Справа № 2603/12857/12
Постанова
іменем України
29.10.2012
суддя Деснянського районного суду м. Києва Вінтоняк Р.Я.
при секретарі Гаврилюк Г.П.
з участю прокурора Чипового О.В.
з участю захисника ОСОБА_1
розглянувши в попередньому судовому засіданні кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 за ст.ст.146ч.3,115ч.2,п.п.3,6,12 КК України
ВСТАНОВИВ:
Кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_2 надійшла від прокурора 17 жовтня 2012 року.
Прокурор ніяких клопотань не заявив і вважає можливим призначити справу до судового розгляду
Потерпілий в судове засідання клопотань, щодо можливості призначення справи до судового розгляду не надав.
Обвинувачений та захисник в судове засідання клопотань, щодо можливості призначення справи до судового розгляду не надали.
Дослідивши матеріали кримінальної справи, суд вважає, що справа не може бути призначена до судового розгляду, а підлягає поверненню на додаткове розслідування в зв'язку з порушення кримінально-процесуального законодавства при проведенні досудового слідства без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.
Згідно вироку Деснянського районного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року ОСОБА_2 був засуджений за ст.ст.146ч.3,115ч.2,п.п.3,6,12 КК України на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ухвали колегії судів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року, вирок Деснянського районного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року щодо ОСОБА_2 скасовано, а справу повернуто прокурору міста Києва на додаткове розслідування.
В ухвалі Апеляційного суду м. Києва зазначено, що:
15 січня 2010 року Генеральна прокуратура України за вихідним №14/3-34777-0 звернулась до Міністерства юстиції Грузії з запитом про видачу ОСОБА_2 для притягнення до кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб та незаконне викрадення людини за обтяжуючих обставин.
При цьому Генеральна прокуратура України гарантувала, що ОСОБА_2 буде притягнутий до кримінальної відповідальності лише за ті злочини, за які буде виданий. Він також не буде висланий або виданий третій державі без згоди Міністерства юстиції Грузії та після відбування покарання зможе вільно залишити територію України.
У відповідь 27 квітня 2010 року Міністерство юстиції Грузії повідомило, що ОСОБА_2 видається Україні для притягнення до кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто за п.12 ч.2 ст. 115 КК України та незаконне викрадення людини за ч.1 ст. 146 КК України, падавши пояснення, що відповідно до кримінального законодавства Республіки Грузія, інкриміноване ОСОБА_2 обвинувачення в незаконному викраденні людини, що потягло тяжкі наслідки, тобто смерть потерпілого, охоплюється кваліфікацією за умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Між тим, ОСОБА_2, всупереч даним Генеральною прокуратурою України гарантіям, засуджений за умисне вбивство не лише з кваліфікуючою ознакою попередньої змови групою осіб, але й з кваліфікуючими ознаками вбивства заручника та вбивства з корисливих мотивів, а прокурором в апеляції ставиться питання також щодо кваліфікуючої ознаки умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення.
Засуджений ОСОБА_2 також за незаконне викрадення людини з кваліфікуючими ознаками корисливої мети, попередньої змови групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань та спричинило тяжкі наслідки, дозволу на що в процесі екстрадиції Республіка Грузія не надавала.
Тим часом, у зв'язку з досліджуваною подією 30 вересня 2010 року Апеляційний суд міста Києва засудив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за п. п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та за ч. 3 ст. 146 КК України, тобто за незаконне викрадення людини, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань та спричинило тяжкі наслідки і за умисне протиправне заподіяння смерті викраденої людини з корисливих мотивів, вчинене за попередньою змовою групою осіб.( т. 4, а. с. 33-47), і на цей час вказаний вирок набрав чинності і має силу закону.
Вказаним вироком з обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виключено лише кваліфікуючу ознаку п. 9 ч.2 ст. 115 КК України.
За таких обставин, судова колегія в процесі розгляду справи була позбавлена можливості виключити з обвинувачення ОСОБА_2 кваліфікуючі ознаки п. п. 3 та 6 ч.2 ст. 115 КК України і перекваліфікувати його дії з ч.3 ст. 146 КК України на ч. 1 цієї ж правової норми, оскільки таке рішення суперечитиме вироку, що набрав чинності та надав правову оцінку скоєному.
Однак, ст. 66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, ратифікована Україною, із застереженнями, законом № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, учасником якої є також і Республіка Грузія, передбачає, що видану особу не можна притягти до карної відповідальності або покарати за здійснений до її видачі злочин, за який вона не була видана.
Таким чином, колегії суддів зазначила про необхідність встановленим порядком поставити додаткове питання перед Міністерством юстиції Республіки Грузія на згоду щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_2 за умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками п.п.3, 6, 12 ч.2 ст. 115 КК України та за незаконне викрадення людини з кваліфікуючими ознаками корисливих мотивів, попередньої змови групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань та спричинило тяжкі наслідки.
При цьому судова колегія зауважила, що Міністерство юстиції Республіки Грузія певною мірою вийшло за межі компетенції, наданої згаданою Конвенцією, оскільки вдалося до юридичної кваліфікації інкримінованих ОСОБА_2 дій, а ст. 65 Конвенції передбачає видачу для притягнення до кримінальної відповідальності за такі діяння, які по внутрішньому законодавству запитуючої та запитуваної сторони є кримінально караними і за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на певний строк без будь-яких застережень щодо юридичної кваліфікації цих дій та особливостей її застосування у кожній з Договірних сторін.
Колегія суддів також зазначила, що Генеральна прокуратура України не досить чітко та конкретно виклала фактичні обставини справи, покладені в основу запиту про видачу ОСОБА_2, не зазначивши в цьому запиті всіх кваліфікуючих ознак, інкримінованих йому.
В ухвалі Апеляційного зазначено, що ці недоліки не можуть бути усунуті в ході апеляційного розгляду справи чи судового розгляду судом першої інстанції і підлягають усуненню лише в ході додаткового розслідування.
В ході останнього належить також перевірити й доводи апелянтів щодо істотної неповноти і неправильності досудового і судового слідства, усунення суперечностей в поясненнях допитаних осіб та інших доказів, які належить дослідити більш глибоко шляхом допитів, в тому числі й на очних ставках та вжиття заходів щодо усунення цих суперечностей.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2012 року у зв'язку з невиконанням вказівок викладених в ухвалі колегії судів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року, кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за ст.ст.146ч.3,115ч.2,п.п.3,6,12 КК України було повернуто прокурору на додаткове розслідування. Ухвалою колегії судів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 01 серпня 2012 року постанова Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2012 року була залишена без змін.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 за ст.ст.146ч.3,115ч.2,п.п.3,6,12 КК України 17 вересня 2012 року було прийнято до провадження слідчим Дарницького РУГУ МВС України в м. Києві.
В ході додаткового розслідування жодних слідчих дій проведено не було, лише 11 жовтня 2012 року було винесено клопотання від імені начальника СВ Дарницького РУГУ МВС України в м. Києві А.В.Пасічник перед компетентними органами Республіки Грузія про надання дозволу до притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за ст.ст.146ч.3,115ч.2,п.п.3,6,12 КК України.
15 жовтня 2012 року слідчий виконав вимоги ст.218-220 КПК України, і кримінальну справу направив прокурору для затвердження обвинувального висновку.
Відповідно до ст.374 КПК України, вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку є обов'язковими для органів дізнання та досудового слідства при додатковому розслідування так і суду при першої інстанції при повторному розгляді справи.
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва неодноразово в своїх ухвалах вказувала про необхідність встановленим порядком Генеральною прокуратурою України поставити додаткове питання перед Міністерством юстиції Республіки Грузія на згоду щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_2 за умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками п.п.3, 6, 12 ч.2 ст. 115 КК України та за незаконне викрадення людини з кваліфікуючими ознаками корисливих мотивів, попередньої змови групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань та спричинило тяжкі наслідки. Такі вимоги щодо запиту викладені і в ст.454 КПК України, в якій також зазначено, що запит про надання такої згоди готується та надсилається в порядку ст.453 КПК України.
Вказівки Апеляційного суду м. Києва органами досудового слідства в ході додаткового розслідування знову залишились не виконаними.
В матеріалах кримінальної справи міститься клопотання яке винесене 11 жовтня 2012 року від імені начальника СВ Дарницького РУГУ МВС України в м. Києві А.В.Пасічник перед компетентними органами Республіки Грузія про надання дозволу до притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за ст.ст.146ч.3,115ч.2,п.п.3,6,12 КК України.
Наявне в матеріалах кримінальної справи клопотання перед компетентними органами Республіки Грузії суперечить як вимогам конвенції про правову допомогу і правових відносинах по цивільним, сімейним та кримінальним справах від 22 січня 1993 року, Європейській конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року так і вимогам ст.ст.452-454 КПК України.
Відповідно до вимог ст.453 КПК України з запитом про видачу та надання згоди про притягнення особи до кримінальної відповідальності має право звернутись до компетентного органу іноземної держави Центральний орган України щодо видачі особи, в даному випадку Генеральна прокуратура України.
В матеріалах кримінальної справи відсутні дані які б свідчили, що під час додаткового розслідування кримінальної справи, Генеральна прокуратура України звернулась з клопотанням про надання згоди до притягнення ОСОБА_2 за умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками п.п.3, 6, 12 ч.2 ст. 115 КК України та за незаконне викрадення людини з кваліфікуючими ознаками корисливих мотивів, попередньої змови групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань та спричинило тяжкі наслідки.
Конвенцією про правову допомогу і правових відносинах по цивільним, сімейним та кримінальним справах від 22 січня 1993 року та Європейською конвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, на які є посилання в клопотанні, не делеговані права Центрального органу - районному управлінню внутрішніх справ України.
Крім того, у суду виникає сумнів щодо належного та встановленого порядку винесення клопотання компетентному органу Республіки Грузія про надання дозволу на притягнення громадянина України до кримінальної відповідальності, а саме в клопотанні відсутні дані кому саме адресується клопотання про надання дозволу на притягнення громадянина України до кримінальної відповідальності. Клопотання надруковано не на фірмовому бланку, без печатки відповідного органу. Як вбачається із змісту клопотання компетентному органу Республіки Грузія про надання дозволу на притягнення громадянина України до кримінальної відповідальності, з вищевказаним клопотанням звертається слідчий відділ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, хоча клопотання виготовлено за підписом начальника СВ Дарницького РУГУ МВС України в м. Києві підполковника міліції А.В.Пасічник. З клопотання вбачається, що начальник СВ Дарницького РУГУ МВС України в м. Києві підполковник міліції А.В.Пасічник клопотання до компетентного органу Республіки Грузії не підписував, чий підпис і хто саме звертається до компетентного органу Республіки Грузії з клопотання не вбачається.
В ході додаткового розслідування так і не було отримано згоди Міністерства юстиції Республіки Грузія щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_2 за умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками п.п.3, 6, 12 ч.2 ст. 115 КК України та за незаконне викрадення людини з кваліфікуючими ознаками корисливих мотивів, попередньої змови групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань та спричинило тяжкі наслідки, на що неодноразово вказувала колегія суддів з кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва.
Відповідно до КПК України вказівки суду, при направленні кримінальної справи на додаткове розслідування є обов'язковими для виконання органами досудового слідства.
Так всупереч вказівок Апеляційного суду м. Києва, в ході додаткового розслідування Генеральною прокуратурою України у встановленому порядку не було поставлене додаткове питання перед Міністерством юстиції Республіки Грузія на згоду щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_2 за умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками п.п.3, 6, 12 ч.2 ст. 115 КК України та за незаконне викрадення людини з кваліфікуючими ознаками корисливих мотивів, попередньої змови групою осіб, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань та спричинило тяжкі наслідки; не допитані свідки, не проведені очні ставки з метою усунення суперечностей які містяться в поясненнях допитаних осіб та інших доказів у справі.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.02.2005 р. "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування" вказівки судді (суду) є обов'язковими для органу дізнання, слідчого та прокурора. Якщо останні не дослідили обставин, зазначених у постанові (ухвалі) про повернення справи на додаткове розслідування, проведені дізнання чи досудове слідство можуть бути визнані однобічними і неповними, що є підставою для скасування вироку та повернення справи на додаткове розслідування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.237, 244, 246 КПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 за ст.ст.146ч.3,115ч.2,п.п.3,6,12 КК України повернути прокурору Дарницького району м. Києва для проведення додаткового розслідування.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 залишити без зміни.
На постанову може бути подана апеляція на протязі 7 днів з моменту її оголошення.