Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-5120 / 12 Головуючий у 1-й інстанції: Ніколова І.С.
Суддя-доповідач: Забіяко Ю.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бєлка В.Ю.
суддів:Забіяко Ю.Г.
Кримської О.М
при секретарі:Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6
на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9, про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 12 грудня 2006 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Укрпромбанк»був укладений кредитний договір на суму 45 000 доларів США, строком на 120 місяців, до 11.12.2016 року, із сплатою 13,5% річних за користування кредитом.
Також, 12 грудня 2006 року, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ОСОБА_7 та ТОВ «Укрпромбанк»був укладений іпотечний договір на нерухоме майно, житловий будинок, будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м.Мелітополь, вул.Сімферопольська, 35-д.
У подальшому ТОВ «Укрпромбанк»відступив право вимоги за кредитним договором ПАТ «Дельта Банк».
Вважає, що укладені кредитний та іпотечний договори є недійсними через порушення під час їх укладання законодавчих норм щодо валюти кредитування, порушення законодавчих норм щодо здійснення валютних операцій, пов'язаних з використанням валютних цінностей.
Посилаючись на зазначені обставини, просив суд визнати недійсним кредитний договір №459-04/К-06 від 12.12.2006 року, визнати недійсним іпотечний договір №459-04/Z-06 від 12.12.2006 року, зобов'язати приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 виключити з Державного реєстру іпотек запис № 4203632 від 12.12.2006 року та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис за № 171 від 12.12.2006 року.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2011 року відмовлено у задоволені позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 12 грудня 2006 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Укрпромбанк»був укладений кредитний договір на суму 45 000 доларів США, строком на 120 місяців, до 11.12.2016 року, із сплатою 13,5% річних за користування кредитом.
Також, 12 грудня 2006 року, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ОСОБА_7 та ТОВ «Укрпромбанк»був укладений іпотечний договір на нерухоме майно, житловий будинок, будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м.Мелітополь, вул.Сімферопольська, 35-д.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання цих договорів недійсними, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ст.ст.203, 215 ЦК України підстав для визнання договору недійсним, оскільки під час підписання спірних договорів ОСОБА_7 буа ознайомлена з його умовами та наслідками.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).
Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами. Таке роз'яснення міститься в п.10 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року.
Крім цього, згідно роз'яснень п.11 цієї Постанови, у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г»пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України»в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).
У зв'язку з наведеним суд першої інстанції правильно виходив з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
Оскільки ТОВ «Укрпромбанк», як фінансова установа, в установленому законом порядку отримало в Національному Банку України банківську ліцензію №67 від 13.12.2001 року, дозвіл №67-5 та додатки до нього на право здійснення операцій з валютними цінностями, то застосування індивідуального ліцензування щодо кредитування в іноземній валюті не вимагалося.
Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Отже, позичальник зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що права позивача при укладені та виконанні кредитного договору, не порушені. Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену ним в позові і в апеляційній скарзі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим по справі обставинам, ґрунтується на досліджених в судовому засіданні належних і допустимих доказах та відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-15, 317, 319ЦПК України, колегія суддів -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 -відхилити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2011 року по цій справі - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: