ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2006 р. | № 05-5-48/3246 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий | Невдашенко Л.П. |
Суддів | Михайлюка М.В. Дунаєвської Н.Г. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр тендерних процедур України” |
на ухвалу | від 27.03.2006 господарського суду міста Києва |
у справі | №05-5-48/3246 господарського суду міста Києва |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр тендерних процедур України” |
до | Державного підприємства “Управління з експлуатації майнового комплексу” |
про | стягнення 1000 грн. |
за участю представників сторін: |
позивача | не з’явились |
відповідача | не з’явились |
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.03.2006р. (суддя Сулім В.В.) на підставі п. п. 4, 6, 10 ст. 63 ГПК України, повернуто без розгляду позовну заяву ТОВ “Центр тендерних процедур України” до ДП “Управління з експлуатації майнового комплексу” про стягнення 1000 грн.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить її скасувати та передати справу на розгляд до місцевого господарського суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено статтею 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України, і зокрема встановлено, що до неї повинні додаватися докази сплати державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та докази відправлення її копії відповідачеві.
На обґрунтування оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд послався на недотримання позивачем вимог зазначених норм.
Проте погодитись з таким висновком не можна.
Так, посилання суду в ухвалі від 27.03.2006р. на те, що доданий до скарги фінансовий чек не є достатнім, належним доказом направлення її копії і доданих до неї документів іншій стороні у справі, суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до змісту статті 34 ГПК України, належними є докази, які мають значення для справи.
Суд першої інстанції, не заперечуючи того, що наданий скаржником чек має значення для справи, виходив з його непереконливості та недостатності.
Разом з тим, відповідно до статті 38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Підставою ж для повернення позовної заяви, згідно пункту 6 статті 63 ГПК України, є неподання доказів надіслання її копії і доданих до неї документів відповідачеві, що не мало місця у даному випадку, оскільки, такий доказ надавався.
Окрім того, господарський суд міста Києва зробив невірний висновок, що позивачем не подано повних доказів сплати державного мита у встановленому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України. Згідно з частиною 4 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 року № 7-93 із змінами і доповненнями порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України. Пунктом 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року № 15 із змінами і доповненнями, передбачено, що при перерахуванні державного мита з рахунку платника до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія, додається останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту: "Зараховано в дохід бюджету грн. (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.
До матеріалів позовної заяви позивачем додавалось платіжне доручення від 24.02.2006 року №609, на зворотній стороні якого вчинено напис про зарахування державного мита в сумі 102 грн. до державного бюджету, скріплений першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печатки головного управління АППБ “Аваль”. Дійшовши висновку, що цей напис є недостатнім доказом зарахування державного мита в доход бюджету, суд вправі був витребувати додаткові докази, але не мав законних підстав для повернення касаційної скарги.
Також безпідставним є посилання суду на порушення вимог п. 10 ст. 63 ГПК України, оскільки позивач надавав, в якості доказу сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, платіжне доручення №610 від 24.02.2006р., яке в силу вимог ст. 34 ГПК України є належним доказом.
З огляду на викладене оскаржувану ухвалу суду визнати законною та обґрунтованою не можна, а тому вона підлягає скасуванню з передачею позовних матеріалів до місцевого господарського суду для розгляду по суті.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити.
Ухвалу господарського суду міста Києва від 27.03.2006р. №05-5-48/3246 скасувати та передати позовні матеріали до господарського суду міста Києва для розгляду по суті.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська