У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати з кримінальних справ

Верховного Суду України в складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 червня 2006 року кримінальну справу  за  касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на вироки  Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2005 року та  колегії суддів Судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Житомирської області від 04 квітня 2006 року.

 вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2005 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

                  і

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

засуджено кожного за: ч. 3 ст. 212 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на п'ять років позбавлення волі; ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - на два роки позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України їм остаточно визначено покарання - по п'ять років позбавлення волі із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України з випробувальним строком кожному на один рік.

Апеляційний суд Житомирської області 04 квітня 2006 року залишив без задоволення апеляції ОСОБА_1 й ОСОБА_2 та частково задовольнив апеляцію прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, і вирок у частині призначеного засудженим покарання скасував та постановив у цій частині свій вирок, призначивши ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 КК України шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності на три роки з конфіскацією майна; ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України - два роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності на два роки і шість місяців, а на підставі ст. 70 КК України - шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності на три роки з конфіскацією майна; ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 212 КК України - шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з обліком матеріальних цінностей на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності на три роки з конфіскацією майна; ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України - два роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з обліком матеріальних цінностей на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності на два роки і шість місяців, а на підставі ст. 70 КК України - шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з обліком матеріальних цінностей на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності на три роки з конфіскацією майна.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що перший, перебуваючи на посаді ІНФОРМАЦІЯ_3, а з 31.04.2002 р. по 01.07.2002 р. - на посаді ІНФОРМАЦІЯ_4 (АДРЕСА_1) - ІНФОРМАЦІЯ_5, а друга - на посаді ІНФОРМАЦІЯ_6, у другому кварталі 2002 р. за попередньою змовою не сплатили податки на додану вартість, податок на прибуток підприємства та акцизний збір на суму 24 291 183 грн. 06 коп.

Крім цього, вони складали фіктивні податкові накладні та вносили до офіційних податкових накладних завідомо неправдиві відомості про діяльність ІНФОРМАЦІЯ_7, що спричинило державі тяжкі наслідки і призвело до ненадходження до бюджету коштів у вигляді податків на суму 23 282 369 грн..

У касаційних скаргах, які аналогічні за змістом, засуджені ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посилаючись на те, що вони  займались господарською діяльністю у точній відповідності з чинним законодавством і злочинів не вчиняли, просять судові рішення скасувати, а справу - закрити за відсутністю в діях складів злочинів. При цьому вони наголошують на тому, що: при ввезенні товарів на територію України ІНФОРМАЦІЯ_7 сплатило  ПДВ та акцизний збір, що підтверджено відмітками митних органів на відповідних документах,  а стягнення  у подальшому цих платежів на користь  СУЧП “Контур ПК” ТОВ відбулося поза їх волею, оскільки вони вживали заходів для цього за вказівкою власників товариства; визнавши їх винними в несплаті ПДВ, який виникав з продажу товарів на території України, суди обох інстанцій не досліджували обставин справи стосовно причин несплати товариством цього податку, а апеляційний суд, окрім того, ще й не врахував висновків науково - правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М.Корецького про те, що згідно зі ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від  27.02. 91 p. ІНФОРМАЦІЯ_7 до 31 березня 2005 р. звільнялось від обов¢яку по сплаті податків; оцінюючи рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 1999 р. по справі 2-5314 у контексті Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб¢єктів підприємницької діяльності, створених із використанням майна та коштів вітчизняного походження” від 17 лютого 2000 р. з наступними змінами та рішення Конституційного Суду України за №1 рп - 2002 від 29 січня 2002 р. із змінами й доповненнями, внесеними ухвалою Конституційного Суду України від 14 березня 2002 р., апеляційний суд удався до замовчування ухвал Київського районного суду м. Харкова від: 31 травня 2001 р., 23 січня 2002 р., 13 березня 2002 р., 20 грудня 2002 р. і від 15 квітня 2005 р. по справі 2-5314-2, які постановлені після прийняття вище названого закону і після ухвалення Конституційним Судом згаданих рішень; ІНФОРМАЦІЯ_7 набуло права та відповідне звільнення від обов¢язку сплачувати податки не внаслідок закону, а -  в результаті застосування до нього судового акту, яким визначено зміст цього права та строк його дії  до 07.05. 2003 р.; виконуючи чинні рішення суду, вони не могли вчиняти інкриміновані їм злочини, суб¢єктивна сторона яких характеризується прямим умислом.

Заслухавши доповідача, засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1, їх захисника ОСОБА_3, які підтримали доводи касаційних скарг, прокурора, який  просив відмовити в задоволенні скарг, перевіривши матеріали справи та, обговоривши доводи касаційних скаргах, колегія суддів дійшла до наступного.

 Відповідно до положень ст.319 КПК України після судових дебатів головуючий надає підсудному останнє слово.

Як видно з протоколу судового засідання, в цій справі зазначені вимоги закону щодо обох засуджених не були виконані. Після судових дебатів суд видалився до нарадчої кімнати для постановлення вироку ( т.29 а.с.217-226).

Згідно з п 13.ст.370 КПК України  вирок в усякому разі належить скасувати, якщо порушено вимоги статей КПК України, які передбачають надання підсудному права виступати з останнім словом.

Частково втручаючись у вирок місцевого суду, апеляційний суд не звернув уваги на це істотне порушення вимог КПК України. Крім того, скасовуючи вирок від 24 травня 2005 р., суд касаційної інстанції зобов¢язав апеляційний суд  при новому розгляді справи ретельно перевірити апеляції і надати вичерпні відповіді на всі порушені в них питання. Проте, як видно з вироку, апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 399 КПК України, обмежився перевіркою лише двох доводів засуджених ( щодо оцінки положень ст.7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.91 p. і рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 1999 р. по справі 2-5314 у контексті Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб¢єктів підприємницької діяльності, створених із використанням майна та коштів вітчизняного походження” від 17 лютого 2000 р. з наступними змінами та рішення Конституційного Суду України за №1 рп-2002 від 29 січня 2002 р. із змінами й доповненнями, внесеними ухвалою Конституційного Суду України від 14 березня 2002 р.), а решту (частина з яких засудженими повторюється й у касаційних скаргах) він не перевіряв і відповідей на них у вироку не дав.

За таких обставин вважати, що місцевий і апеляційний суди постановили по справі стосовно Зіника і Хмельницької законні й обґрунтовані вироки підстав немає, а тому вони підлягають скасуванню, а кримінальна справа - поверненню на новий судовий розгляд.

При новому розгляді кримінальної справи місцевий суд має ретельно перевірити всі зібрані у справі докази, дати їм належну оцінку, перевірити всі доводи апеляцій і касаційних скарг засуджених та, з урахуванням усіх обставин справи й вимог закону, прийняти належне рішення.

         На підставі наведеного та, керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційні скарги засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 частково  задовольнити.

         Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2005 року та вирок Апеляційного суду Житомирської області від 04 квітня 2006 року щодо засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на  новий судовий розгляд у Коростенський міськрайонний суд Житомирської області.

СУДДІ:

          КОЛЕСНИК М.А.           СЕЛІВОН О.Ф.                 ШЕВЧЕНКО Т.В.