ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" червня 2006 р. Справа № 35/245-06 (н.р. 46/312-04)
вх. номер 6465
Суддя Господарського суду Харківської області Швед Е.Ю.
При секретарі Сергієнко О.Є.
За участю представників сторін:
Позивача - не з*явився
Відповідача - Уркевіч В.Ю.
розглянувши матеріали справи за позовом: ТОВ "УМК "Євромет", м. Х-в
до ДП " Івашківський спиртзавод", с. Івашки
про стягнення 3254265,33 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнутиз відповідача на свою користь 3254265,33 грн. боргу, а також віднести на відповідача свої витрати по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на укладення між позивачем, відповідачем та третіми особами договорів поруки, на підставі яких позивач виступив поручителем та виконав зобов’язання за відповідача перед кредиторами-постачальниками газу та електроенергії.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що на підставі договору поручництва № 5 від 01.08.03 р., укладеного між позивачем, відповідачем та ЗАТ “Харківгаззбут”, позивач перерахував на користь ЗАТ “Харківгаззбут” 767008,15 грн., на підставі договору поруки № 1 від 18.08.03 р., укладеного між позивачем, відповідачем та ТОВ “Енергоатом Харків Проект”, позивач перерахував на користь ТОВ “Енергоатом Харків Проект” 535754,58 грн., на підставі договору поручительства № 45/11 ДП від 18.09.03 р. укладеного між відповідачем, позивачем та ДК “Укртрансгаз”, позивач перерахував на користь ДК “Укртрансгаз” 30651,66 грн., на підставі договору поручительства № 127/11 ДП від 01.06.04 р. укладеного між позивачем, відповідачем та ДК “Укртрансгаз”, позивач перерахував на користь ДК “Укртрансгаз” 23955,74 грн., на підставі договору поруки № 808/1 від 20.09.03 р., укладеного між позивачем, відповідачем та ВАТ “Харківгаз”, позивач перерахував на користь ВАТ “Харківгаз” 62355,09 грн., на підставі договору поруки б/н від 20.10.03 р., укладеного між позивачем, відповідачем та ВАТ “Харківгаз”, позивач перерахував на користь ДК “Харківгаз” 213377,14 грн., на підставі договору поручництва б/н від 05.01.04 р., укладеного між позивачем, відповідачем та ЗАТ “Харківгаззбут”, позивач перерахував на користь ЗАТ “Харківгаззбут” 1062700,00 грн., на підставі договору поручництва б/н від 05.01.04 р., укладеного між позивачем, відповідачем та ТОВ “Енергоатом Харків Проект”, позивач перерахував на користь ТОВ “Енергоатом Харків Проект” 692191,12 грн., на підставі договору поручництва № 267 від 17.05.04 р., укладеного між позивачем, відповідачем та ТОВ “Енергоатом Харків Проект”, позивач перерахував на користь ТОВ “Енергоатом Харків Проект” 23655,80 грн..
В обґрунтування позовних вимог, окрім вказаних вище договорів, позивач посилається на відповідні платіжні доручення, акт звірки від 30.06.04 р., яким, на його думку, підтверджується розмір заборгованості, та листи-вимоги від 30.06.04 р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.08.04 р. у справі № 46/312-04 (суддя Ільїн О.В.) позовні вимоги позивача було задоволено повністю: стягнуто з відповідача 3 254 265,33 гривень боргу, 1700,00 гривень державного мита та 118,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Зазначене рішення було оскаржене відповідачем в касаційному порядку.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2006 р. по даній справі рішення господарського суду Харківської області від 02.08.2004 р. скасовано з підстав невідповідності його вимогам закону щодо законності та обґрунтованості рішення, а справу передано на новий розгляд господарського суду Харківської області.
Вказаною постановою Вищого господарського суду України суду першої інстанції приписано при новому розгляді справи: дослідити правові підстави для задоволення вимог позивача, зокрема – дотримання норм матеріального права, на яких ґрунтується позов; дотримання позивачем приписів ст. ст. 553, 555 та 559 Цивільного кодексу України щодо умов настання його відповідальності за договорами поруки перед кредиторами та умов пред’явлення вимог до позивача у разі, якщо строк поруки договором не встановлений; дослідити зміст договорів, для забезпечення виконання яких сторони уклали договори поруки; встановити факт невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов’язань перед кредиторами; перевірити правомірність здійснення позивачем передоплати за поставлену відповідачу електроенергію та природний газ; оцінити правомірність визнання відповідачем позову та вирішити питання про залучення до участі у справі юридичних осіб-кредиторів відповідача.
До початку судового засідання учасники засідання звернулися до суду із заявою про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом і підлягає задоволенню.
У судове засідання 20.06.2006 р. представник позивача не з’явився, про причини неявки господарський суд не повідомив. Незважаючи на це, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача, оскільки позивач був належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи, призначений на 20.06.2006 р. ухвалою господарського суду від 25.05.2006 р., яка долучена до матеріалів справи і була направлена сторонам спору у встановленому порядку. Окрім цього, представник позивача ознайомився з матеріалами справи, про що зроблено відповідну відмітку в матеріалах справи, що додатково засвідчує його обізнаність щодо місця та часу розгляду справи.
Відповідач у відзиві на позовну заявута в судовому засіданні позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. У відзиві відповідач вказав, що у позовній заяві позивач не виклав обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не надав доказів, що підтверджують позов, не зробив розрахунку суми, що підлягає стягненню і не вказав законодавство, на підставі якого подано позов. В заперечення позову відповідач стверджує, що виконання позивачем зобов’язань за договором поруки не має наслідком виникнення обов’язку відповідача сплатити відповідні суми, оскільки позивачем не дотримано передбачених законодавством умов, що надали б йому право вимагати відшкодування сплачених ним кредиторам відповідача грошових сум, зокрема, встановлених приписами ч. 1 ст. 555, ч. 1 ст. 556, ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України. Як зазначає відповідач, позивач не надав належних доказів наявності заборгованості Відповідача за угодами з постачання природного газу та електроенергії, а також належних доказів відповідності законодавству платежів, здійснених позивачем з посиланням на договори поруки.
Розглянувши матеріали справи, виконуючи приписи постанови Вищого господарського суду України від 12.04.2006 р. у даній справі, вислухавши пояснення представника відповідача, суд встановив, що протягом 2003-2004 р.р. між позивачем, відповідачем та третіми особами було укладено низку однорідних договорів поруки, відповідно до умов яких позивач поручався перед кредиторами відповідача відповідати за виконання відповідачем зобов’язань по сплаті за поставлені енергоносії (газ та електричну енергію).
Так, 01.08.03 р. між позивачем, відповідачем та ЗАТ “Харківгаззбут” було укладено договір поруки № 5; 18.08.2003 р. між позивачем, відповідачем та ТОВ “Енергоатом Харків Проект” було укладено договір поруки № 1; 18.09.2003 р. між відповідачем, позивачем та ДК “Укртрансгаз” було укладено договір поруки № 45/11 ДП; 01.06.2004 р. між позивачем, відповідачем та ДК “Укртрансгаз” було укладено договір поруки № 127/11 ДП; 20.09.2003 р. між позивачем, відповідачем та ВАТ “Харківгаз” було укладено договір поруки № 808/1; 20.10.2003 р. між позивачем, відповідачем та ВАТ “Харківгаз” було укладено договір поруки № б/н; 05.01.2004 р. між позивачем, відповідачем та ЗАТ “Харківгаззбут” було укладено договір поруки № б/н; 05.01.2004 р. між позивачем, відповідачем та ТОВ “Енергоатом Харків Проект” було укладено договір поруки № б/н; 17.05.2004 р. між позивачем, відповідачем та ТОВ “Енергоатом Харків Проект” було укладено договір поруки № 267, за якими позивач виступив поручителем за виконання відповідачем зобов’язань перед названими кредиторами.
