Справа №2/1312/802/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2012 року                                                   Личаківський районний суд міста Львова

у складі: головуючого судді -                              Мармаша В.Я.

при секретарі -                               Магеровській Ю.Я.

з участю представника позивача -                               ОСОБА_1

представника відповідача -                                        ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України», третьої особи: ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування розпоряджень роботодавця, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, яким просив визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»(надалі –ЛОАІ ВАІ «СОІУ») № 15 від 23.02.2011р., № 17 від 10.03.2011р., стягнувши на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 грн. Пред’явлений позов мотивує тим, що відповідно до трудового контракту від 14.03.2002р. працював на посаді директора Виробничо-торгівельної фірми «Опір»(надалі –ВТФ «Опір»), засновником якої є відповідач. Оспорюваним розпорядженням голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ»№ 15 від 23.02.2011р. його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено стягнення у вигляді догани за невиконання іншого розпорядження голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ»№ 11 від 08.02.2011р. Аналогічно розпорядженням голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ» № 17 від 10.03.2011р. його притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено стягнення у вигляді догани за невиконання розпорядження голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ»№ 13 від 16.02.2011р. При цьому розпорядженням № 11 від 08.02.2011р. його було зобов'язано впродовж трьох днів (до 11.02.2011 року) вжити заходів щодо наведення порядку в приміщеннях ВТФ «Опір»і на земельній ділянці на вул. Голубовича, 34 у м. Львові ( за фактичним місцезнаходженням підприємства), звільнити територію підприємства від стороннього автотранспорту та не укладати нові договори з їхніми власниками, а розпорядженням № 13 від 16.02.2011р. було зобов'язали до 18.02.2011р. надати відповідачу оригінал його трудової книжки, щоквартальні фінансові звіти ВТФ «Опір»за 2010 рік та річний звіт за 2010 рік, оригінал штатного розпису підприємства на 2010 та 2011 роки для затвердження, річний звіт про роботу підприємства у 2010 році, оригінал колективного договору, оригінали листків тимчасової непрацездатності керівника підприємства за 2010-2011 роки та його посадової інструкції. З підстав, передбачених ст.ст. 147, 149 КЗпП України, за відсутності в його діях вини у невиконанні зазначених вище розпоряджень роботодавця вважає незаконним притягнення його до дисциплінарної відповідальності, оскільки, починаючи з 13.01.2011р. й до моменту притягнення його до дисциплінарної відповідальності він хворів та перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджуються листками тимчасової непрацездатності, у зв’язку з чим не мав можливості виконувати свої службові обов'язки. Оскільки його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності з явним порушенням законодавства про працю, він пережив сильні душевні страждання, у зв’язку з чим відповідачем йому було заподіяно істотну моральну шкоду, належне відшкодування якої оцінює в розмірі 3000 грн., які просив стягнути із відповідача.

Крім того, позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, яким просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ»№ 8 від 03.02.2012р., поновивши його на роботі на посаді директора ВТФ «Опір», та стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Пред’явлений позов мотивує тим, що оспорюваним розпорядженням голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ» №8 від 3.02.2012р. його було звільнено з посади директора ВТФ «Опір»на підставі п. З ст. 40 КЗпП України у зв’язку з систематичним невиконанням ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Припинення трудового договору (контракту) роботодавець мотивував наявністю застосованих відносно нього доган, оголошених розпорядженнями голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ» № 15 від 23.02.2011р. та № 17 від 10.03.2011р., законність яких оскаржуються позивачем у судовому порядку, а також фактами недопуску комісії відповідача на територію підприємства ВТФ «Опір»для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності за 2009-2011рр. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки розпорядження відповідача № 15 від 23.02.2011р. та № 17 від 10.03.2011р., якими йому було оголошено догану, є незаконними й повинні бути скасовані судом. Інші заходи дисциплінарного стягнення відповідачем у період 2011-2012рр. до нього не застосовувались. При цьому складені комісією відповідача акти від 29.11.2011р., 05.12.2011р. та 24.01.2012р. про недопуск її на територію ВТФ «Опір»не можуть бути підставою його звільнення, оскільки в його діях відсутня об’єктивна та суб’єктивна сторона правопорушення як підстава притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Так, у період з 29 по 30.11.2011р. він перебував у службовому відрядженні власним транспортним засобом у м. Києві, а з 01 по 16.12.2011р. на лікуванні, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності, а тому з об'єктивних причин не міг вживати будь-яких заходів щодо недопуску комісії відповідача на територію підприємства. Так само, враховуючи необхідність пошуку об'ємів робіт для ВТФ «Опір», закупівлі матеріальних цінностей для здійснення господарської діяльності, у період з 23 до 27 січня 2012 року він також перебував у тривалому відрядженні. Про неможливість виконання розпоряджень роботодавця з поважних причин ним надавалися письмові пояснення. Крім того, відповідач не отримав від профкому ВТФ «Опір»попередньої згоди на його звільнення з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України, чим порушив норми ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 43 КЗпП України. А тому він повинен бути поновлений на роботі із стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні та особисто позивач у минулих судових засіданнях позовні вимоги підтримали із аналогічних викладеним у позовній заяві підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні та представники відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 у минулих судових засіданнях проти позову заперечили, надали суду пояснення, з яких вбачається, що розпорядженням № 11 від 08.02.2011р. позивача було зобов'язано вжити термінових заходів щодо наведення порядку у виробничих приміщеннях та на території земельної ділянки на вул. Голубовича, 34 у м. Львові, звільнити територію земельної ділянки від автотранспорту, припинити термін дії укладених договорів з власниками автотранспорту й не укладати нові договори на 2011р. про збереження особистого автотранспорту. Термін виконання розпорядження був встановлений до 11.02.2011 р. Розпорядженням №13 від 16.02.2011р. від позивача вимагалось до 18.02.2011р. надати ряд документів, що стосуються фінансової звітності, трудову книжку, колективний договір тощо. За невиконання вказаних розпоряджень позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Так, 23.02.2011 р. розпорядженням № 15 за невиконання Розпорядження №11 від 08.02.2011р. на позивача було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Аналогічно 10.03.2011р. розпорядженням № 17 за невиконання розпорядження № 13 від 16.02.2011р. на нього повторно накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Не оспорюючи факту не виконання ним законних вимог роботодавця, позивач вважає оголошені йому догани такими, що підлягають скасуванню, оскільки в період з 13.01.2011р. до моменту звернення до суду він хворів. Однак з представлених позивачем листків непрацездатності вбачається, що він перебував на лікарняному, з 13.01.2011р. по 26.01.2011р., з 27.01.2011р. по 10.02.2011р., з 11.02.2011р. по 17.02.2011р., з 21.02.2011 р. до 25.02.2011 р. та з 25.02.2011 р. йому була встановлена інвалідність ІІ групи (Довідка МСЕК від 03.03.2011 р.). Таким чином, в період з 18.02.2011р. по 21.02.2011р. позивач не перебував на лікарняному, так само не перебував він на лікарняному і в період з 25.02.2011 р. до моменту його звільнення 03.02.2012р. У зв'язку з надходженням повідомлення заступника директора від 16.02.2011р., яке отримане відповідачем 21.02.2011р., про відтермінування виконання розпоряджень, відповідач надіслав листа позивачу № 326/А-39 від 15.02.2011р., в якому просив надати письмове пояснення щодо невиконання розпорядження № 11 до 17.02.2011р., таким чином продовживши строк виконання розпорядження № 11 з 08.02.2011р. до 17.02.2011р. Однак позивач в період перебування не на лікарняному з 18.02.2011р. по 21.02.2011р. не виконав вимог розпорядження №11. Аналогічно в період з 18.02.2011р. по 21.02.2011р. та після 25.02.2011р. позивач міг виконати вимоги розпорядження № 15, яке передбачало термін виконання до 18.02.2011р. Тим більше, що листом № 326/А-53 від 23.02.2011р. відповідач звертався до позивача із вимогою надати пояснення з приводу невиконання ним розпорядження № 15 в строк до 28.02.2011р., однак такі пояснення не були надані. Відповідно до п. 4.5. трудового контракту позивачу був встановлений ненормований робочий день, що передбачав його обов'язок виконувати службові обов’язки й поза межами нормальної тривалості робочого часу. А тому в період з 18.02.2011р. по 21.02.2011р., коли позивач не перебував на лікарняному, він міг приступити до роботи, та виконати законні розпорядження роботодавця, однак цього не зробив, й у роботодавця були підстави для застосування до позивача дисциплінарних стягнень у вигляді догани. У подальшому розпорядженням № 8 від 03.02.2012р. позивача було звільнено із займаної посади директора ВТФ «Опір»на підставі п. З ст. 40 КЗпП України у зв’язку із систематичним невиконанням ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Підставами звільнення позивача послужили дві догани, оголошені йому згідно розпорядження № 15 від 23.02.2011 р. та згідно розпорядження №17 від 10.03.2011р., та допущені ним порушення трудового законодавства, а саме: не надання щорічно засновнику актів інвентаризації основних фондів, матеріальних цінностей на складах, грошових коштів на рахунках, щоквартально звітів фінансово-господарської діяльності та бухгалтерських балансів. Цей обов'язок покладено на позивача безпосередньо п. 3.15. трудового контракту. Також п. 4.2. Статуту ВТФ «Опір»визначено, що до виключної компетенції засновника належить затвердження планів та річних звітів підприємства. Вказані вимоги позивачем не виконувались, що слід кваліфікувати як порушення ним своїх трудових обов'язків. Порушенням трудових обов’язків також був не допуск директором комісії засновника на підприємство з метою проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства. Вказана обставина встановлена судом у справі № 1309/2-1499/11 та є порушенням позивачем п. 9.4. Статуту ВТФ «Опір», де вказано, що перевірка фінансово-господарської діяльності підприємства проводиться засновником. Підставою звільнення послужили також порушення позивачем норм трудового законодавства, а саме допущена заборгованість із заробітної плати та інших обов'язкових платежів, що підтверджується повідомленням Головного управління статистики у Львівській області від 17.11.2011р. № 07-07/518, Постановою держаного виконавця Франківського ВДВС від 21.06.2011р., рядом інших документів, та є одночасно порушенням п. 3.1., 3.3. трудового контракту, де вказано, що працівник зобов'язаний забезпечити високоефективну, сталу роботу ВТФ «Опір»та його соціально-економічний розвиток, а також зобов'язаний забезпечити отримання та збільшення прибутку. Вказані обставини у своїй сукупності свідчили про систематичне невиконання позивачем покладених на нього обов'язків, а тому були підставою для його звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП. Процедура звільнення позивача роботодавцем була дотримана, а його посилання на незаконність такого звільнення без попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якого він є, є необґрунтованою, оскільки позивач не є членом профспілкової організації, й така взагалі на підприємстві відсутня, доказів належної її легалізації суду не представлено. Виходячи із вищенаведеного, просили відмовити у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився із невідомих причин, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. З врахуванням наявних у справі доказів суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності третьої особи.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах із ЛОАІ ВАІ «СОІУ», будучи прийнятим на посаду директора ВТФ «Опір»згідно трудового контракту від 14.03.2002р., дія якого вважається продовженою на невизначений строк у відповідності до вимог ст. 39-1 КЗпП України, оскільки трудові відносини фактично тривали і після закінчення строку визначеного контрактом, і жодна із сторін не вимагала їх припинення. На підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 31.01.2011р., залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24.10.2011р., позивача було поновлено на роботі на посаді директора ВТФ «Опір»з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розпорядженням голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ»№ 15 від 23.02.2011р. позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено стягнення у вигляді догани за невиконання розпорядження голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ»№ 11 від 08.02.2011р. Розпорядженням голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ»№ 17 від 10.03.2011р. його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено стягнення у вигляді догани за невиконання розпорядження голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ» № 13 від 16.02.2011р.

Розпорядженням № 11 від 08.02.2011р. позивача було зобов'язано впродовж трьох днів (до 11.02.2011 року) вжити заходів щодо наведення порядку в приміщеннях ВТФ «Опір»і на земельній ділянці на вул. Голубовича, 34 у м. Львові (за фактичним місцезнаходженням підприємства), звільнити територію підприємства від стороннього автотранспорту та не укладати нові договори з їхніми власниками. Розпорядженням № 13 від 16.02.2011р. позивача було зобов'язано до 18.02.2011р. надати відповідачу оригінал його трудової книжки, щоквартальні фінансові звіти ВТФ «Опір»за 2010 рік та річний звіт за 2010 рік, оригінал штатного розпису підприємства на 2010 та 2011 роки для затвердження, річний звіт про роботу підприємства у 2010 році, оригінал колективного договору, оригінали листків тимчасової непрацездатності керівника підприємства за 2010-2011 роки та його посадової інструкції.

Як встановлено судом, позивач оскаржив у судовому порядку розпорядження роботодавця про притягнення його до дисциплінарної відповідальності 05.04.2011р., тобто в межах строків, передбачених ст. 233 КЗпП України. Ухвалою суду від 08.04.2011р. відкрито провадження у зазначеній справі. Ухвалою від 25.01.2012р. вказана справа була передана у провадження судді Мармаша В.Я. Ухвалою суду від 03.04.2012р. дана справа була об’єднана в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_3 до ЛОАІ ВАІ «СОІУ»про визнання незаконним його звільнення згідно розпорядження роботодавця від 03.02.2012р., поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (даний позов пред’явлено 16.02.2012р., тобто також в межах строків, передбачених ст. 233 КЗпП України), після чого об’єднана справа була призначена до сумісного розгляду.

Не оспорюючи законність та обґрунтованість відповідних розпоряджень роботодавця № 11 від 08.02.2011р. та № 13 від 16.02.2011р., якими на нього було покладено ряд службових обов’язків, відповідач вказує на неможливість їх своєчасного виконання з поважних причин обумовлених його захворюванням та відсутністю на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відсутністю вини у його діях (бездіяльності), що є обов’язковим елементом складу будь-якого дисциплінарного проступку, і, як наслідок, незаконність розпоряджень № 15 від 23.02.2011р. та № 17 від 10.03.2011р. про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді доган.

З представлених позивачем листків непрацездатності вбачається, що дійсно він з 13.01.2011р. по 26.01.2011р. перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі, надалі в період з 27.01.2011р. по 25.02.2011 р. знаходився на амбулаторному лікуванні, після чого 25.02.2011р. йому була встановлена інвалідність ІІ групи загального захворювання, що стверджується довідкою МСЕК від 03.03.2011 р. Надалі в період з 28.02.2011р. він протягом 48 календарних днів перебував у невикористаній відпустці, на час якої обов’язки в.о. директора ВТФ «Опір»виконував його заступник ОСОБА_7

При цьому заперечення представників відповідача на позов із тих підстав, що позивач в період з 18.02.2011р. по 21.02.2011р. не перебував на листку тимчасової непрацездатності та міг виконати законні розпорядження роботодавця, не заслуговують на увагу, оскільки неможливість їх виконання обумовлена обставиною тривалого захворювання позивача та відсутністю його на роботі з цих причин. Крім того, листок непрацездатності позивачу 18.02.2011р. закритий не був, а був продовжений до моменту встановлення йому інвалідності 25.02.2011р. З врахуванням наведеного, позивач об’єктивно не міг виконати розпоряджень роботодавця № 11 від 08.02.2011р. та № 13 від 16.02.2011р. у строк визначений у них та після цього до моменту притягнення його до дисциплінарної відповідальності згідно розпоряджень № 15 від 23.02.2011р. та № 17 від 10.03.2011р., а тому у його діях (бездіяльності) відсутні ознаки дисциплінарного проступку, й розпорядження роботодавця про притягнення його до дисциплінарної відповідальності слід визнати незаконними і скасувати. При цьому суд враховує, що адміністрації відповідача було відомо про перебування позивача на лікарняному, що безпосередньо стверджується змістом оскаржуваних розпоряджень № 15 від 23.02.2011р. та № 17 від 10.03.2011р., однак вказана обставина була безпідставно проігнорована адміністрацією відповідача.

Разом із тим, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн. як відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до дисциплінарної відповідальності, суд не вбачає, оскільки останнім жодним чином не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди, не зазначено, в чому така виразилась, яка її глибина, та не обгрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Як роз’яснив Пленум Верховного суду України у Постанові від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення, і у таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково. Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано заходи дисциплінарного стягнення лише у виді догани чи звільнення. У відповідності до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Із змісту оскаржуваного розпорядження голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ»№ 8 від 03.02.2012р., яким позивача звільнено з посади директора ВТФ «Опір»на підставі п. З ст. 40 КЗпП України у зв’язку з систематичним невиконанням ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, вбачається, що підставою звільнення позивача у зазначеному розпорядженні послужили: дві догани, оголошені йому згідно розпорядження № 15 від 23.02.2011 р. та згідно розпорядження №17 від 10.03.2011р., та порушення трудового законодавства, а саме: не надання щорічно засновнику актів інвентаризації основних фондів, матеріальних цінностей на складах, грошових коштів на рахунках, щоквартально звітів фінансово-господарської діяльності та бухгалтерських балансів; не допуск директором комісії засновника на підприємство з метою проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства; порушення позивачем норм трудового законодавства, а саме допущена заборгованість із заробітної плати та інших обов'язкових платежів, що підтверджується повідомленням Головного управління статистики у Львівській області від 17.11.2011р. № 07-07/518, Постановою держаного виконавця Франківського ВДВС від 21.06.2011р.

Посилання позивача на порушення відповідачем процедури його звільнення у зв’язку з не отриманням згоди профкому ВТФ «Опір»на його звільнення не можуть бути прийняті до уваги судом, так як відповідно до ст. 41-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), що в даному випадку мало місце.

Натомість обґрунтованими суд вважає доводи позовної заяви щодо відсутності в діях позивача складу дисциплінарного проступку, який за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є підставою його звільнення. Як встановлено судом, позивач протягом 2011-2012р.р. не притягувався до дисциплінарної відповідальності, крім як у вигляді доган згідно розпоряджень № 15 від 23.02.2011 р. та №17 від 10.03.2011р., які визнані незаконними і скасовані судом.

Відповідно до змісту зазначених положень законодавства про працю систематично порушуючим трудову дисципліну визнається працівник, що мав дисциплінарне стягнення чи громадське стягнення за порушення трудової дисципліни, і порушив її знову протягом року із дня застосування стягнення за перше порушення. Таким чином, підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, або правилами внутрішнього трудового розпорядку, тобто він повинен знову вчинити проступок на роботі за наявності попередньо застосованого й такого, що не втратив юридичної сили за давністю, або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення. В ході розгляду справи судом не встановлено систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Застосування до нього дисциплінарного стягнення наказами № 15 від 23.02.2011 р. та №17 від 10.03.2011р. у вигляді оголошення доган визнано судом незаконним.

Відсутність обставини попереднього протягом року притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності виключає можливість його звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому таке звільнення слід визнати проведеним без законних підстав. За цих умов (відсутності ознаки попереднього протягом року притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності) підставність інших наведених у розпорядженні про звільнення позивача порушень трудових обов’язків для кваліфікації звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України як незаконного значення не має. З цих підстав оскаржуване розпорядження голови ЛОАІ ВАІ «СОІУ»№ 8 від 03.02.2012р. про звільнення позивача слід визнати незаконним і скасувати, поновивши його на роботі на посаді директора ВТФ «Опір».

Згідно вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розмір вказаної виплати суд обчислює відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. № 100. Згідно розрахунків, первинно наданих позивачем, які підтверджуються документально, середньоденний заробіток позивача за останні два місяці, що передували звільненню, становить 55,64 грн. х 183 дні вимушеного прогулу (станом на дату постановлення рішення судом), середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 10182,12 грн.

Крім того, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в частині вимог майнового характеру (214,60 грн.) та ? судового збору в частині вимог немайнового характеру на момент пред’явлення відповідного позову, оскільки позов у цій частині задоволено частково (4,25 грн.), та на користь позивача 37 грн. сплаченого збору на ІТЗ розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. З, 4, 10, 11, 60, 61, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 40, 41-1, 147-149, 235, 237-1 КЗпП України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов –задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»№ 15 від 23.02.2011р. та № 17 від 10.03.2011р. про оголошення догани ОСОБА_3.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»№ 8 від 03.02.2012р. «Про звільнення директора підприємства ВТФ «Опір».

Поновити ОСОБА_3 на посаді директора Виробничо-торгівельної фірми «Опір».

Стягнути з Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10182,12 грн.

В решті вимог –відмовити.

Стягнути з Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»на користь ОСОБА_3 37 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути з Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»на користь держави судовий збір в розмірі 218,85 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області в порядку і строки передбачені ст.ст. 294, 296 ЦПК України.

Суддя                                                                                          Мармаш В.Я.