Справа № 2-13101/11

Провадження №2/2610/3472/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 жовтня 2012 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Маліновської В.М.

при секретарі: Лазоришинець К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика Міністерства охорони здоров'я України, ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2011 року позивачка звернулась до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до відповідачів: Національної медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика Міністерства охорони здоров'я України (відповідач1 або Академія) та завідувача кафедрою акушерства, гінекології та перинатології вказаної Академії ОСОБА_2 (відповідач2) в якому просила: - поновити її на посаді асистента кафедри акушерства, гінекології та перинатології Національної медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика Міністерства охорони здоров'я України; - стягнути з відповідача1 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3500,00грн.; - стягнути з відповідачів1,2 солідарно на її користь моральну шкоду у розмірі 5000,00грн. та судові витрати: 5000,00грн. витрат на правову допомогу та 188,20грн. судового збору (а.с.1-6).

Ухвалою суду від 20 грудня 2011 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено до розгляду у судовому засіданні (а.с.21).

У кінці червня 2012 року вказана справа передана до розгляду новому складу суду -суддя Маліновська В.М., у зв'язку з відставкою судді у провадженні якого вона перебувала (а.с.43,44, 50-51).

У судовому засіданні 25 вересня 2012 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначено: - стягнути з відповідача1 користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5951,40грн.; - стягнути з відповідачів1,2 солідарно на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000,00грн. та понесені судові витрати за сплачений судовий збір та правову допомогу (а.с.57-59).

Свої позовні вимоги позивачка мотивувала тим, що з жовтня 2008 року вона працювала у відповідача1 за сумісництвом на посаді асистента кафедри акушерства, гінекології та перинатології. Згідно контракту з науково-педагогічним працівником №215 від 23 квітня 2010 року та наказу №172-к від 09 червня 2010 року відповідач1 продовжив позивачу строк роботи на вказаній посаді з 01 липня 2010 року по 30 червня 2012 року.

Разом з тим, наказом №161-к від 31 травня 2011 року позивач була звільнена із займаної посади з 03 червня 2011 року на підставі, як і ньому зазначено, рапорту завідувача кафедрою акушерства, гінекології та перинатології вказаної академії ОСОБА_2 без посилань на норми КЗпП України (відповідача2).

При цьому, копію наказу про звільнення позивачці не вручено, а про його наявність вона дізналась з телефонної розмови з працівником відділу кадрів. У листопаді 2011 року позивачка двічі зверталась до відповідача1 з заявами про видачі копії наказу про звільнення, проте так його офіційно і не отримала, а наявна в неї копія отримана неофіційно.

Крім того, позивачка вказала, що станом на 31 травня 2011 року вона перебувала на 27 тижні вагітності і у неї на утриманні вже знаходилось двоє дітей, жодних умов контракту чи положень чинного законодавства вона не порушувала, а тому вважає своє звільнення незаконним, у зв'язку з чим, посеред інших вимог, просить стягнути на її користь моральну шкоду.

У запереченнях на позов від 22 травня 2012 року відповідача1 зазначено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідачу1 на час звільнення позивача не було відомо про її вагітність; про звільнення позивача було повідомлено у телефонному режимі 31 травня 2011 року і вона про це знала; копію наказу передану на кафедру за місцем роботи позивача 01 червня 2011 року вона отримувати відмовилась, що підтверджується актом; зазначений стороною позивача розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу неправильний; заподіяння моральної шкоди необґрунтовано; витрати на правову допомогу завищені; відповідач2 - завідувач кафедрою, не є належним відповідачем у справі.

Крім того, відповідачем1 зазначено, що після того як йому стало відомо про вагітність та пологи позивача її на підставі наказу №415-к від 30 грудня 2011 року було поновлено на попередній посаді. При цьому у запереченнях також вказано, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України, оскільки копію наказу вона отримала 01 червня 2011 року, а до суду звернулась 14 грудня 2011 року (а.с. 29-32).

Представником відповідача2 також надано суду свої заперечення щодо позову, в яких зазначено, що відповідач2 не є належним відповідачем у справі за вказаним позовом, жодних наказів про звільнення позивача він не підписував, прав позивача ним не порушено, складений ним рапорт носить інформативний характер для керівництва Академії про низьку педагогічну та наукову завантаженість деяких співробітників-сумісників, в тому числі і позивача, у спрямований на прийняття керівництвом будь-якого законного рішення (а.с. 75-78).

12 жовтня 2012 року відповідаем1 до суду подано клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (а.с.119), яке згідно з ухвалою суду від 12 жовтня 2012 року залишено без задоволення (а.с.129).