Позивач вимагає стягнути з відповідача повну суму перерахованих його кредиторам коштів з посиланням на пункт 2.4. договору поруки № 5 від 01.08.2003 р., пункт 2.4. договору поруки № 1 від 18.08.2003 р., пункт 2.3. договору поруки № 45/11 від 18.09.2003 р., пункт 2.4. договору поруки № б/н від 20.10.2003 р., пункт 2.4. договору поруки № б/н від 05.01.2004 р., пункт 2.4. договору поруки № 267 від 17.05.2004 р., пункт 2.3. договору поруки № 127/11 ДП від 01.06.2004 р., пункт 3.1. договору поруки № 808/1 від 20.09.2003 р., пункт 2.4. договору поруки № 110 ЭП від 05.01.2004 р., відповідно до яких поручитель, який виконав свої зобов’язання, набуває усі права кредитора по цьому зобов’язанню. Окрім цього, позивач у позовній заяві посилається на існування акту звірки взаємних розрахунків сторін спору станом на 30.06.2004 р. та копії платіжних доручень, якими здійснювалося перерахування грошових сум кредиторам відповідача.
Дослідивши аргументацію поданого позову та матеріали, додані до нього, суд доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача і вважає їх такими, що не підлягаються задоволенню з таких підстав.
В ході розгляду справи судом досліджено правові підстави заявлених вимог позивача, зокрема в частині дотримання норм матеріального права, на яких ґрунтується позов. Судом встановлено, що Позивач правовою підставою заявлених вимог вказав ст. ст. 610, 612, 614, 622 Цивільного кодексу України, що містять загальні принципи відповідальності за порушення зобов’язань та ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України, якою передбачено перехід до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, усіх прав кредитора у цьому зобов’язанні. Враховуючи, що договорами поруки, укладеними між позивачем та відповідачем, забезпечувалося виконання зобов’язань Відповідача за договорами постачання природного газу та електроенергії, суд вважає заперечення відповідача обгрунтованими. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, заявляючи вимоги до відповідача, не дотримався норм матеріального права, якими регламентуються спірні правовідносини, не обгрунтував позову посиланнями на відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України в частині правового регулювання зобов’язань по постачанню природного газу та електроенергії та не надав належних доказів порушення відповідачем зазначених норм матеріального права. Натомість суд вважає, що у позові не зазначено норм матеріального права, які б були порушені відповідачем і, відповідно, не доведено фактів порушень, які могли розглядатися як належна підстава задоволення позовних вимог.
Дослідивши в судовому засіданні повноту дотримання позивачем приписів ст. ст. 553, 555 та 559 Цивільного кодексу України в частині умов настання відповідальності позивача за договорами поруки перед кредиторами відповідача та умов пред’явлення вимог до позивача у разі, якщо строк поруки договором не встановлений, господарський суд встановив, що позивачем вимоги зазначених норм матеріального права не дотримано. Позивачем не надано належних доказів обґрунтованості позовних вимог, наявність яких передбачена ст. ст. 553, 555 та 559 Цивільного кодексу України, а саме: фактів порушення відповідачем зобов’язань перед кредиторами, фактів пред’явлення кредиторами вимог до відповідача щодо сплати заборгованості та доказів, що підтверджують існування зобов’язань поруки з огляду на строки дії договорів поруки. Позивачем також не виконано приписів суду щодо надання доказів обумовленості договорів поруки змістом договорів, укладених між кредиторами та відповідачем, що унеможливлює встановлення передбачених законом причинно-наслідкових зв’язків між виконанням основного зобов’язання та похідного зобов’язання, що забезпечує належне виконання основного зобов’язання. Окрім іншого, Позивач не надав суду доказів, що підтверджують факт невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов’язань перед кредиторами, з огляду на що такий факт не може вважатися господарським судом доведеним.
Судом досліджено в процесі розгляду справи, на виконання приписів постанови Вищого господарського суду України від 12.04.06 р., зміст договорів на постачання енергетичних ресурсів, які укладались із ДП „Івашківський спиртзавод”, а саме договір купівлі-продажу електроенергії № 36/Э від 03.04.03 р. із ТОВ „Енергоатом Харків проект”, № 264 від 17.05.04 р. із ТОВ „Енергоатом Харків проект”, договір на постачання природного газу № 03П-22ГК від 15.09.03 р. із ВАТ „Харківгаз”, контракт купівлі-продажу газу № 01/03 від 21.11.02 р. із ВАТ „Харківгаззбуд”, договір № 03Т-04П/8013 на траспортування природного газу від 29.12.03 р. із ДК „Укртрансгаз”, договір № 03Т-05П/8013 від 08.01.03 р. про надання послуг з транспортування природного газу із ВАТ „Харківгаз” та ДК „Укртрансгаз”. З аналізу зазначених договорів та матеріалів справи не вбачається обумовленності фактів перерахування коштів позивачем кредиторам боржника змістом зазначених вище договорів на постачання енергетичних ресурсів.
