ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

06 серпня 2008 р.

№ 10/23

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

головуючого

Дунаєвської Н.Г.,

суддів

Михайлюка М.В.,

Мележик Н.І.

розглянувши  у відкритому  судовому   засіданні  касаційну  скаргу

Обслуговуючого кооперативу "ЖБК Енергетик"

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2008 року

у справі

№ 10/23 господарського суду Рівненської області

за  позовом

Обслуговуючого кооперативу "ЖБК Енергетик"

до	Головного управління МНС в Рівненській області

про	визнання недійсним підпункту 7.1.1 договору

за участю представників сторін:

позивача

Шемета І.К.,

відповідача

Попружник С.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.02.2008 р. у справі № 10/23 (суддя: Павлюк І.Ю.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2008 р. (судді: Бойко С.М., Бонк Т.Б., Марко Р.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що  касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як встановили господарські суди, 13.09.2006 р. відповідач (пайовик) та позивач (виконавець) на виконання державної програми 3201200 "Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Постанови Кабінету Міністрів України №482 від 11.04.2006р. “Про затвердження Порядку використання у 2006р. коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” уклали договір про пайову участь у будівництві житла для потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи (надалі - Договір), згідно якого відповідач відшкодовує затрати, понесені виконавцем по будівництву житла, а останній зобов’язаний виконати будівництво 22 житлових квартир у передбаченому генпланом житловому багатоквартирному будинку за адресою: м.Кузнецовськ Рівненської області, мікрорайон Вараш,43 згідно із затвердженою проектно-кошторисною документацією та по завершенню будівництва та введенню державною приймальною комісією в експлуатацію будинку передати у власність (розпорядження) пайовику повністю готові для експлуатації квартири (надалі - Об’єкт) у встановлений термін.

Відповідно до пп.2.1, 3.1.2 Договору термін введення Об’єкта в експлуатацію –не пізніше 31.03.2007р.

Згідно п.п. 7.1.1 Договору за порушення терміну введення Об’єкта в експлуатацію виконавець сплачує пайовику за кожен день прострочення неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується неустойка (пеня), від вартості незавершених об’ємів будівництва; за неякісне ведення будівництва Об’єкта виконавцем, він зобов’язаний усунути недоліки за свій рахунок; сплата штрафу не звільняє виконавця від обов’язку належного виконання зобов’язань за цим Договором; у разі порушення виконавцем терміну введення в експлуатацію Об’єкта більш ніж на 30 календарних днів пайовик має право на розірвання Договору, компенсацію збитків і стягнення штрафних санкцій, передбачених Договором та чинним законодавством, що виникли у зв’язку з порушенням термінів введення Об’єкта в експлуатацію.

Договір підписано уповноваженими особами сторін і скріплено відбитками печаток сторін. Договір чинний, змін і доповнень до нього сторони не вносили.

На виконання умов Договору відповідач сплатив позивачу 3895500 грн. платіжними дорученнями №1514 від 29.09.2006р. та №1867 від 30.11.2006р. Проте, позивач зобов’язання за Договором виконав з простроченням, що підтверджується актом приймання-передачі квартир від 12.01.2008р.  

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.(чч. 1, 5 ст.203 ЦК України).

Обґрунтовуючи вимогу про визнання недійсним п.п. 7.1.1 Договору на пайову участь у будівництві житла №553/06 від 13.09.2006 р., позивач вказує, що підпункт 7.1.1 Договору, яким передбачена пеня за невиконання  зобов'язань за договором, суперечить положенням ЦК України. Так, згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові  в  разі  порушення  боржником  зобов’язання.  Пенею  є  неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Позивач вважає, що встановлення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання позивачем, яке не є грошовим, а є зобов'язанням, яке підлягає виконанню в натурі (передача житла), суперечить приписам ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Господарські суди прийшли до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил  здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.2 ст 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня в роз мірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено про строчення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, довід позивача, що пеня встановлюється лише за невиконання грошового зобов’язання спростовано судом, оскільки у господарських правовідносинах, пеня може бути встановлена не тільки за невиконання грошового зобов’язання, але й за невиконання будь-якого зобов’язання.

Крім того, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. (ч.7 ст.179 ГК України).

При цьому, положеннями ч. 4 ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

З огляду на зазначене, посилання позивача на невідповідність п.п. 7.1.1. Договору вимогам закону є необґрунтованим, а тому господарські суди прийшли до правомірного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони спростовуються вищенаведеним. Крім того, відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має  права  встановлювати  або  вважати  доведеними  обставини, які не були встановлені  у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу  одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти  докази.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну  скаргу залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2008 р. у справі № 10/23 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                                   Н. Дунаєвська

      

                                                                                                                                                                               Судді          :                                                                                                   М. Михайлюк

                                                                                                        Н. Мележик