УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/1454/2012Головуючий суду першої інстанції:Захарова К.П.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Полянська В.
"06" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПолянської В.О.,
СуддівМоісеєнко Т.І., Редько Г.В.,
При секретаріКувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про вселення та не чинити перешкоди у проживанні, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 15 червня 2012 року
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, в якому просив вселити його у домоволодіння АДРЕСА_1, м. Керчі та зобов'язати відповідача не чинити перешкоди під час вселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони з 1999 року по 2002 рік знаходилися у зареєстрованому шлюбі, у період якого ними сумісно було придбане домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Керчі. С 14.02.2000 року позивач зареєстрований у зазначеному будинку. Після розірвання шлюбу у 2002 році позивач є власником 1\4 частки домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Керчі на підставі рішення суду. При цьому відповідач перешкоджає йому у користуванні будинком, провокує сварки та оскільки у позивача не має іншого житла він вимушений проживати з відповідачем у одному будинку. З грудня 2011 року позивач вимушений проживати у своїх батьків, оскільки відповідачка змінила замки в будинку та перешкоджає у користуванні його власністю.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 15 червня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені. ОСОБА_6 вселений у домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Керчі та зобов'язано ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_6 під час вселення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, просить суд скасувати рішення Керченського міського суду АР Крим від 15 червня 2012 року та ухвалити нове, яким відмовити у позові ОСОБА_6
Апелянт посилається на недоведеність позивачем наявності перешкод у користуванні житлом; вважає, що висновки суду ґрунтуються лише на припущеннях. Апелянт зазначає, що ОСОБА_6 взагалі не мешкає у спірному будинку, а коли з'являється то провокує конфлікти та бійки, про що свідчать у матеріалах справи численні звернення до правоохоронних органів. На думку апелянта, суд порушив її законні права власності, оскільки вселив позивача у весь будинок, при цьому, що позивачу належить лише 1\4 частка будинку. Крім того, судом порушенні норми процесуального права, а саме ст.ст. 10,60,61,62,63 ЦПК України.
Будучи повідомлені про розгляд справи, сторони та їх представники у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, тому судове засідання проведено відповідно до положень частини 2 статті 197, частини 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 як власник частки будинку, має право на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, а у рази неможливості здійснювати свої права власника вимагати усунення будь-яких перешкод в цьому.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном, він розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17.07.1997 року № 475/97 ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріпляє право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316,317,319,321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,391 ЦК України.
Обєктом власності особи може бути, зокрема, житло: житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
З матеріалів справи вбачається, що згідно Витягу про державну реєстрацію прав за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на ј частку домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Керчі (а.с 11). Позивач зареєстрований у вказаму будинку(а.с.5).
Тобто, ОСОБА_6 є власником ј частки спірного будинку, що, в силу положень вищенаведених норм закону, дає йому право вимагати усунення перешкод у його користуванні.
З приводу перешкод у користуванні будинком у лютому 2012 року звертався до правоохоронних органів (а.с. 3-4). Цей факт у судовому засіданні визнавала й відповідачка, яка, заперечуючи проти позову посилалася на неприязні відношення між ними, на неможливість його вселення у зв,язку з невизначенням в натурі належної позивачу частки будинку.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_6 як співвласник будинку має рівне право з іншим співвласником користуватися будинком і проживати в ньому, але відповідач чинить йому перешкоди у вселенні та проживанні у будинку.
Отже, за таких обставин, правильними є висновки суду щодо доведеності факту порушення прав ОСОБА_6 на користування належного йому на праві спільної часткової власності будинку та наявності правових підстав для захисту його порушених прав шляхом зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користування будинком та його вселення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, оскільки право користування житловим будинком, що є об'єктом права спільної власності, належить кожному із співвласників. Це право не припиняється та не може бути обмежено через невирішеність між співвласниками питань про виділ частки в натурі або визначення порядку користування будинком. Неможливість визначення порядку користування жилим приміщенням між його співвласниками не може бути підставою для відмови в задоволені позову про вселення у це жиле приміщенні інших його співвласників.
Доказів, що спростовують наведені висновки суду, матеріали справи та доводи апеляційної скарги не містять.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно, повно, об'єктивно та всебічно встановлені обставини справи, характер спірних правовідносин, наданим та дослідженим доказам дана належна правова оцінка, на підставі чого, вирішуючи спір у межах заявлених вимог, ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для скасування якого за апеляційною скаргою немає.
Таким чином, відповідно до положень ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Керченського міського суду АР Крим від 15 червня 2012 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 п.1 ч1, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосія, -
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 15 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
В.О. Полянська Т.І. Моісеєнко Г.В. Редько