З огляду на наведене вище суд не може вважати належно пов’язаними причинно-наслідковим зв’язком факти, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову: фактів укладення договорів постачання, фактів укладення договорів поруки, фактів перерахування безготівкових коштів кредиторам відповідача і, як наслідок - виникненням зобов’язань відповідача перед позивачем.
Здійснивши перевірку правомірності здійснення позивачем передоплати за поставлену відповідачу електроенергію та природний газ, суд вважає неправомірним здійснення позивачем як поручителем передоплати за електроенергію (згідно платіжних доручень № 138 від 25.09.2003 р. (а.с. 56), № 118 від 17.09.2003 р. (а.с. 58) та № 563 від 25.06.2004 р. (а.с. 70)), та природний газ (згідно платіжних доручень №142 від 26.09.2003 р. (а.с. 95) та № 139 від 25.09.2003 р. (а.с. 122)), поставлені в подальшому відповідачу. Правовий механізм правочину поруки передбачає можливість пред’явлення кредитором вимоги до солідарних боржників – позивача і відповідача, у випадку невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов’язань перед кредитором. Натомість застосування обов’язкових передоплатих застережень у зазначених договорах поставки електроенергії і газу передбачало попереднє виконання відповідачем зобов’язання по оплаті. Без виконання зазначеної умови відпуск електроенергії або газу відповідачу не міг бути здійснений, відтак правові підстави у кредиторів для пред’явлення вимог до поручителя були відсутні. З огляду на це суд доходить висновку, що перерахування позивачем коштів кредиторам було здійснене у межах фактично відмінних від зазначених у позові правовідносин.
В частині оцінки правомірності визнання Відповідачем позову суд доходить висновку про те, що визнання позову представником відповідача Халілулаєвою В.В. при першому розгляді справи не може бути прийняте судом, оскільки таке визнання позову суперечить законодавству, зокрема нормам матеріального права, які визначають порядок і умови виникнення зобов’язань відповідача по сплаті грошових сум позивачу. Акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2004 р., складений між Позивачем та Відповідачем, також не може бути прийнято як належний доказ обґрунтованості заявленого позову, оскільки зазначений документ містить посилання лише на договори поруки (а не на виникнення заборгованості за договорами відповідача із кредиторами), що вказує на його неналежність як доказу.
Не можуть вважатися належними доказами виникнення зобов’язання відповідача по сплаті позивачеві грошових сум й додані позивачем до позовної заяви платіжні доручення, оскільки вони свідчать лише про перерахування позивачем зазначених у них грошових сум кредиторам відповідача.
Таким чином, вивчення у судовому засіданні наданих сторонами спору доказів на підтвердження заявлених вимог та заперечень свідчить про те, що вимоги позивача є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання доцільності залучення до участі у справі юридичних осіб-кредиторів відповідача, суд не знайшов підстав для їх залучення до участі у справі як третіх осіб. Вирішуючи це питання перш за все суд взяв до уваги те, що клопотань про залучення зазначених кредиторів до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору ні від сторін, ні від самих кредиторів відповідача чи прокурора не надходило. Зважаючи також на те, що жодна з сторін спору не вимагає розірвання або визнання недійсними правочинів, в межах виконання яких було здійснене відшкодування кредиторам вартості поставлених електроенергії та газу, суд, вважаючи, що при таких обставинах рішення у даній справі не вплине на права або обов’язки кредиторів відповідача, не знайшов підстав для залучення зазначених кредиторів до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору за ініціативою суду на підставі ч.1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України.
Витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача.
Виходячи з наведеного вище, на підставі ст.ст. 553, 555, 556, 559 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 27, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення підписано 26.06.06р.
Суддя Швед Е.Ю.