Справа № 22-ц - 5381/2006                                                     Головуючий 1 інст. Шуліка Ю.В.

Категорія стягнення суми                                                        Доповідач                  Луспеник Д.Д.

_{РІШЕННЯ}

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2006 р.

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -     судді Луспеника Д.Д.,

суддів              -                Яцини В.Б., Швецової Л.А.,

при секретарі -                 Шевченко О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 липня 2006 р.

по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення подвійного розміру завдатку та відшкодування моральної шкоди, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус ОСОБА_4, про визнання договору завдатку недійсним, усунення перешкод у користуванні власністю, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус ОСОБА_4, про визнання договору завдатку недійсним, усунення перешкод у користуванні власністю, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

встановила:

У липні 2005 р. ОСОБА_3 звернувся до суду зі вказаним позовом, в якому зазначав, що 27.04.2001 р. уклав з відповідачкою ОСОБА_2 нотаріально посвідчений договір завдатку, згідно з яким передав їй 28 000 грн. на підтвердження домовленості про майбутнє укладення договору купівлі-продажу 1/3 частини будинку АДРЕСА_1, так як на час укладення договору відповідачка не мала правовстановлюючих документів на будинок. Договором передбачена відповідальність відповідачки виплатити йому подвійну суму завдатку, якщо договір не буде укладений з її вини. Лише в 2004 р. він узнав, що рішенням суду від 14.12.2004 р. за відповідачкою визнано право власності на 1/6 частину спірного будинку, тому вона не зможе виконати умови договору завдатку. Вважаючи, що саме з цього часу його право порушене, просив стягнути з відповідачки подвійну суму завдатку в розмірі 56 000 грн.

Крім цього, просив стягнути з відповідачки завдану йому моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., посилаючись на те, що її неправомірними діями йому завдані моральні страждання, нервові переживання.

У жовтні 2005 р. із вказаним вище зустрічним позовом до суду звернулася ОСОБА_2, в якому зазначала, що дійсно договір завдатку нею підписаний, однак даний договір є фіктивним, без наслідків створення правових наслідків, так як вона грошей від ОСОБА_3. не отримувала, не могла давати згоду на майбутній продаж будинку, так як на той час проживала в ньому, правовстановлюючих документів про власність не мала, відповідач її примусив підписати договір. Після підписання договору він відібрав у неї всі документи щодо будинковолодіння, змусив її виселитися, сам зайняв будинок, перетворив його в нежилі приміщення, зруйнував усередині стіни, демонтував опалення, перетворивши в швейну майстерню.

У зв'язку з наведеним, на підставі ст. 234 ЦК України просила визнати договір завдатку недійсним, як фіктивний, усунути перешкоди в користуванні нею, як співвласником, спірним будинком та не перешкоджати цьому в майбутньому, виселивши відповідача з будинку. Також просила стягнути з ОСОБА_3. 10 000 грн. матеріальних збитків, необхідних для відновлення первісного стану будинку в жиле становище.

Крім цього, просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., посилаючись на те, що неправомірними діями ОСОБА_3 їй завдані моральні страждання та нервові, душевні переживання, чотири роки вона була змушена мешкати в інших людей, він її скривдив, завдав фізичних переживань.

У жовтні 2005 р. з самостійними вимогами та аналогічним позовом до суду звернулася ОСОБА_1, в якому зазначала, що з грудня 2004 р. є законним співвласником в 1/6 частині будинку АДРЕСА_1. Стверджувала, що її сестра ОСОБА_2 27.04.2001 р. не вправі була укладати з ОСОБА_3. договір завдатку зі зобов'язанням у майбутньому продати йому 1/3 частину спірного будинку, так як не була його ні власником, ні співвласником. Також знає, що сестра не отримувала від відповідача завдаток в сумі 28 000 грн. та не мала наміру продавати будинок. Тому вважала, що договір завдатку є фіктивним, тобто таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків і на підставі ст. 234 ЦК України просила визнати його недійсним.

Також просила стягнути з ОСОБА_3. 10 000 грн. матеріальних збитків, завданих неправомірних переобладнанням жилого будинку фактично в нежилий, для відновлення попереднього стану.

Крім цього, просила відшкодувати їй ОСОБА_3. моральну шкоду в розмірі 5 000 грн., так як через його неправомірні дії вона зазнала моральних страждань та нервових переживань.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивачі свої позовні вимоги підтримали, зустрічні вимоги не визнали з тих підстав, які вони навели в своїх позовних заявах. Крім цього, ОСОБА_2 та ОСОБА_1. пояснили, що ОСОБА_3 пропустив строк позовної даності для звернення до суду, оскільки договір завдатку був вчинений 27.04.2001 р., а договір купівлі-продажу повинен був бути укладений до 1.01.2002 р., тоді як з позовом він звернувся лише в липні 2005 р.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 липня 2006 р. позов ОСОБА_3. задоволений частково. Суд стягнув на його користь з ОСОБА_2 подвійну суму завдатку в розмірі 56 000 грн., моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволений частково. Суд виселив ОСОБА_3. з будинку АДРЕСА_1, усунувши перешкоди в її користуванні цим будинком, стягнув на її користь моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. Позов ОСОБА_1. задоволений частково. Суд виселив ОСОБА_3. з будинку АДРЕСА_1, усунувши перешкоди в її користуванні цим будинком. В задоволенні інших позовних вимог позивачам відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про повне задоволення її вимог та відмові в позові ОСОБА_3 через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими і невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

З цих же підстав в апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі та відмови в позові ОСОБА_3

При цьому в апеляційних скаргах вказується, що районний суд: безпідставно вважав, що ОСОБА_3 не пропустив строк позовної давності для звернення з позовом до суду; при наявності безспірних доказів не визнав договір завдатку недійсним; не стягнув з відповідача матеріальну та моральну шкоду за його неправомірні дії, які підтверджені.

ОСОБА_3 рішення суду не оскаржив, тому згідно зі ст. 303 ЦПК України апеляційна інстанція переглядає законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги. Тому рішення суду про часткове задоволення позовних вимог проти ОСОБА_3. не переглядається, підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги і перевірки рішення суду в повному обсязі судова колегія не знаходить.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає за необхідне скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, а в задоволенні скарги ОСОБА_1. відмовити, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3., районний суд виходив з того, що між ним та ОСОБА_2 був укладений договір завдатку з домовленістю у майбутньому заключити договір купівлі-продажу належної їй 1/3 частини жилого будинку, який не був виконаний з вини відповідачки, у зв'язку з чим вона повинна виплатити позивачу завдаток у подвійному розмірі, а строк позовної давності не пропущений. Стягуючи частково з відповідачки на його користь моральну шкоду, суд виходив з того, що її неправомірними діями позивачу завдані моральні страждання, а одностороння відмова від виконання своїх зобов'язань призвели до негативних наслідків для позивача.

Проте судова колегія повністю погодитись з такими висновками суду не може, вважає, що вони не повністю відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального закону, в зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає зміні, виходячи з повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених пунктами 3 і 4 ст. 309 ЦПК України.

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2  7.04.2001 р. був укладений нотаріально посвідчений договір завдатку, за яким позивач передав відповідачці 28 000 грн. в рахунок майбутньої купівлі належної їй 1/3 частини будинку АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу повинен бути укладений до 1.01.2002 р. (а.с.5).

Оскільки зазначений договір завдатку був укладений у 2001 р., то до спірних правовідносин, як сторонами пропонувалось, так і судом першої інстанції помилково були застосовані правові норми ЦК України 2003 р., оскільки згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних положень до нового ЦК до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 р. і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладання.

Даний же договір підлягав виконанню до 1.01.2002 р., тому судова колегія застосовує норми ЦК України 1963 р., які регулюють спірні правовідносини.

Правила ст. 195 ЦК України 1963 р. щодо стягнення подвійної суми завдатку за невиконання зобов'язання поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна зі сторін ухиляється від його виконання. У даному ж випадку судом не встановлено факту (тому що його не існувало) укладення договору купівлі-продажу з дотриманням обов'язкової для цього нотаріальної форми. Отже висновок суду про те, що одержані стороною за договором завдатку гроші є завдатком, який стягується з особи, яка порушила зобов'язання, у подвійному розмірі, є помилковим. Тому, у тих випадках, коли сторони домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони давалися.

Крім того, таким же чином дані правовідносини регулюються і за ст. 570 ЦК України 2003 р., тобто завдатком є грошова сума, яка видається кредиторові в рахунок певних платежів за договором. Якщо договір належним чином не укладений, то передані суми вважаються авансом.

Оскільки між сторонами договір купівлі-продажу належним чином укладений не був, то підстав вважати передану ОСОБА_3 ОСОБА_2 суму завдатком немає, ця сума є авансовим платежем, який підлягає поверненню. При цьому не має значення, з вини кого, чи за яких обставин такий договір не був укладений.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто на користь ОСОБА_3. моральну шкоду. Згідно з роз'ясненнями, даними в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" право на відшкодування моральної шкоди виникає у випадках, передбачених Конституцією чи іншими законами, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Укладаючи договір завдатку, сторони не передбачили право вимагати відшкодування моральної шкоди у разі невиконання кимсь із сторін свого зобов'язання, законодавством у даному випадку також не передбачено можливість відшкодування моральної шкоди

Посилання ОСОБА_2 та ОСОБА_1. про недійсність договору завдатку, як фіктивного, є безпідставними. Оскільки до цього спору застосовуються положення ЦК України 1963 р., тому не можуть бути застосовані положення ст. 234 ЦК 2003 р. Фактично позивачі обґрунтовують позовні вимоги (підставу позову) тим, що договір завдатку укладений без наміру створення правових наслідків, що відповідає положенню ч. 1 ст. 58 ЦК України 1963 р., яку суд повинен був застосувати, оскільки застосування певної правової норми відповідно до обставин позову є компетенцією лише суду, незалежно від того, на яку норму посилається позивач. За цією нормою права, згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. (з відповідними змінами) „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною, якщо ніяких дій не вчинено, угодна укладена про людське око. Однак, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 отримала за договором грошову суму, передала йому ключі від будинку, він користувався будинком. Крім того, до пред'явлення ним позову, ніхто з них цей договір не оспорював.

Той факт, що на момент укладення договору завдатку ОСОБА_2 не була співвласником спірного будинку і реально не могла укласти договір купівлі-продажу свідчить про те, що передана їй сума не є завдатком, оскільки не укладений основний договір, а є авансовим платежем. Разом з тим, з цих підстав цей договір не може бути визнаний недійсним, як мнима угода.

Доводи апеляційних скарг про те, що завдаток в розмірі 28 000 грн. ОСОБА_2 реально не отримувала є бездоказовими. За умовами договору завдатку ОСОБА_2 переданий завдаток, договір нею підписаний, чого вона не заперечує. Твердження про те, що їй пригрожували, договір був для неї вимушений не знайшов свого підтвердження як в суді, так і в ході перевірок правоохоронними органами (а.с. 126-129). Крім того, обставини справи свідчать про те, що більше чотирьох років зі згоди ОСОБА_2 ОСОБА_3 користувався спірним будинком і вона в правоохоронні, судові органи не зверталась, тому що отримала авансовий платіж.

Посилання апеляційних скарги на пропугцення ОСОБА_3 строку позовної давності при зверненні до суду є безпідставними, так як за ст. 76 ЦК України 1963 р. (ч. 1 ст. 261 ЦК України 2003 р.) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. ОСОБА_3 узнав про те, що його права порушені і договір купівлі-продажу за умовами договору завдатку не буде укладеним у грудні 2004 р., коли ухвалено рішення суду про визнання права власності на спірний будинок (а.с.32-33), а в липні 2005 р. він звернувся до суду, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, кожній в розмірі 10 000 грн., завданих незаконним переобладнанням жилого будинку і які потрібні для відновлення жилого стану будинку, правомірно судом першої інстанції залишені без задоволення, оскільки в силу ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України позивачі повинні були довести обставини спричинення їм матеріальних збитків на таку суму та надати докази, чого ними не зроблено. Зазначена сума наведена ними приблизно, тому не може бути задоволена.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди, суд правомірно керувався ст. 1167 ЦК України, врахувавши обставини справи, характер спору та неправомірних дій ОСОБА_3., глибину фізичних та духовних переживань тих, хто їх зазнав.

На підставі ст. 195 ЦК України 1963 р., керуючись ст. ст. 303, 304, п. З ч. 1 ст. 307, пп.. З і 4 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 липня 2006 р. змінити.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 28 000 (двадцять вісім тисяч) грн.

В іншій частині (вирішення позову ОСОБА_2  і ОСОБА_1) рішення суду залишити без змін.

У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Рішення апеляційної інстанції набирає чинності негайно, однак може бути оскаржене

в касаційному порядку протягом 2 місяців із дня його проголошення безпосередньо до

Верховного Суду України.