вищого господарського суду України Демченка С.Ф. від 06.11.2006 у справі № 17/90пн змінено та призначено наступний склад колегії суддів: Самусенко С.С. –головуючий (доповідач), судді Дунаєвська Н.Г., Плюшко І.А.
Сторони процесуальним правом участі їх повноважних представників в судовому засіданні касаційної інстанції не скористалися.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим та апеляційним господарськими судами, судова колегія Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України “Про власність” право колективної власності виникає на підставі: добровільного об’єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об’єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
Згідно ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Положенням ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та Донецьким регіональним виробничим об’єднанням “Центр”, правонаступником якого являється ТОВ “Донецьке регіональне виробниче об’єднання “Центр” (позивач), було укладено договір про відчуження майна від 23.06.1994, за яким Донецьке регіональне виробниче об’єднання “Центр” придбало у власність старі будівлі двох конторок, засолочної та овочесховища-перевалки, розташовані по вул.Кірова, 290 у місті Донецьк.
Згідно з дослідженими господарськими судами попередніх інстанцій матеріалами справи на підставі вищезазначеного договору Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації міста Донецька” (відповідач) видало Донецькому регіональному виробничому об’єднанню “Центр” реєстраційне посвідчення на придбані об’єкти нерухомості.
Разом з тим, як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, за наказом Донецького регіонального виробничого об’єднання “Центр” №172 від 26.08.1992, а також актом про ліквідацію основних фондів від 17.09.1992 було знесено та списано наземну частину будівлі засолочної, овочесховища та монорейкової дороги, що підтверджується аудиторським висновком № 123 від 17.06.1994.
Відповідно до встановлених господарськими судами обставин справи, Донецькою міською радою був виданий Донецькому регіональному виробничому об’єднанню “Центр” акт на право постійного користування землею від 17.12.1997 для розміщення будівель та споруд вантажно-приймальної площадки по вул. Кірова, 290 у місті Донецьк.
При цьому, позивач, який являється правонаступником Донецького регіонального виробничого об’єднання “Центр”, вимагає встановлення права власності на склади для сировини, склад-ангар, цех розливу, лабораторії, контори, караульне приміщення, сараї, огорожу та замощення, які розташовані за тією ж адресою, що і об’єкти нерухомості, придбані на підставі договору про відчуження майна від 23.06.1994, але не є предметом зазначеного договору.
Таким чином, вбачається, що у позивача немає законних підстав претендувати на вищезазначені об’єкти нерухомості як власника, враховуючи також, що технічні паспорти на спірні об’єкти нерухомості, які є основним аргументом позивача для визнання права власності, є лише документами, що складаються за результатами технічної інвентаризації відповідного об’єкту і не підтверджують право власності на нерухоме майно, як було вірно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій.
Додаток № 1 до п.2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002, містить вичерпний перелік правовстановлюваних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна.
Згідно п.1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Виходячи зі встановлених фактичних обставин та досліджених матеріалів справи господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що документа, встановленого переліком правовстановлюваних документів, який міг би підтвердити право власності позивача на спірні об’єкти нерухомого майна, позивачем надано не було і в матеріалах справи не міститься.
Таким чином, колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог позивача про зобов’язання відповідача зареєструвати право власності на спірне нерухоме майно (цілісний майновий комплекс) та видати позивачу “Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно” у відношенні зазначених об’єктів нерухомості.
Згідно п.1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ (пункт 1.4 в редакції Наказу Мін`юсту N 36/5 від 17.05.2004).
Відповідач не може бути належним відповідачем за позовом про визнання права власності на майно, оскільки на відповідача за Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно покладено повноваження тільки здійснювати державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно у встановленому цим положенням порядку.
Враховуючи вищенаведені встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини у даній справі, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає оскаржувані рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ “Донецьке регіональне виробниче об’єднання “Центр” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 06.06.2006 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.08.2006 у справі № 17/90пн залишити без змін.
Головуючий суддя С. Самусенко
Судді: Н. Дунаєвська
І. Плюшко