РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0191/1361/2012Головуючий суду першої інстанції:Шофаренко Ю.Ф.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Полянська В. О.

РІШЕННЯ

"06" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіПолянської В.О.,

СуддівМоісеєнко Т.І.,Редько Г.В.,

При секретарі

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа Орган опіки та піклування Шевченківського району м. Запоріжжя про визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 23 липня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним.

Позов мотивований тим, що з 01 березня 2008 року сторони перебувають у шлюбі, від якого мають малолітніх дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, які після припинення з 01 січня 2011 року шлюбних відносин між сторонами проживали з відповідачкою. З травня 2012 року старша донька ОСОБА_7 проживає з позивачем і він вважає, що дитина повинна проживати з батьком, оскільки мати не має постійного місця проживання, не має необхідних умов для лікування, утримання та розвитку дитини, а він забезпечений житлом та має постійний заробіток.

Рішенням Ленінського районного АР Крим від 23 липня 2012 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Ленінського районного суду АР Крим від 23 липня 2012 року та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на необґрунтованість висновку суду, оскільки на час розгляду справи у зв'язку з відсутністю висновку органу опіки та піклування, щодо доцільності проживання дитини з батьком чи з матір'ю. З наданого до апеляційної скарзі висновку вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне проживання неповнолітньої ОСОБА_7 з батьком.

Апелянт не погоджується з висновком суду, щодо характеристики відповідачки, вказуючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких підтверджень.

На думку апелянта, суд порушив вимоги ч. 2 ст. 161 СК України згідно яких суд або орган опіки та піклування не можуть передати дитину для проживання з тим з батьків, якій не має самостійного доходу.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_5 відмовити, рішення Ленінського районного суду АР Крим від 23 липня 2012 року залишити без змін.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визначення місця проживання дочки з ним, суд першої інстанції керувався ст. 161 СК України, ст. 6 Декларації прав дитини, і виходив з того, що дитина є малолітньою і потребє постійної турботи і догляду з боку матері, що проживання малолітньої дитини разом з батьком не відповідає інтересам дитини.

З таким висновком суду не може погодитися колегія суддів з таких підстав.

Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України (далі - СК України) питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Згідно зі ст.ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (у тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Проте, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України належним чином не перевірив пояснення позивача, у достатньому обсязі не визначився із наявністю чи відсутністю обставин, на які він посилався, не вмотивував свого висновку про те, що проживання малолітньої дитини разом з батьком не відповідає її інтересам.

Також суд не звернув уваги на роз'яснення п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», відповідно до якого, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (у тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що дитина не провинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає зі ст. 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

З матеріалів справи вбачається, що сторони від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7,8).

Шлюб між сторонами розірваний 05 березня 2012 року, сторони проживають окремо. (а.с.73). Згоди про місце проживання дітей сторони не дійшли. Старша донька ОСОБА_7 страждає на захворювання серця, за нею потрібний особливий догляд, особливі житлові умови. Після перебування дитини з батьком у лікарні з 14.05.2012р. по 22.05.2012р., вона залишилася проживати з батьком. Мати будь яких дій щодо повернення дитини не приймала. Належних та допустимих доказів щодо перешкоди з боку батька щодо повернення доньки ОСОБА_7 проживати з матірью матеріали справи не містять, таких доказів не надано й суду апеляційної інстанції.

На час проведення обстеження побутових умов сторін та складання акту обстеження від 02.04.2012р. відповідачка проживала з дітьми без реєстрації у АДРЕСА_2.

З актів обстеження житлово-побутових умов з метою визначення місця проживання малолітньої дитини вбачається, що належні умови проживання для дитини є як у батька так і у матері. Так, ОСОБА_5 проживає у приватному будинку. Для дитини виділена окрема кімната зі всіма зручностями. ОСОБА_6 проживає у орендованому будинку, де у дитині є окреме спальне місце. В обох будинках є книжки та іграшки, відповідно до потреб дитини (а.с.65,66).

Вказаними актами підтверджується, що обома батьками створені усі умови для розвитку, навчання і виховання дитини.

Позивач працює, має стабільний заробіток, відповідачка не працює у зв'язку з доглядом за дитиною.

Вищевикладені обставини свідчать, що обидва з батьків мають достатнє матеріальне забезпечення та позитивні характеристики, мають усі умови для проживання та нормального розвитку дітей, виконують свої батьківські обов'язки.

Проте, вирішуючи спір та визначаючи місце проживання ОСОБА_7 з матерью, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на час розгляду справи відповідач змінила місце проживання, обстеження побутових умов не преведено, відсутній висновок органу опіки та піклування, відсутня будь яка харектеристика на ОСОБА_6.

Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що відповідачка зареєстрована у АДРЕСА_1. Вказана квартира, згідно довідки КП «Ленінське БТІ», належить сторонньої особі, відповідачка з дітьми не проживає в цій квартирі більш трьох років.

Отже, відповідачка ОСОБА_6 порушує положення ст.ст.6,8 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003р. №1382IV. ОСОБА_6 не проживає за місцем реєстрації і це житло не є її власністю, фактично, як встановлено, проживає в орендованих квартирах у м. Запоріжжя, місце перебування не зареєстровано, що заважає суду встановити умови проживання та можливість відповідачкою надати хворій на порок серця дитині належні умови для її проживання, утримання, лікування та виховання; можливості отримати акт обстеження битових умов за новою адоесою проживання відповідачки, висновок органу опіки та піклування.

Навпаки, батько дитина надав докази на підтвердження існування за місцем його проживання належних умов для утримання, лікування та виховання: має постійне власне житло, в якому є оборудоване місце для дитини, постійний заробіток, піклується за хворою дитиною, що саме він виявляє більшу увагу до диттини і турботу про неї.

Відповідно до вимог ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовій висновок щодо роз'яснення спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, лише у разі якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.

Згідно висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 03 серпня 2012 року, доцільним визнано місце проживання дитини ОСОБА_7 визначено з батьком ОСОБА_5

На думку колегії суддів вказаний висновок є обґрунтованим, зроблений з урахуванням принципів ст. 9 Декларації прав дитини.

Оцінивши докази, виходячи з інтересів дитини, колегія суддів дійшла висновку про належність правових підстав для визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з її батьком ОСОБА_5

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення Ленінського районного суду АР Крим від 23 липня 2012 року на підставі п.п. 1,3 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуваннню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5

Керуючись ст.ст. 303, 307 п.2 ч.1, 309 п.п.1,3 ч.1, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 23 липня 2012 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженцем м. Запоріжжя, Україна..

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

В.О. Полянська Т.І. Моісеєнко Г.В. Редько