АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Тьосової Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна агенція „Тайфун" на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 травня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна агенція „Тайфун" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, за участю третьої особи ОСОБА_3,

встановила:

01 вересня 2011 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна агенція "Тайфун" (далі - ТОВ "ОА "Тайфун", стверджуючи, що згідно рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22.03.2011 року її поновлено на посаді оператора пульту централізованої охорони даного підприємства, стягнуто з підприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди.

Оскільки її було поновлено на роботі лише 30 червня 2011 року, то починаючи з 22 березня по 30 червня 2011 року вона знаходилася у вимушеному прогулі.

30 червня 2011 року на підставі поданої заяви наказом директора ТОВ "ОА "Тайфун" вона була звільнена з посади оператора пульта централізованої охорони даного підприємства за власним бажанням.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд поновити її на роботі на посаді оператора пульта централізованої охорони ТОВ "ОА "Тайфун", стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3840 грн., компенсацію за невикористані відпустки за період з 03.12.2009 року по 30.06.2011 року у розмірі 1266,46 грн. та компенсацію за моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 01 листопада 2011 за клопотанням позивачки у справі була призначена судова почеркознавча експертиза, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз та провадження у справі було зупинено.

29 лютого 2012 року ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги та просила суд зобов'язати ТОВ "ОА "Тайфун" видати їй трудову книжку, стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за весь час затримки трудової книжки у розмірі 10560 грн., компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 1266 грн., витрати понесені за експертизу у розмірі 2757 грн., компенсацію за моральну шкоду у розмірі 10000 грн.(а.с.112-114).

__________________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції: Петрюченко М.І. Справа №22ц/1590/7149/2012р

Доповідач: Сегеда С.М. Категорія ЦП: Р-51

2.

В ході розгляду справи позивачка та її представник надали до суду остаточну уточнену позовну заяву, згідно якої просили суд зобов'язати ТОВ „ОА „Тайфун" видати їй трудову книжку, стягнути на її користь з відповідача недоплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу з вини власника з 22.03.2011 року по 30.06.2011 року в сумі 336,06 грн., недоплачену компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 540,74 грн., середній заробіток за весь час затримки трудової книжки з 30.06.2011 року по день ухвалення рішення в розмірі 9600 грн., компенсацію за моральну шкоду у розмірі 10000 грн. (а.с.192-194).

Крім того, позивачка просила суд прохальну частину позовної заяви від 01 вересня 2011 року, 29 лютого 2012 року та заяву про уточнення позовних вимог від 26.04.2012 року залишити без розгляду (а.с.152,194).

Представник відповідача та третьої особи - адвокат ОСОБА_5 просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та надала письмові заперечення проти позову, мотивуючи їх тим, що на виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22.03.2011 року ОСОБА_2 на підставі наказу від 30 червня 2011 року TOB "ОА "Тайфун", було поновлено на роботі на посаді оператора пульту централізованої охорони TOB "ОА "Тайфун" з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за час з 21 квітня 2010 року по 30 червня 2011 року. Цього ж дня позивачку було звільнено, однак від отримання грошової компенсації і виплат постановлених судом, ОСОБА_2 відмовилася, хоча підприємство двічі 06.07.2011 року та 27.07.2011 року направляло ОСОБА_2 листи про отримання трудової книжки і необхідних виплат (а.с.195-198).

Оскільки ОСОБА_2 ігнорувала виклики відповідача для отримання повного розрахунку та трудової книжки, то в цьому вбачаються лише її винні дії та відсутні винні дії відповідача.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 10 травня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково та було стягнуто на її користь з відповідача недоплачений середній заробіток за вимушений прогул з вини власника з 22.03.2011 року по 30.06.2011 року в сумі 336 грн. 06 коп., недоплачену компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 540 грн. 74 коп., стягнуто середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки з 30.06.2011 року по день постановлення рішення в розмірі 9600 грн., а також стягнуто на її користь моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

В іншій частині позов було залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі представник відповідача та третьої особи - ОСОБА_5 ставить питання про скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 довела суду те, що при звільненні трудова книжка їй не була видана з вини ТОВ „ОА „Тайфун", а тому застосував вимоги, передбачені ч. 4 ст. 235 КЗпП України.

Однак, повністю з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22.03.2011 року ОСОБА_2 30 червня 2011 року було поновлено на посаді оператора пульту централізованої охорони в ТОВ „ОА „Тайфун", стягнуто з підприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди.

30 червня 2011 року на підставі поданої заяви наказом директора ТОВ „ОА "Тайфун" вона була звільнена з посади за власним бажанням.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_2 ставила питання про поновлення на роботі, сплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу і стягнення моральної шкоди. Вимоги мотивувала тим, що вона не ставила свій підпис в наказі про поновлення на роботі та в наказі звільнення, у зв'язку з чим подала до суду заяву про призначення у справі судово-почеркознавчої та судово-технічної експертиз.

3.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 2513/02 від 26.03.2012 року підписи на наказах про поновлення та звільнення з роботи а також рукописні тексти виконані ОСОБА_2 (а.с.127-129).

Крім того, згідно висновку судово-технічної експертизи документів № 2523/03 від 02.04.2012 року рукописні тексти та підписи, які виконані ОСОБА_2 в наказах від 30 червня 2011 року про прийняття на роботу та звільнення були виконані рукописним способом пишучим приладом із стержнем, заправленим пастою для кулькових ручок синьо-фіолетового кольору, а не за допомогою комп'ютерної техніки (а.с.144-145).

Зазначені обставини свідчать про те, що позивачка весь час вводила суд в оману, що в свою чергу призвело до того, що справа розглядалась в суді саме з вини позивачки більше 8 місяців.

Таким чином, враховуючи висновки вищезазначених судових експертиз, слід дійти однозначного висновку про те, що позивач ОСОБА_2 30 червня 2011 року достовірно знала про своє звільнення і про необхідність отримання трудової книжки.

Оскільки відповідач не видав позивачці трудову книжку 30 червня 2011 року, як того вимагає ч. 1 ст. 47 КЗпП України, про що вона дізналась у той же день, у відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України ОСОБА_2 мала право звернутись до суду за захистом своїх прав в тримісячний строк, тобто до 30 вересня 2011 року.

Однак, з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки вона звернулась лише 29.02.2012 року (а.с.113-114), тобто із пропуском строку звернення до суду на 5 місяців, заяви про поновлення строку для звернення до суду не подавала.

У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року, з наступними змінами, „Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також внести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного стрів у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а усі обставини справи, права та обов`язки сторін.

З цих підстав колегія суддів зазначає, що суду належало з'ясувати не лише обставини справи, права та обов'язки сторін, а і причини пропуску строку та можливі підстави для його поновлення.

Проте, суд не обговоривши питання щодо поважності причин пропуску строку для звернення до суду за захистом трудових прав, не поновивши цей строк, безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач порушив вимоги ч. 1 ст. 47 КЗпП України і не видав трудову книжку позивачці ОСОБА_2 в день її звільнення.

Разом з тим, розглядаючи уточнені позовні вимоги, судом не було прийнято до уваги, що ОСОБА_2 ні разу не зверталась до підприємства із заявою про видачу їй трудової книжки.

У відповідності до п.4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

В свою чергу, TOB „ОА „Тайфун" приймало міри для вручення ОСОБА_2 трудової книжки, про що свідчить факт направлення на її адресу 06.07.2011р. та 27.07.20011р. листів заказною кореспонденцією з описом вкладення про необхідність явки до відповідача для отримання трудової книжки та розрахункових коштів (а.с. 259-265).

4.

ОСОБА_2 не довела суду того, що вона не отримувала зазначені листи відповідача та не надала доказів того, що приймала міри для отримання трудової книжки.

Разом з тим, враховуючи, що обов'язок по видачі трудової книжки позивачці при звільненні покладений на TOB „ОА „Тайфун", останнє мало можливість видати ОСОБА_2 трудову книжку під час неодноразових судових засідань, в яких приймали участь обидві сторони, починаючи з 12.10.2011 року (а.с. 37, 70, 105, 121, 175).

З цих підстав, судова колегія частково погоджується з доводами позивачки про порушення її прав з боку відповідача, який не видав їй трудову книжку в установлений законом термін.

Однак, враховуючи, що позивачка пропустила строк для звернення до суду за захистом порушених трудових прав, поважності причин пропуску цього строку суду не надала, судова колегія вважає, що в задоволенні її позовних вимог має бути відмовлено через пропуск строку звернення до суду.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди, то судова колегія також не погоджується з висновком суду в цій частині, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до ст. 23 ЦК України право особи на відшкодування моральної шкоди, виникає внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1167 ЦК України передбачені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, зокрема моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статі.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись до суду з первісним позовом, позивачка обгрунтовувала позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн. її незаконним звільненням, невиплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані відпустки.

Уточнивши 29.02.2012 року свої позовні вимоги, позивача ОСОБА_2 відмовилась від вимог, пов'язаних із її незаконним звільненням, доповнивши вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Оскільки в задоволенні зазначених позовних вимог належить відмовити за пропуском строку звернення до суду, то саме із зазначених підстав також належить відмовити в задоволенні позовних вимог і щодо стягнення моральної шкоди, пов'язаної із затримкою видачі трудової книжки, так як строк за захистом прав в цій частині також пропущений без поважних причин.

5.

Що стосується рішення суду про те, що при звільненні позивачці належало до виплати 336,06 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 540,74 грн. компенсації за невикористані відпустки, то судова колегія погоджується з ним, а тому рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

З цих підстав, та у відповідності до ст. 10 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивачка мала довести суду, що через несплату зазначених виплат у загальній сумі 876,8 грн., їй завдана моральна шкода.

Однак, матеріали справи не містять доказів зазначених обставин.

Таким чином, позивачка ОСОБА_2 не надала суду жодних належних та допустимих доказів того, що внаслідок дій відповідача їй було завдано фізичних та душевних страждань, або вона зазнала інше ушкодження здоров'я, або було знищено її майно, або була принижена її честь, гідність чи ділова репутація, а тому оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивачки моральної шкоди, підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Необґрунтованим є також те, що суд оскаржуваним судовим рішенням залишив частину позовних вимог ОСОБА_2 без розгляду, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 208 ЦПК України питання про залишення заяви без розгляду вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

У разі, якщо суд вирішив залишити частину позовних вимог без розгляду, а саме про зобов'язання відповідача видати трудову книжку, йому належало в нарадчій кімнаті постановити з цього приводу відповідну ухвалу до ухвалення рішення суду, оскільки у відповідності до п. 4 ч. 1 ст.215 ЦПК України в резолютивній частині рішення зазначаються лише висновки суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково.

З цих підстав, та враховуючи, що трудова книжка була видана позивачці до ухвалення судового рішення, останнє, в частині залишення позову без розгляду, підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача видати позивачці трудову книжку.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, оскільки ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують рішення суду, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судове рішення, в частині стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в сумі 9600 грн., моральної шкоди в сумі 3000 грн. та в частині залишення позову без розгляду, скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна агенція „Тайфун" про зобов'язання видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в сумі 9600 грн. та компенсації за моральну шкоду у сумі 3000 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів

6.

вирішила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна агенція „Тайфун" задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 травня 2012 року, в частині стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в сумі 9600 грн., моральної шкоди в сумі 3000 грн. та в частині залишення позову без розгляду, скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Охоронна агенція „Тайфун" про зобов'язання видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в сумі 9600 грн. та компенсації за моральну шкоду у сумі 3000 грн.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: підпис) С.М. Сегеда

підпис) С.П. Гайворонський

підпис) Н.А. Кононенко

Вірність копії посвідчую, суддя С.М. Сегеда