АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-918/2012 Головуючий у 1-й інстанції - Зотько Т.А.

Доповідач - Гаврилова М.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2012 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Гаврилової М.В.

суддів Пікуль А.А.

Невідомої Т.О..

при секретарі Дем'яненко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2012 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічними позовами ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання кредитного договору недійсним, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про припинення договору поруки,

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2011 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 58 701 доларів США 10 центів солідарно та судові витрати.

Свої позовні вимоги мотивувало тим, що 26.09.2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 38.3/МБ-030.08.1 та додаткову угоду до кредитного договору № 38.3/МБ-030.08.1 від 26.09.2008 року, згідно з якими останній надано кредит у розмірі 6 000 доларів США 00 центів з терміном погашення до 25.03.2010 року зі сплатою 24% річних.

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 26.09.2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 38.3/МБ-030.08.1/П.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 20.09.2011 року становить: 3 476 доларів США 31 центів заборгованості по кредиту; 52 698 доларів США 64 центи пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 2 300 доларів США 13 центів пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами; 216 доларів США 57 центів 3% річних від суми простроченого кредиту; 9 доларів США 45 центів 3% річних від суми прострочених процентів.

В січні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання зазначеного кредитного договору та додаткової угоди до нього недійсними посилаючись на те, що кредитний договір був укладений з чисельними порушеннями норм законодавства та прав позичальника як споживача кредитної послуги. Під час його укладання їй як споживачу не була надана інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору послуг, у зв'язку з чим представниками банку її було введено в оману. Вважала умови договору несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Також ОСОБА_3 просила суд застосувати наслідки недійсності правочину та зобов'язати ПАТ «Родовід Банк» прийняти у неї суму залишкової вартості у розмірі 4 143 грн.

В січні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про припинення договору поруки.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом у розмірі 3 476 доларів США 31 центів; пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у загальному розмірі 3 476 доларів США 31 центів; 3% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 216 доларів США 57 центів; судовий збір у розмірі 572 грн 09 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. В задоволенні інших вимог позову ПАТ «Родовід Банк» відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено та припинено договір поруки, укладений між останнім та ПАТ «Родовід Банк».

Не погоджуючись із рішенням суду про задоволення позову ПАТ «Родовід Банк» та відмови в її позові, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову банку в задоволенні позову, а її позов задовольнити. Обґрунтувала свою вимогу порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Підставами визнання кредитного договору недійсним вважає його невідповідність нормам Конституції України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки під час укладання та на стадії виконання кредитного договору їй як споживачу не надавалась інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору послуг, у зв'язку з чим представниками банку її було введено в оману; умови спірного договору є несправедливими, дискримінаційними стосовно споживача, такими, що погіршують її правове становище. Також його умови порушують свободу на укладення договору, виборі контрагента, визначенні умов договору. Також, однією з підстав визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_3 зазначає порушення норм ЦК України, відповідно до яких предметом кредитного договору можуть бути лише гроші - українська гривня, натомість ПАТ «Родовід Банк» надав споживчий кредит в іноземній валюті.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Представник ПАТ «Родовід Банк» ОСОБА_6 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду вважав законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.09.2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 38.3/МБ-030.08.1 та додаткову угоду до кредитного договору № 38.3/МБ-030.08.1 від 26.09.2008 року, згідно з якими останній надано кредит у розмірі 6 000 доларів США 00 центів з терміном погашення до 25.03.2010 року зі сплатою 24% річних.

Цих обставин, підписання договору кредиту та додаткової угоди і отримання у кредит коштів сторони не заперечували.

Відповідач ОСОБА_3 не виконала зобов'язань за кредитним договором і гроші повністю не повернула, тому суд обґрунтовано стягнув з неї заборгованість по кредитному договору.

Обов'язок боржника ОСОБА_3 сплатити заборгованість за кредитом у розмірі 3 476 доларів США 31 центів; пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у загальному розмірі 3 476 доларів США 31 центів; 3% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 216 доларів США 57 центів підтверджуються розрахунками банку, які передбачені і відповідають змісту кредитного договору та додаткової угоди, укладеного Банком і ОСОБА_3 (а.с.7-13, 63-65).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ПАТ «Родовід Банк» просив стягнути з ОСОБА_3 пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в сумі 52 698 доларів США 64 центи; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами в сумі 2 300 доларів США 13 центів.

Рішенням суду розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом з урахуванням вимог ст.ст. 551 ч.3, п.3 ст. 611 ЦК України зменшений до 3 476 доларів США 31 цент, в задоволенні стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами відмовлено.

Таким чином, розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, стягнутий судом, не перевищує розміру пені за один рік відповідно до розрахунку, наданому позивачем, тому колегія суддів вважає доводи апеляції щодо незастосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені безпідставними.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що при підписанні спірного кредитного договору остання погодилась з його умовами та не заперечувала проти надання кредиту в іноземній валюті - доларах США. Умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Колегія суддів погоджується з даними висновками.

Доводи апеляційної скарги про те, що під час укладання та на стадії виконання кредитного договору ОСОБА_3 як споживачу не надавалась інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору послуг, у зв'язку з чим представниками банку її було введено в оману, умови спірного договору є несправедливими, дискримінаційними стосовно споживача та такими, що погіршують його правове становище, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій саме кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання послуг (робіт, товарів) для задоволення своїх побутових потреб мають право на: державний захист своїх прав; гарантований рівень споживання, належну якість послуг (робіт, товарів), інших видів обслуговування, відшкодування збитків, завданих послугами (роботами, товарами) неналежної якості, а також майнової та моральної шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей послугами (роботами, товарами) у випадках передбачених законодавством; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом своїх порушених прав.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Зазначений закон передбачає процедуру укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації, суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену цим законом.

Із досліджених судом першої інстанції матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що перед укладенням кредитного договору ОСОБА_3 подала заяву на отримання кредиту, в якій була вказана сума кредиту, процентна ставка, термін дії та є зобов'язання, що відповідає передбаченій Законом України «Про захист прав споживачів» процедурі укладення договору, а у подальшому скаржниця погодилась укласти договір на умовах, визначених у ньому, отримала грошові кошти, виконувала його умови.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо досягнення сторонами спірного договору його істотних умов, мети і строку кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Окрім цього матеріали справи не містять, а у судовому засіданні не доведено того факту, що при укладенні кредитного договору ОСОБА_3 не була належним чином обізнана з умовами кредитування. Твердження останньої про те, що під час укладання та на стадії виконання кредитного договору їй як споживачу не надавалась інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору послуг, у зв'язку з чим представниками банку її було введено в оману, умови спірного договору є несправедливими, дискримінаційними стосовно споживача та такими, що погіршують його правове становище, не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, укладений між сторонами кредитний договір не суперечить цивільному законодавству та іншим правовим актам, а також моральним засадам суспільства. Особи, які їх вчинили, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Вказаний правочин вчинений у формі, встановленій законом, і спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Апелянтом не було наведено переконливих доказів на підтвердження того, що спірний договір не відповідає вимогам ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Посилання позивача на недійсність та нікчемність оспорюваного правочину із зазначенням ст.ст. 203, 215, 236 ЦК України, порушення прав позивача, визначених ст. 10, 11, 18, 19,15, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» спростовуються наявними у справі доказами, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Так, за змістом оспорюваного кредитного договору, сторони погодили та визначили усі істотні умови на час його підписання, позивач погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання оспорюваного кредитного договору було вільним.

Оспорюваний позивачем договір відповідає вимогам законодавства та містить умови, встановлені законом для договорів даного виду, позивачем не надано доказів недійсності договору та(або) його нікчемності, не встановлено таких і судом апеляційної інстанції.

Крім того, доводи скаржника щодо порушення ПАТ «Родовід Банк» законодавства щодо надання кредиту в іноземній валюті колегією суддів не беруться до уваги з огляду на наступне.

На час укладення спірного кредитного договору законодавство не містило заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті, банк мав дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку. Заборона на надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України виникла з набранням чинності Законом України від 22.09.2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг».

Враховуючи те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи та ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх виникнення не визначалися законом як правопорушення, що визначено Конституцією України, підстав вважати спірний кредитний договір незаконним та таким, що укладений у порушення законодавства, немає.

Доводи апелянта щодо стягнення заборгованості в іноземної валюті, що, на її думку, є порушенням судом ст. 524 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті, суд в резолютивної частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини 3 ст. 533 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що ним допущено порушення матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для скасування рішення немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: М.В. Гаврилова

Судді: А.А. Пікуль

Т.О.Невідома