ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2006 р. | № 7/316 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргала В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Промекс-К” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2006р. |
у справі | №7/316 |
господарського суду | м. Києва |
за позовом | Заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Промекс-К” |
про | стягнення 46 654, 27 грн. |
за участю представників
- позивача: | Гомона О.О. (довіреність №220/Д-484 від 13.12.05р.) |
- відповідача: | Гущі В.О. (довіреність від 28.08.06р.) |
- прокурора: | Гриненко Г.Є. (довіреність №4077 від 17.10.06) , - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.06.2006р. (суддя Якименко М.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Моторного О.А., суддів Кошіля В.В., Вербицької О.В.) рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2006р. змінено, і його резолютивну частину викладено в наступній редакції: “Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Промекс-К” на користь Міністерства оборони України 33 694, 75 грн. пені. В позові в частині стягнення штрафу відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Промекс-К” до державного бюджету 336, 95 грн. державного мита за подання позову та 168, 47 грн. за подання апеляційної скарги. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Промекс-К” на користь Державного підприємства “Судовий інформаційний центр” 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2006р. повністю та залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2006р., посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 546, 549, 611, 614 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 231 Господарського кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як зазначено в рішенні місцевого господарського суду відповідно до рознарядки поставка нафтопродуктів здійснювалась у дві станції призначення: м. Старокостянтинів –1 155 тон (поставлено 1 140, 109 тон), м. Миколаїв –330 тон, (поставлено 302, 331 тони); умовами договору не визначений вид транспорту, яким повинно здійснюватись постачання палива; в рознарядці зазначені залізничні реквізити одержувачів, що обумовило причину транспортування палива залізничним транспортом; для перевезення нафтопродуктів використовуються цистерни вантажопідйомністю 60, 90, 120 тон; “Правилами перевезення наливних вантажів” та Інструкцією “Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України” забороняється перевезення наливних вантажів (у т.ч. нафтопродуктів) у частково заповнених цистернах; недопоставка відповідачем продукції склала 42, 56 тони на два одержувача, а відтак місцевий господарський суд дійшов до висновку, що відповідач фактично не мав можливості виконати договір в повному обсязі і вини відповідача в недопоставці нафтопродуктів в кількості 42, 56 тони на дві адреси одержувача немає. Також в рішенні зазначено, що в матеріалах справи наявний акт звірки розрахунків від 07.02.2006р., підписаний за взаємною згодою сторін і який є невід’ємною частиною договору. Згідно цього акту сторони домовились щодо припинення постачання продукції, а договір вважається закритим. З врахуванням викладеного місцевий господарський суд дійшов висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши в своїй постанові, що в рознарядці крім залізничних реквізитів одержувача зазначені також і їх поштові адреси, і позивачем не було визначено залізничний транспорт як виключний транспорт, яким повинна здійснюватись поставка. Також як зазначено в постанові, згідно акту звірки розрахунків від 07.02.2006р. сторони визначили, що продукція за договором від 01.06.2005р. №246/1/2/05-15Д поставлена частково та домовилися про припинення постачання продукції і визнання договору закритим, однак, з врахуванням умов договору та приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, апеляційний господарський суд дійшов до висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 33 694, 75 грн. пені, та, враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов’язань за договором, відмови в задоволенні позову в частині стягнення штрафу.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.06.2005р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №246/1/2/05-15Д про поставку для державних потреб пально-мастильних матеріалів для техніки спеціального призначення на загальну суму 6 459 750 грн. Відповідно до умов договору відповідач повинен був поставити продукцію згідно специфікації за кількістю і адресами, вказаними у рознарядці (додаток до договору). Останнім строком поставки продукції був визначений до 10.07.2005р. Відповідно до акту звірки виконання зобов’язань, відповідачем було поставлено 1 442, 44 тони нафтопродуктів на загальну суму 6 274 614 грн. Недопоставка склала 42, 56 тони на загальну суму 185 136 грн. Стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді штрафу за прострочення поставки та пені на загальну суму 46 654, 27 грн. послужило причиною звернення з позовом до господарського суду.
Відповідно до ст.202 ч.1 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, за згодою сторін. Частиною першою ст.216 цього кодексу визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Частиною першою ст.218 зазначеного кодексу визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. А згідно ч.2 цієї норми учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч.2). Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч.2).
З матеріалів справи вбачається що суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст.43, 47, 43, 101 ГПК України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази. Судом встановлено наявність правопорушення у сфері господарювання у вигляді неналежного виконання господарського зобов'язання відповідачем. Також відповідачем не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, як і не доведено, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
За вказаних обставин суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Промекс-К” залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2006р. у справі №7/316 Господарського суду м. Києва –без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало