Справа № 2607/12454/12
Категорія 21
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 листопада 2012 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді -Супрун Г. Б. ,
при секретарі - Вороніній Н. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, 3-тя особа: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації і реєстрації прав власності на об»єкти нерухомого майна», про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати договір довічного утримання дійсним та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1. Мотивує заяву тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 власник вищевказаної квартири ОСОБА_3 померла. За життя померлої позивач останні півтора року здійснювала постійний догляд за нею. В жовтні 2011 року позивач та ОСОБА_3 домовились між собою в усній формі про подальше укладення договору довічного утримання, виконання якого позивач розпочала 19.10.2011. Для підготовки документів, необхідних для нотаріального посвідчення договору довічного утримання, ОСОБА_3 19.10.2011 надала позивачу довіреність, що підтверджує намір померлої укласти вказаний договір. Проте документи були зібрані лише в другій половині лютого 2012 р. Договір довічного утримання підписати не вдалося, оскільки у ОСОБА_3 погіршився стан здоров»я, потім вона померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позов підтримав, надавши аналогічні пояснення в обґрунтування позовних вимог. Як на підставу позову послався на ч. 2 ст. 220 ЦПК України
Представник відповідача Київської міської ради - Матвіяк Л.В. в судовому засіданні проти позову заперечувала. Зазначила, що у відповідності до ст. 745 ЦК України, договір довічного утримання має бути укладено у письмовій формі, він підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а не на підставі усної домовленості. Даних вимог позивачем та померлою ОСОБА_3 не дотримано. Окрім того вказала, що посилання позивача на ч. 2 ст. 220 ЦК України, як підставу для задоволення повних вимог, є безпідставними, оскільки підтверджень того, що сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, не надано.
Третя особа - Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації і реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна», в судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду невідомі.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності приходить до наступних висновків.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 у віці 79 років (свідоцтво про смерть а.с. 7).
Померла проживала та була власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 15.06.2007 р.(а.с. 34).
З позовної заяви та пояснень представника позивача вбачається, що за життя ОСОБА_3 (1932 року народження), та ОСОБА_1 (1976 року народження) домовились про укладення договору довічного утримання. Як пояснив представник позивача, вони були знайомими. За умовами зазначеної домовленості ОСОБА_3 зобов'язувалась передати позивачу у власність свою квартиру, взамін чого позивач мала забезпечувати померлу ліками та харчуванням, а також в разі смерті, організувати та оплатити поховання. Зі сторони позивача виконання умов договору почалося з 19.10.2011 після домовленості щодо всіх вище перелічених умов.
Відповідно до ст. 745 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
В судовому засіданні представник позивача, як на підставу для задоволення повних вимог, посилався на ч. 2 ст. 220 ЦК України. Проте такі посилання суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки підтверджень того, що сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, не надано. Чеки з магазину, «Сільпо» (а.с. 8-10), аптек (а.с. 11), квитанції про оплату житлово-комунальних послуг (а.с. 15-18), копії медичних довідок та договір - замовлення на організацію та проведення поховання (а.с. 28-29), надані позивачем, суд розцінює як докази догляду за ОСОБА_3 та допомоги померлій з власної ініціативи, а не як підтвердження виконання умов договору довічного утримання.
Не надано доказів того, що саме перешкоджало ОСОБА_3 з 19.10.2011 до 04.04.2012 (більше ніж 5 місяців) укласти договір довічного утримання з позивачем, виразити своє волевиявлення. Відсутнє будь-яке підтвердження того, що було оговорено істотні умови договору з ОСОБА_3 за її життя.
Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 19.10.2011 надала ОСОБА_1 довіреність, у відповідності до якої уповноважила останню бути її представником у КМБТІ та інших підприємствах, установах, організаціях, з питань отримання документів, необхідних для відчуження квартири (а.с. 33).
Проте, надання померлою такої довіреності, як пояснив представник позивача, є намір укласти договір довічного утримання. Разом з тим, ст. 220 ЦПК України, на яку позивач послалась як на підставу позову, вимагає домовленості щодо усіх істотних умов, а не фіксування намірів.
Крім того, якщо 19.10.2011 року вважати датою виникнення намірів померлої укласти договір довічного утримання, тоді деякі квитанції (а.с. 11) надані позивачкою, сплачені до цієї дати, можна вважати як допомога померлій з власної ініціативи, про що не заперечив представник позивача в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Аналізуючи зібрані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не доведені та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 745 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10,11,60, 212-215 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, 3-тя особа: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації і реєстрації прав власності на об»єкти нерухомого майна», про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва.
Суддя Г. Б. Супрун