Представника позивача -адвоката ОСОБА_4, протокольною ухвалою суду від 03 жовтня 2012 року допущено до участі у справі як особу, яка має право на надання правової допомоги (а.с. 109, 110, 114).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, представники відповідачів1, 2 проти задоволення позову заперечили, посилаючись на те, що предмет спору на час розгляду справи відсутній, позивач поновлена на посаді, їй виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також направлені документи до Подільської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для перерахування позивачу допомоги по вагітності та пологах.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, дослідивши докази у справі, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст.ст.2,3 КЗпП України Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ч.ч.2,3 ст. 21 цього Кодексу працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Отже, особи, які працюють за сумісництвом, мають такі ж права, що і особи, які працюють на постійній основі за виключенням особливостей, передбачених КЗпП України, зокрема, щодо оплати праці, ведення трудових книжок, звільнення у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, що не є сумісником та ін.

Судом встановлено, що 23 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем1 в особі ректора Академії укладено контракт з науково-педагогічним працівником №215 на строк з 01 липня 2010 року по 30 червня 2012 року, згідно з яким позивача призначено на посаду асистента кафедри акушерства, гінекології та перинатології Академії на 0,25 ставки за сумісництвом (а.с.11-13).

Пунктом 1.3 вказаного Контракту передбачено, що на науково-педагогічного працівника, який уклав цей контракт, повністю поширюється законодавство про працю, про освіту, положення Міністерств охорони здоров'я та освіти України, статут академії (а.с.11).

З пояснень наданих представниками сторін встановлено, що кафедра акушерства, гінекології та перинатології Академії розташована на підставі договору про співпрацю у пологовому будинку №1 м.Києва за адресою: м.Київ, вул.Арсенальна, буд.5, де позивач має основне місце роботи на посаді - лікар акушер-гінеколог профілактичного відділення.

Згідно з п.7.2 Наказу відповідача1 від 31 травня 2011 року за № 161-к «По особовому складу»позивача звільнено з займаної посади з 03 червня 2011 року (а.с.14, 121зворот), проте жодної підстави для звільнення при цьому не зазначено.

30 грудня 2011 року відповідачем1 видано наказ №415-к «По особовому складу», у якому зазначено: відмінити пункт наказу №161-к від 31 травня 2011 року про звільнення ОСОБА_1 та вважати її працюючою з 04 червня 2011 року на посаді асистента кафедри акушерства, гінекології та перинатології Академії за сумісництвом на 0,25 ставки з оплатою за фактично відпрацьований час, з раніше встановленим посадовим окладом, на умовах контракту, терміном по 30 червня 2012 року. При цьому пунктом 1.2 вказаного Наказу визначено: бухгалтерії академії виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04 червня 2011 року по 29 грудня 2011 року (а.с.37).

20 січня 2012 року відповідачем1 видано наказ №34-с «По особовому складу» про скасування п.1.2. наказу від 30 грудня 2011 року №415-к щодо виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу (а.с.38).

З пояснень представника відповідача1 наданих у судовому засіданні встановлено, що для проведення розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу позивачем Академії не надано листок непрацездатності по вагітності та пологах, а тому не було можливості правильно розрахувати період вимушеного прогулу.

При розгляді справи по суті представником відповідача1 через канцелярію суду 12 жовтня 2012 року надано ряд документів, зокрема, наказ № 416-к від 30 грудня 2011 року, в якому зазначено: ОСОБА_1 вважати такою, що перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04 листопада 2011 року по 30 листопада 2011 року (а.с.124), копію лікарняного листка ОСОБА_1 з 01 липня по 03 листопада 2011 року по вагітності та пологах (а.с. 123), довідку в.о. ректора Академії від 11 жовтня 2012 року за № 12/106-2093 проте, що допомога по вагітності та пологах згідно листка непрацездатності від 01 липня 2011 року, виданого ОСОБА_1 нарахована бухгалтерською службою у розмірі 2943,36грн. і буде перерахована на її катковий рахунок після надходження коштів з Подільської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (а.с.125), копію квитанції про перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1700,40грн. (а.с.126) та розрахунок від 11 жовтня 2012 року середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з 04 червня 2011 року по 29 грудня 2011 року (а.с.127).

У судовому засіданні судом перевірено наданий представником відповідача1 розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до положень постанови КМ України № 100 від 08 лютого 1995 року з послідуючими змінами, та встановлено, що при середньомісячному заробітку 850,20грн. (а.с.68,112) за час вимушеного прогулу - 39 днів виплаті підлягає сума у розмірі 1700,40 грн., яка вже перерахована відповідачем1 на картковий рахунок позивача.

Таким чином за час розгляду справи в суді відповідач1 поновив позивача на посаді, виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу та направив документи для проведення нарахування соціальної допомоги до компетентного органу чим фактично визнав позовні вимоги повністю, а тим самим визнав порушення законних прав позивача.

Відповідно до ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже судом встановлено, що відповідачем1 визнано незаконність своїх дій та поновлено позивача на відповідній посаді за сумісництвом з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому суд вважає, що витрачений позивачем час на поновлення своїх трудових прав з листопада 2011 року до жовтня 2012 року призвів до певних моральних страждань позивача. Посилання представника відпровідача1 про те, що основне місце роботи позивача на посаді лікар акушер-гінеколог та посада асистента кафедри, яку вона займала за сумісництвом, знаходяться в одному приміщенні пологового будинку, а тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, суд оцінює критично, оскільки порушення законних трудових прав працівника, не може не викликати у нього почуття розпачу, підривати віру у законність та справедливість, що беззаперечно призводить до моральних страждань.

Отже, вважає, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення

З урахуванням наведеного суд вважає, що позов в частині позовних вимог до відповідача1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню, а в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню у розмірі 2500,00грн.

Щодо позовних вимог до відповідача2, то судом не встановлено наявність у його діях порушень прав позивача, оскільки він наказу про звільнення не підписував і як перший проректор Академії та завідувач кафедрою акушерства, гінекології та перинатології Академії не наділений повноваженнями приймати на роботу та звільняти з роботи працівників Академії, оскільки це повноваження ректора Академії, що передбачене п.4.4 Статуту Академії (а.с.91). Згідно з пунктами 2.5 та 3.2.4 посадової інструкції відповідача2 як першого проректора Академії він, зокрема, організовує складання та реалізацію навчально-виробничого плану роботи Академії та має право вносити на розгляд ректора Академії пропозиції по вдосконаленню роботи академії.

Суд вважає, що внесення відповідачем2 ректору Академії Рапорту про невиконання навчального плану та припинення дії сумісництва на кафедрі певних осіб здійснено ним у межах повноважень. Прийняття остаточного рішення щодо внесеної пропозиції здійснювалось ректором Академії, який відповідно до п.4.3Статуту Академії здійснює безпосереднє управління нею (а.с.91).

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги до відповідача2 не підлягають задоволенню.

Розподіляючи судові витрати відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача1 в дохід держави судовий збір у сумі 214,60грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2113,60грн.

При розрахунку витрат на правову допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»від 20 грудня 2011 року, який набрав чинності з 01 січня 2012 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи адвокат ОСОБА_7 (а.с.14), який представляв інтереси позивача за угодою від 12 листопада 2011 року (а.с.7) та довіреністю від 24 листопада 2011 року(а.с.8) і отримав він неї оплату своїх послуг у розмірі 5000,00грн.(а.с.9,10), був допущений згідно протокольної ухвали суду до участі у справі як особа яка має право на надання правової допомоги.

Отже, позивачу підлягає компенсація понесених нею витрат на правову допомогу виключно за витрачений ОСОБА_4 час визначений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», що складає сумарно близько 4 годин 15 хвилин і включає в себе час участі у судових засіданнях (25.09.12 - а.с.104, 03.10.12 -а.с.114, 12.10.12 -а.с.130, 23.10.12. -а.с. 156,157) та час ознайомлення з судовою справою(а.с.106).

При цьому при визначенні суми компенсації суд керувався розмірами мінімальної заробітної плати на 2012 рік, затвердженими Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»від 22.12.2011 р. № 4282-VI, в залежності від дати проведення засідання та ознайомлення зі справою.

Крім того, суд вважає, що позивачем не порушено строк звернення до суду з позовом, встановлений ст. 233КЗпП України, оскільки достовірних даних про дату вручення позивачу копії наказу про звільнення представником відповідача1 не надано.

При цьому суд критично оцінює пояснення і докази представника відповідача1 про оголошення позивачу інформації про наявність наказу щодо її звільнення у телефонному режимі, про що складено акт від 31 травня 2011 року (а.с.33), а також про отримання позивачем копії наказу 01 червня 2011 року та її відмову ставити підпис на його оригіналі, про що складено акт від 01 червня 2011 року (а.с.41), оскільки до позову долучено копію наказу про звільнення позивача, завірену 17 жовтня 2011 року, проте відповідачем1 не суду надано доказів того кому і коли видавалась копія наказу про звільнення саме 17 жовтня 2012 року (а.с.14).

Крім того, в акті від 01 червня 2011 року вказано, що ОСОБА_1 в приміщенні кафедри було вручено копію наказу №161-к від 31 травня 2011 року про звільнення у зв'язку із прийняттям на посаду основного працівника (а.с.41), тоді як такої підстави в наказі про звільнення її з роботи вказано не було (а.с.121зворот) і доказів зворотнього відповідачем1 суду не надано.

З огляду на положення ст.ст. 2, 3, 21, 233, 2371 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Національної медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика Міністерства охорони здоров'я України, ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди -задовольнити частково.

Стягнути з Національної медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика Міністерства охорони здоров'я України (ідентифікаційний код 01896702) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) моральну шкоду у розмірі 2500,00грн.

Стягнути з Національної медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика Міністерства охорони здоров'я України (ідентифікаційний код 01896702) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) понесені нею судові витрати у розмірі 2113,60 грн., а саме: - 214,60грн. судовий збір; - 1899,00грн. витрати на правову допомогу.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: