Справа № 2-233/11

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

справа номер 2 - 233/11, 2/1023/3/12

31 січня 2012 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючого Малишенко Т.О., при секретарі Катамай Г.М., за участі сторін: позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 третя особа Славутицька міська державна нотаріальна контора Київської області -про визнання недійсним договору позики,

та зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 - про стягнення боргу за договором позики,

в становив:

Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Славутицька міська державна нотаріальна контора Київської області, за вимогами якого він просив визнати недійсним Договір позики, посвідчений 09 квітня 2010 року державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області за реєстровим № 851, укладений між ним ОСОБА_1 та відповідачем по справі - ОСОБА_3, за яким йому передано у позику грошові кошти в сумі 1 027 000, 00 /один міліон двадцять сім тисяч/ гривень, що в еквіваленті за курсом НБУ складало на момент вчинення данного правочину 130 000 доларів США. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за договором купівлі - продажу, посвідченим 30 січня 2007 року приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області за реєстровим № 345, ним було придбано у приватну власність нежитлову будівлю «Банно - оздоровчий комплекс», розташований за адресою: АДРЕСА_1. Маючи наміри провести реконструкцію вищевказанного приміщення під оздоровчо - торгівельний центр м.Славутича, ним було розпочато ці роботи та додатково за Договором купівлі - продажу земельної ділянки ВКР № 712048 від 19 серпня 2008 року було набуто право власності на земельну ділянку площею 0,2974 га для розміщення вищевказанної будівлі. У грудні 2008 року ним було отримано в борг у відповідача для здійснення ним реконструкції придбаної у власність будівлі «Банно - оздоровчий комплекс»грошова сума в розмірі 100 000 /ста тисяч/ доларів США, на підтвердження його боргових зобов'язань ним було надано ОСОБА_5 боргову розписку на вищезазначену суму боргу, який він повинен був повернути до грудня 2010 року. Отримані ним у ОСОБА_3 грошові кошти були ним використані на вищевказане будівництво. Виконуючи свої боргові зобов'язання перед кредитором він на протязі 2009 року повернув йому 18 000 доларів США. 15 лютого 2010 року під впливом кліматичних умов була зруйнована покрівля на об'єкті «Реконструкція приміщення «Банно - оздоровчий комплекс», Внаслідок того, що сталося з цією будівлею, та враховуючи фінансову кризу, яка вплинула і на його особистий бізнес, він не зміг продовжити роботи на будівництві і на даний час вирішує питання щодо продажу цієї будівлі з метою погашення його боргів. Про наявність вищевказаних обставин, які поставили його у край тяжке матеріальне становище, добре було відомо і відповідачу. Незважаючи на це, він став вимагати від нього виконання його зобов'язань за договором позики 2008 року в повному обсязі. Оскільки він не міг реально повернути йому одночасно суму боргу, скориставшись його вкрай тяжким матеріальним становищем та тією ситуацією, що трапилася з будівництвом, ОСОБА_3 примусив його укласти з ним новий договір позики за його боргами 2008 року з додатковими фінансовими санкціями, внаслідок яких сума боргу склала вже 130 000 /сто тридцять тисяч/ доларів США, хоча фактично він отримав від нього у грудні 2008 року тільки 100 000 /сто тисяч /доларів США. Під психологічним тиском вищенаведених обставин 09 квітня 2010 року між ним та ОСОБА_3 державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області за реєстровим № 851 був посвідчений Договір позики, за яким він начебто позичив у відповідача грошові кошти в сумі 1 027 000. 00 /один міліон двадцять сім тисяч/ гривень, що в еквіваленті за курсом НБУ складало на момент вчиненя данного правочину 130 000 доларів США. За п.1 даного договору було вказано, що ці кошти начебто отримані ним на момент його підписання. Насправді кошти в такій сумі він не отримував, а такий розмір його боргових зобов'язань був вказаний виходячи з його боргу перед ОСОБА_3 за 2008 рік та додаткових фінансових санкцій. У відповідності до п. 2 Договору позики виконання цього договору повинно бути здійснено в м. Славутичі Київської області не пізніше 10 квітня 2011 року. Вищевикладене свідчить про наявність в нього вкрай тяжких обставин на момент підписання ним Договору позики 09 квітня 2010 року, про що було відомо відповідачу. Саме це і примусило його піти на підписання договору на вкрай невігідних для нього умовах при фактичній відсутності передачі йому у борг такої суми грошових коштів. На підставі вищевказаних обставин та норм матеріального права -ч.1 ст.233 ЦК України, ч.1 ст.1051 ЦК України, позивач вважає, що має право вимагати визнання вищезазначеного Договору позики недійсним.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_2, повністю підтримав позовні вимоги свого довірителя та просив визнати недійсним Договір позики, посвідчений 09 квітня 2010 року державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області за реєстровим № 851, укладений між ОСОБА_1 та відповідачем по справі - ОСОБА_3.

Відповідач ОСОБА_3, позовні вимоги не визнав повністю, вважав заявлені позовні вимоги безпідставними, до суду надав зустрічну позовну заяву, просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь гроші в сумі 1 036 100 грн. за Договором позики від 09 квітня 2011 року. В обгрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що первісний позов, який було подано до суду позивачем ОСОБА_1, є його бажанням уникнути матеріальної відповідальності. На початку квітня 2010 року ОСОБА_1, звернувся до нього з проханням надати в борг гроші в сумі 130 000 доларів США на власні потреби. Знаючи його як успішного підприємця, довіряючи йому, він погодився на його пропозицію і оскільки на той час мав таку суму грошей, та дав йому 09 квітня 2010 року в позику зазначену вище суму. Договір позики, був посвідчений нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області. За Договором позики у власність ОСОБА_1 були передані грошові кошти, а саме долари, в Договорі нотаріусом вказано грошові кошти в сумі 1 027 000 (один мільйон двадцять сім тисяч) гривень, що в еквіваленті за курсом НБУ складало на момент вчинення даного правочину 130 000 доларів США. Згідно п.2 Договору позики виконання цього договору повинно бути здійснено в м. Славутичі Київської області не пізніше 10 квітня 2011 року. В порушення Договору за весь час його дії відповідач не повернув йому запозичені гроші, а 6 квітня 2011 року, коли він нагадав йому про сплив його дії та необхідність повернення грошей, ОСОБА_1 пояснив, що повертати йому немає чого, грошей у нього не буде. 12 квітня 2011 року він звернувся до нотаріуса Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області з метою стягнення грошей за виконавчим написом, однак нотаріус пояснила, що не може цього зробити, оскільки є рішення Славутицького міського суду про заборону видачі виконавчого напису, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання Договору позики недійсним. Вважає що позивач звернувся до суду з надуманих мотивів. Посилання позивача на те, що він знав про його вкрай тяжкий матеріальний стан на час укладання договору не відповідає дійсності. Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Тому просив стягнути з ОСОБА_1, гроші в сумі 1 036 100,00 гривень за Договором позики із розрахунку, що курс долара США підвищився. Під час розгляду справи представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_1, на користь ОСОБА_3 суму основного боргу в розмірі 1 036 100,00 грн. (один мільйон тридцять тисяч сто гривень, 00 копійок), пеню в розмірі 75 013.21 грн. (сімдесят п'ять тисяч тринадцять грн. 21 коп.), три проценти річних від простроченої суми в розмірі 14 518.68 грн. (чотирнадцять тисяч п'ятсот вісімнадцять гривень 68 коп.), суму інфляційних втрат в розмірі 8 216,00 грн. (вісім тисяч двісті шістнадцять грн. 00 коп), а ВСЬОГО: 1 127 847,89 грн. (один мільйон сто двадцять сім тисяч вісімсот сорок сім гривень 89 коп.).

Третя особа Славутицька міська державна нотаріальна контора Київської області в судове засідання не з,явилася, до суду надано письмові заяви про розгляд справи без участі державного нотаріуса, рішення прийняти відповідно до чинного законодавства, в листі вказано, що виходячи із спостережень за поведінкою ОСОБА_1, при укладанні Договору позики не було видно, що Договір підписувався ним під психологічним тиском.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до Договору позики від 09 квітня 2010 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 було укладено договір позики який був посвідчений державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області за реєстровим №851. Відповідно до п. 1 даного Договору ОСОБА_1, позичив у ОСОБА_3, грошові кошти в сумі 1 027 000 (один мільйон двадцять сім тисяч) гривень, що в еквіваленті за курсом НБУ складало на момент вчинення даного правочину 130 000 доларів США. За п.1 цього Договору було вказано, що ці кошти отримані ОСОБА_1, на момент його підписання. У відповідності до п. 2 Договору позики виконання цього договору повинно бути здійснено в м. Славутичі Київської області не пізніше 10 квітня 2011 року.

Тобто, як з,ясовано в судовому засіданні відповідно до ст.1046 ЦК України, ОСОБА_3, передав за Договором позики у власність ОСОБА_1 грошові кошти, а саме в сумі 1 027 000 (один мільйон двадцять сім тисяч) гривень, що в еквіваленті за курсом НБУ складало на момент вчинення даного правочину 130 000 доларів США. Цей факт зазначений в п. 1 Договору позики. Позивач ОСОБА_1, в судове засідання не надав переконливих доказів, того, що договір позики між ним і ОСОБА_3, було укладено у 2008 році, на суму 100000 доларів США, і 09.04.2010 року укладено договір позики без передачі коштів.

Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Заслухавши сторони по справі, їх представників, свідка ОСОБА_6, яка повідомила в суді, що навесні 2008 або 2009 років, не пам,ятає коли на прохання ОСОБА_1, передавала ОСОБА_3, в гривнях гроші приблизно 1000 доларів США що складало в еквіваленті в гривнях біля 18000 гривень. Дослідивши письмові матеріали справи, інші докази, надані для огляду, суд прийшов до висновку про необгрунтоаність вимог позивача ОСОБА_1, за первинною позовною заявою і про часткове задоволення позовних вимог заявлених у зустрічній позовній заяві.

Посилання позивача ОСОБА_7, за первинним позовом на ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невігідних умовах, може бути визнанний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. А також на ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором є необгрунтованими і безпідставними. Доводи позивача ОСОБА_1, про безгрошовість Договору позики ним на підставі належних і допустимих доказів не доведені, що є його обов,язком відповідно до вимог ст..10,60 ЦПК України.

Суд вважає, що загальна сума боргу ОСОБА_1, перед ОСОБА_3, відповідно до Договору позики становить 1 027 000,00 (один мільйон двадцять сім тисяч) гривень і ця сума підлягає поверненню, відповідно до ст.1049 ЦК України, вимоги в іншій частині ОСОБА_3, по зустрічній позовній заяві не підлягають задоволенню оскільки вони також безпідставні.

Крім того посилання позивача ОСОБА_1, на те, що зустрічний позов ОСОБА_3, повинен бути залишений без розгляду і повернуто, оскільки повинен бути сплачений судовий збір суд вважає безпідставними, ОСОБА_3, надав до суду посвідчення особи яка на час звернення звільнялася від сплати судового збору, відповідно до ПКМ України «Про Державне Мито»від 21.01.1993 року №7-93, у суду відсутні відомості, про те, що дане посвідчення втратило юридичну силу, тому суд вважає, що ОСОБА_3, правомірно звільнено від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.10,11,213 - 218 ЦПК України, ст.ст. 525,625,1046-1050 ЦК України,

вирішив :

Позовні вимоги по зустрічній позовній заяві задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відповідно Договору позики від 09 квітня 2010 року посвідченим державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної конторим Київської області за реєстровим №851 борг в сумі 1 027 000,00 (один міліон двадцять сім тисяч гривень), в задоволенні інших позовних вимог по зустрічній позовній заяві відмовити.

В задоволенні позовних вимог по первинній позовній заяві за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання Договору позики недійсним -відмовити.

Сторони від сплати судового збору звільненні на підставі Декрету КМ України „Про Державне Мито" від 21.01.1993 року №7-93.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: Т. О. Малишенко