УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2012 р. Справа № 117227/12
15.10.2012р. № 117227/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Левицької Н.Г.,
суддів Яворського І.О., Сапіги В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області на постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-898/10 за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої щорічної разової допомоги на оздоровлення,-
В С Т А Н О В И Л А :
09 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернулася до Снятинського районного суду із позовною заявою, в якій зазначає, що згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28 лютого 1991 року (далі - Закон № 796-ХІІ) вона як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інвалід ІІІ групи має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Управлінням праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі - УПСЗН Снятинської РДА) згадана допомога у 2010 році виплачена їй у розмірі 90 грн. На її вимогу провести виплату допомоги на оздоровлення у належному розмірі відповідач відмовив.
Тому просить зобов`язати УПСЗН Снятинської РДА провести перерахунок і виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону № 796-ХІІ.
Постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2010 р. позов задоволено. Зобов`язано УПСЗН Снятинської РДА провести перерахунок та виплатити позивачці недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 4-ох мінімальних заробітних плат, згідно ст. 48 Закону № 796-ХІІ за 2010 р. з врахуванням проведених виплат.
Не погодившись із зазначеною постановою, її оскаржив відповідач управління УПСЗН Снятинської РДА і просив зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, по-кликаючись на те, що судом при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми ма-теріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення позовних вимог.
Апеляційну скаргу відповідач обгрунтовує тим, що виплата зазначеної допомоги на оздоровлення позивачу в 2010 році була проведена в розмірі 90 грн. згідно вимог ст. 48 Закону № 796-ХІІ , постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та в межах бюджетних асигнувань.
З урахуванням вимог ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідив-ши матеріали справи, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга є безпідставна і не підлягає до задоволення з наступних міркувань.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач ОСОБА_1, належить до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, що підтверджується посвідченням серії АДРЕСА_1.
Із довідки МСЕК № 018621 слідує, що довічно встановлена інвалідність ІІІ групи, причиною якої визнано захворювання, пов`язане із наслідками Чорнобильської катастрофи.
У зв'язку із зазначеним та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу в 2010 році виплачено щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 90 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що щорічна одноразова грошова допомога на оздоровлення повинна надаватися позивачу у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, як це визначено ст. 48 Закону № 796-ХІІ, а не у вищезазначеному розмірі.
Такі висновки місцевого суду, на переконання колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Частиною 2 ст. 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із ст. 19 Конституції України та ч.1 ст.9 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти дише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 3 ст. 22 Конституції України зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 4 ст.48 Закону № 796-XII щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІІ групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (ч.ч. 5, 7 ст. 48 наведеного вище Закону).
Розмір мінімальної заробітної плати, визначається на момент виплати щорічної допомоги на оздоровлення згідно із законом України про Державний бюджет України на відповідний рік і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.
Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до дея-ких законодавчих актів України» зокрема було внесено зміни до ст. 48 Закону № 796-XII.
Проте рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 положення п.28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до ст. 48 Закону № 796-XII було визнано неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно резолютивної частини зазначеного рішення, воно має преюдиціальне значен-ня для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносина-ми, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконститу-ційними та є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» хоча і надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолют-них сумах в межах асигнувань передбачених за відповідними бюджетними програмами, однак жодних змін вказаним законом у ст.48 Закону № 796-XII внесено не було.
Відповідно до ст.71 Закону № 796-XII дія положень даного Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Згідно ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, враховуючи загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що застосуванню підлягає стаття 48 Закону № 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також не заслуговує уваги твердження сторони відповідача про те, що порядок обчис-лення зазначених пенсій визначається Кабінетом Міністрів України, позаяк надання законо-давцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом № 796-XII. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.
Крім того, колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що відсутність бюджетних асигнувань, на що посилається апелянт, не можна взяти до уваги як підставу для відмови в задоволенні вимог позивача, так як невиконання чи неналежне виконання законів про виплати через відсутність бюджетних коштів не є підставою для виправдання недоплати пенсій відповідно до Закону № 796-XII. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.
На це звернув увагу й Європейський Суд з прав людини, який у своєму рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись вимогами ст.ст. 195, 197, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2010 року у справі № 2-а-898/10, - без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.Г. Левицька
Суддя І.О. Яворський
Суддя В.П. Сапіга