копія
Справа 1/2204/35/12 року Головуючий в 1-й інстанції Мельник В.М.
№11/2290/437/ 2012 року
Категорія: ч.2 ст.296 КК України Доповідач Ващенко С.Є.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20.06.2012 Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах апеляційного суду Хмельницької області у складі:
головуючого - судді Ващенка С.Є.,
суддів Бережного С.Д., Кобріна І.Г.,
з участю прокурора Смакогуза І.А.,
потерпілої ОСОБА_1,
її представника ОСОБА_2,
засудженої ОСОБА_3,
її захисника ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому кримінальну справу за апеляцією захисника засудженої ОСОБА_3 -адвоката ОСОБА_4 на вирок Городоцького районного суду від 19 квітня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
Цим вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку с. Мала Яромирка Городоцького району, жительку АДРЕСА_1, громадянку України, з середньою освітою, соціального працівника Городоцького територіального центру, одружену, на утриманні якої перебуває одна неповнолітня дитина, раніше не судиму,
визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, і призначити їй покарання на один рік обмеження волі.
Згідно зі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного судом покарання із випробуванням, з іспитовим строком на один рік.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попередній - підписку про невиїзд.
Долю речових доказів вирішено.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2000 гривень.
За вироком суду ОСОБА_3 11 листопада 2011 року близько 8 години 40 хвилин проїжджаючи на автомобілі ЗАЗ-110307, державний номерний знак НОМЕР_1, по вул. Шевченка в с. Завадинці Городоцького району біля Завадинецької загальноосвітньої школи і побачивши вчительку ОСОБА_1, зупинила автомобіль, підійшла до останньої та з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, безпричинно, умисно почала шарпати руками за одяг ОСОБА_1, обірвала капюшон пальто, яким нанесла декілька ударів по її обличчю, та тягнула за волосся, вирвала сумку з рук потерпілої, якою нанесла декілька ударів в область правого плеча та один удар ногою по правій нозі, притиснула до металевих перил біля входу на територію школи та нанесла ще декілька ударів руками в область задньої правої поверхні грудної клітини, чим спричинила потерпілій легкі тілесні ушкодження у вигляді синця на задньо-зовнішній поверхні правого плеча в середній третині та синця на задньо-зовнішній поверхні правої гомілки в середній третині. Зазначені дії ОСОБА_3 вчиненні в громадському місці, в присутності учнів Завадинецької ЗОШ та громадянки ОСОБА_5 і супроводжувались нецензурною лайкою.
За змістом апеляції захисника, посилаючись на однобічність і неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, він просить у ній вирок змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_3 на ч.1 ст.125 КК України і справу провадженням закрити за примиренням з потерпілою. При цьому зазначає, що конфлікт між підсудною та потерпілою виник не з хуліганських мотивів, а на ґрунті неприязних відносин. Вказує, що суд не дав оцінки показанням свідка ОСОБА_5 про те, що після конфлікту ОСОБА_3 розповіла їй, що його причиною є розповсюдження потерпілою пліток. Вважає, що при обґрунтуванні своїх висновків суд безпідставно послався на показання ОСОБА_5, учнів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки ОСОБА_5, знаходячись у безпосередній близькості від засудженої та потерпілої, лише фрагментарно відтворила події і давала непослідовні показання, а вказані неповнолітні не були очевидцями початку конфлікту і дізналися про нього від неповнолітнього Полуектова, який першим його побачив і повідомив їх. На думку захисника, оскільки ОСОБА_3 в присутності учнів попросила вибачення у потерпілої і відшкодувала їй заподіяну моральну шкоду, то між ними відбулося примирення, що відповідно до п.6 ст.6 КПК України є підставою для закриття справи.
Заслухавши доповідача, засуджену та її захисника на підтримку апеляції з посиланням на зазначені в ній доводи, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 у скоєнні злочину за вказаних у вироку обставин та кваліфікація її дій за ч.1 ст.296 КК України ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні та правильно оцінених доказах.
Так за показаннями потерпілої ОСОБА_1 11 листопада 2011 року о 8 годині 40 хвилин, коли вона з донькою та племінником підійшла до сходів, що ведуть на територію школи, ОСОБА_3, яка проїхала повз них, вийшла з автомобіля і почала до неї брутально кричати, звинувачуючи її у розповсюдженні пліток. А після того, як вона сказала їй, що ніякого відношення до пліток не має, ОСОБА_3 зловила її за руку і потягнула до себе так, що на рукаві обірвався ґудзик, потім потягнула її за капюшон, а обірвавши його била ним її по обличчі. Після цього викинула капюшон і шарпала за волосся, внаслідок чого зламала обруч, вирвала сумку і нанесла нею декілька ударів по тілу, в тому числі в область правого плеча. Вирвавши з рук ОСОБА_3 свою сумку вона намагалася йти від неї, але ОСОБА_3 нанесла їй удар ногою в праву гомілку, притиснула її до металевих перил, нанесла їй ще декілька ударів у спину, при цьому продовжувала ображати її нецензурними словами. При цьому на її прохання припинити свої дії, оскільки на них дивляться діти, ОСОБА_3 не реагувала. Через такі приниження їй було соромно перед школярами, які спостерігали за вказаними подіями, у неї тоді був такий шок, що в той день вона навіть не проводила уроків.
Не вірити таким показанням потерпілої підстав немає, оскільки вони співпадають з показаннями свідків.
Зокрема, свідок ОСОБА_5 послідовно і в деталях підтвердила показання потерпілої про обставини виникнення конфлікту та побиття її ОСОБА_3. При цьому ОСОБА_5 повідомила суду, що зазначені події відбувалися на території школи і в присутності учнів. Будь-яких суперечностей у показаннях цього свідка не убачається, що спростовує доводи захисника з цього приводу.
Те, що вказані події відбувалися на території школи і в присутності учнів, підтвердили й неповнолітні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, з показань яких видно, що за тим, як ОСОБА_3 ображала вчительку нецензурними словами, тягнула за волосся та била, крім них, спостерігали й інші школярі.
Сама ОСОБА_3 не заперечила, що вказані події відбувалися перед входом на територію школи, що під час конфлікту вона наносила ОСОБА_1 удари капюшоном по голові та ногою по нозі, а також, що тоді потерпіла йшла до школи зі своєю донькою та ще з однією дитиною.
Наявність у потерпілої зазначених у вироку легких тілесних ушкоджень та можливість їх заподіяння 11.11.2011 року за вказаних обставин підтверджується й даними висновку судово-медичної експертизи №23 від 17.01.2012 року.
Наведені докази не викликають сумнівів у їх достовірності, оскільки узгоджуються між собою, і в сукупності з достатністю вказують на те, що дії ОСОБА_3, які вона розпочала на ґрунті неприязних відносин, переросли в хуліганство, тобто у грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю. На це, зокрема, вказує характер зазначених дій ОСОБА_3, їх вчинення упродовж тривалого часу при вході на територію школи, в присутності учнів, а також заподіяння потерпілій легких тілесних ушкоджень.
Та ж обставина, що не всі неповнолітні свідки бачили початок розвитку подій, на що посилається захисник в апеляції, жодним чином не спростовують вини ОСОБА_3 у вчиненні нею злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України. Адже те, що вони були очевидцями їх продовження в громадському місці, навпаки підтверджує тривалість грубого порушення громадського порядку та наявність у ОСОБА_3 мотивів явної неповаги до суспільства.
Отже доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 діяла лише на ґрунті неприязних відносин і про необхідність у зв'язку з цим перекваліфікації її дій на ч.1 ст.125 КК України є безпідставними.
За змістом ст.46 КК України та відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п.4 його постанови №12 від 23.12.2005 року „Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності", примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів.
Як видно з матеріалів справи, в суді першої інстанції потерпіла не простила ОСОБА_3 і не бажала примиритися з нею. Не виявила вона такого бажання і в апеляційному суді. Тому доводи захисника з цього приводу також є необґрунтованими.
Покарання засудженій призначене з дотриманням вимог ст.65 КК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Вирок Городоцького районного суду від 19 квітня 2012 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляцію захисника ОСОБА_4 -без задоволення.
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду
Хмельницької області С.Є.Ващенко