У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду

Донецької області у складі:

головуючого Меленчука В.С.

суддів Преснякової А.А., Бєдєлєва С.І.

при секретарі Чепіга Н.В.

за участю прокурора Максименко Н.Г.

засудженого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3

представника потерпілого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні 6 листопада 2012 року в залі суду в місті Маріуполі кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_3 на вирок Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 17 липня 2012 року

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 17 липня 2012 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Маріуполя Донецької області, громадянин України, не працюючий, учень Маріупольському машинобудівного коледжу ДВУЗ «ПДТУ», раніше не судимий, проживаючий в АДРЕСА_1

засуджений за частиною 2 статті 122 КК України до 1 року позбавлення волі, за статтею 128 КК України до 1 року обмеження волі. На підставі частині 1 статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначене покарання у вигляді 1 року позбавлення волі.

На підставі статей 75,76 КК України засуджений ОСОБА_1 звільнений від відбуття покарання, якщо він протягом одного року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

Цим же ж вироком з засудженого ОСОБА_1 стягнуто на користь Маріупольської міської ради 3348 гривен 12 копійок та на користь потерпілого ОСОБА_3 632 гривні матеріальної та 3000 гривень моральної шкоди.

Вироком суду засуджений ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що він 31 березня 2012 року біля 1 години, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля кав'ярні «Ледо» у ПКіВ «Азовмаш» Іллічівського району міста Маріуполя у ході сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних відношень з потерпілим ОСОБА_3, з метою заподіяння останньому тілесних ушкоджень, умисно наніс один удар рукою в область

Справа № 11-0591-611м/2012 Головуючий у суді 1 інстанції Матвеєва Ю. О.

Категорія 122 ч. 2, 128 КК України Доповідач Меленчук В.С.

2.

обличчя, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді обломкового перелому кісток носу з зміщенням, обломкового передньо - верхнього відділу стінки лівої гайморової пазухи,

які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості і не є небезпечними у момент їх заподіяння, але є такими, що потягли за собою тривалий розлад здоров'я.

У той же час, засуджений ОСОБА_1, не маючи наміру на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, в ході особистих неприязних стосунків, які виникли раптово, не усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, хоча повинний був і міг їх усвідомлювати, наніс удар рукою в область обличчя потерпілого, який також знаходився у стані алкогольного сп'яніння, від чого останній впав на асфальт і ударився головою, отримавши тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: лінійного перелому чоло-тім'яної області справа, удару головного мозку середнього ступеню із здавлюванням правосторонньої епідуральної гематоми і очагами геморагічних ударів кортикальних відділів лівої гемісфери, субарахноідального крововиливу, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя у момент заподіяння.

Не погоджуючись з судовим рішенням, потерпілий ОСОБА_3 подав апеляцію, в якій ставить питання про скасування вироку суду першої інстанції з постановкою нового вироку, яким посилити засудженому ОСОБА_1 кримінальне покарання та з задоволенням його цивільного позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги потерпілий ОСОБА_3 стверджує про не справедливість вироку суду першої інстанції, вважаючи призначене покарання занадто м'яким.

На його думку, призначене засудженому покарання не відповідає тяжкості злочину, оскільки під час скоєння злочину засуджений ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання.

Крім того, потерпілий ОСОБА_3, не згодний з сумою моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції з засудженого на його користь. Вказує на те, що після отримання травми, йому було зроблено декілька операцій, він довгий час лежав в лікарні, постійно відчуває головні болі, погано спить, у зв'язку з чим був порушений його звичний устрій життя. Таким чином, на думку потерпілого, стягнута судом першої інстанція сума моральної шкоди не відповідає отриманим ним стражданням.

Заслухавши доповідача, думку потерпілого, який підтримав доводи своєї апеляції, міркування прокурора про безпідставність апеляції і законність вироку суду першої інстанції, думку захисника та пояснення і останнє слово засудженого, які просили вирок суду першої інстанції залишити без зміни, вважаючи вирок суду першої інстанції законним і обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінальної справи і, обговоривши доводи апеляції в її межах, колегія суддів вважає, що апеляція потерпілого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції, призначаючи за результатами судового розгляду справи, засудженому ОСОБА_1 міру кримінального покарання за вчинений ним злочин, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, суд першої інстанції обтяжуючою покарання обставиною визнав вчинення засудженим ОСОБА_1 злочину у стані алкогольного сп'яніння, що не суперечить положенням статті 67 КК України.

