Спра ?а №11а-669/2006р. Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.
Категорія: ст. 187 ч.2 КК Доповідач Танечник І.І.
України
УХВАЛА І М Е Н ЕМ У К Р А ї Н И
200б року вересня 19 дня Колегія суддів Судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Макойди З.М. Суддів: Валько Н.М., Танечника 1.1. З участю прокурора Галісевич О.П.
розглянули.у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляцією прокурора Леськіва А.В. -на вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 червня 2006 року
Цим вироком: ОСОБА_1, уродженець м. Львова, українець, громадянин України, неодружений, допризовник, несудимий, ІІНФОРМАЦІЯ_1, житель АДРЕСА_1
засуджений за ст. 187 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі.
Відповідно до ст. 104 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий термін - 1 рік з покладенням обов'язку щодо нагляду за засуденим та проведення з ним виховної роботи на матір - ОСОБА_2.
Вирішено питання з речовим доказом. г Засуджений ОСОБА_1 знаходиться на підписці про невиїзд до вступу вироку в законну силу.
Неповнолітній ОСОБА_1 визнаний винуватим і засуджений за те, що він в групі з невстановленими слідством особами ( матеріали відносно яких виділено в окреме провадження) 23 січня 2006 року біля 22 години 40 хвилин на вулиці Наливайка, 9 у м. Львові скоїв розбійний напад на потерпілого ОСОБА_3, в результаті якого заволодів його майном, а саме мобільним телефоном „Nokia -02l - 01" вартістю 1.600 грн., телефонною карткою вартістю 450 грн., а також грошима в сумі 1.000 грн., а исього заволодів майном на загальну суму 3.050 грн.
Прокурор Леськів А.В. в своїй апеляції зазначав про те, що даний вирок вважає незаконним у зв'язку з тим, що злочин, передбачений ст. 187 ч.2 КК України відповідно до ст. .12 КК України відноситься до тяжких злочинів, такий ВЧ1.3НО ОСОБА_1 при обтяжуючих обставинах, а саме групою осіб за попередньою змовою, завдані збитки потерпілому ОСОБА_3 відшкодовано частково. Крім того, незважаючи на доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, він не розкаявся, а навпаки свою вину визнав частково. На думку прокурора, обставини, зазначені судом у вироку я пом'якшуючі, не давали суду першої інстанції підстав застосувати ст. 69 КК України, оскільки вони є підставами для призначений мінімального покарання в межах санкції ст. 187 ч.2 КК України. Прийшов до висновку, що призначене судом покарання не відповідає особі і засудженого ОСОБА_1 та тяжкості вчиненого ним злочину. Просив вирок скасувати та постановити новий вирок.
Заслухавши доповідача, прокурора, яка вважає, що обране місцевим судом покарання ОСОБА_1 не відповідає його особі та тяжкості вчиненого ним злочину, обговоривши доводи апеляції та перевіривши матеріали справи, колегія суддів визнала, що апеляція державного обвинувача Леськіва А.В. до задоволення не підлягає.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості неповнолітнього засудженого ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, вчиненого ним при обставинах зазначених у вироку суду, кваліфікація його дій за ст. 187 Ч.2 КК України в апеляції не оспорюється.
При призначенні покарання неповнолітньому ОСОБА_1 суд першої інстанції належним- Чином врахував тяжкість вчиненого ним злочину, особу підсудного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, позитивно характеризується.
При цьому підставно прийнято до уваги: стан здоров'я підсудного і ту обставину, що він виховується в неповній сім'ї лише матір'ю, яка має на нього вплив; злочин, скоєно у неповнолітньому віці, підсудний розкаявся у скоєному та приніс свої вибачення потерпілому; сума викраденого частково відшкодована шляхом повернення викраденого; підсудний має постійне місце проживання та навча'нняі де характеризується позитивно.
У зв'язку з чим, місцевий суд прийшов до правильного висновку про можливість призначення неповнолітньому ОСОБА_1 більш м'якого покарання, ніж передбачено законом за ст. 187 ч.2 КК України, та звільнення його від призначеного покарання з випробуванням.
Таке рішення суду, на думку колегії суддів, цілком відповідає позиції представника досудового слідства, який обирав неповнолітньому ОСОБА_1 запобіжний захід у виді підписки про невиїзд ( а.с. 22), прокурора, який затверджував обвинувальний висновок по справі ( а.с. 52-54), а також і потерпілого ОСОБА_3, який у своїй письмовій заяві до місцевого суду зазначав, що на час розгляду справи в суді не має ніяких матеріальних та моральних претензій до підсудного ОСОБА_1, тому просив суд суворо його не карати і при можливості призначити покарання, що не пов'язане з позбавленням волі ( а.с. 66).
З врахуванням, викладеного колегія суддів прийшла до висновку про те, що вирок суду першої інстанції в частині обрання засудженому ОСОБА_1 показання є законним та обґрунтованим, необхідності застосування до неповнолітнього ОСОБА_1 більш суворого показання немає, тому відсутні правові підстави для скасування рішення місцевого суду та постановления свого вироку апеляційним судом.;
Керуючись ст.ст. 362, 366 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила: Вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 червня 2006 року відносно неповнолітнього ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляцію прокурора Леськіва А.В. - без задоволення.