Відповідно до частини 2 статті 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені у частині 1 цієї статті.

3.

З урахуванням зазначених положень, суд першої інстанції як пом'якшуючі покарання

обставини врахував те, що засуджений ОСОБА_1 вперше притягнутий до кримінальної відповідальності, навчається у коледжі, де характеризується позитивно і має низку заохочень, щиро покаявся у вчиненому злочині, прийняв заходи для відшкодування потерпілому матеріальної і моральної шкоди, а також думку потерпілого у судовому засіданні, який у судових дебатах не наполягав на мірі кримінального покарання, пов'язаної з позбавленням волі.

Крім того, як встановлено в ході апеляційного розгляду справи, засуджений ОСОБА_1 протягом досудового і судового слідства повністю визнавав свою вину, не намагався уникнути кримінальної відповідальності та покарання, а, навпаки, сприяв встановленню істини по справі.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що засуджений ОСОБА_1 ледь досяг повноліття, є особою молодого віку, не маючої достатнього життєвого досвіду і за своїми даними не є особою, яка надає суспільству підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту №1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання у кожному конкретному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За таких умов, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо призначення засудженому ОСОБА_1 кримінального покарання законним і обґрунтованим та таким, що відповідає положенням статті 65 КК України та роз'ясненням, викладених у вище зазначеній постанові Верховного Суду України.

З огляду на зазначене, колегія суддів не знаходить підстав, для задоволення апеляційних вимог потерпілого ОСОБА_3 в частині призначеного засудженому ОСОБА_1 кримінального покарання.

На думку колегії суддів, не заслуговують на увагу апеляційні вимоги потерпілого ОСОБА_3 і в частині його тверджень про неправильне вирішення цивільного позову.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, засуджений протягом досудового слідства і судового розгляду справи частково відшкодував потерпілому матеріальну та моральну шкоду.

У судовому засіданні апеляційної інстанції захисник засудженого надав розписку, правдивість і достовірність якої підтвердив потерпілий, про відшкодування останньому частки матеріальної шкоди, яка залишилася невідшкодованою у сумі 632 гривні, що свідчить про повне відшкодування матеріальної шкоди.

Вирішуючи питання про відшкодування потерпілому моральної шкоди, суд першої інстанції, виходячи з принципів розумності, достатності, справедливості, обставин справи та матеріального стану засудженого, дійшов висновку про задоволення позову потерпілого у сумі 5000 гривень.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції з урахуванням вище зазначених обставин, дійшов цілком обґрунтованого висновку про стягнення суми моральної шкоди на користь потерпілого саме у такому розмірі.

4.

Виходячи з наведених обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при судовому розгляді справи дотримані положення статей 257 та 323 КПК України, що свідчить про обґрунтованість і законність судового рішення та відсутність підстав для його

скасування чи зміни. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам закону, тому відсутні підстави для задоволення апеляції потерпілого ОСОБА_3

В апеляційній інстанції потерпілий ОСОБА_3 наполягав на стягненні з засудженого ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі, яку він заявляв, тобто 20000 гривень, посилаючись на необхідність лікування у подальшому.

При наявності з боку потерпілого ОСОБА_3 додаткових претензій матеріального характеру він не позбавлений права звернутися з вимогами про відшкодування понесених додаткових витрат у добровільному порядку до засудженого ОСОБА_1, а на випадок відмови до суду у порядку цивільного судочинства.

Більш того, відшкодування понесених витрат або збитків на майбутнє діюче законодавство не передбачає.

За таких обставин, не заслуговують уваги та задоволенню апеляційні вимоги потерпілого ОСОБА_3 і в цій частині.

При цьому, фактичні обставини справи, правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за кримінальним законом та доведеність його вини в апеляційному порядку будь-хто не оспорює, тому колегією суддів ці питання не розглядалися і не вирішувалися.

Керуючись статтями 362,365,366 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію потерпілого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 17 липня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

С У Д Д І :

А.А. Преснякова В.С. Меленчук С.І. Бєдєлєв