ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2006 р. | № 4/242-пд-05 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючий суддя | Муравйов О. В. |
судді | Коробенко Г. П. |
Фролова Г. М. |
розглянула |
касаційну скаргу | Херсонського морського коледжу |
на постанову | Запорізького апеляційного господарського суду |
від | 17.01.2006 року |
у справі | № 4/242-ПД-05 |
господарського суду | Херсонської області |
за позовом | Херсонського морського коледжу |
до | Приватного підприємства “Стройцемент” |
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача | Регіональне відділення Фонду державного майна України по Херсонській області |
про | визнання договору недійсним, виселення та стягнення, |
В засіданні взяли участь представники
- позивача | Тригуб С.М. (дов. в справі), Веселова В.П. (дов. №01-14/1774 від 15.12.2005 року), |
- відповідача: - третьої особи: | Фалькон Д.В. (дов. №1 від 14.04.2006 року), не з’явився, |
Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.04.2006 року у складі колегії суддів Муравйов О. В. (головуючий), Полянський А. Г. та Фролова Г. М. розгляд касаційної скарги Херсонського морського коледжу був призначений на 11 год. 10 хв. 15.06.2006 року.
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А. Й. від 14.06.2006р. у зв’язку з відсутністю судді Полянського А. Г. для розгляду справи № 4/242-ПД-05 створена колегія суддів у наступному складі: Муравйов О. В. (головуючий), Коробенко Г. П., Фролова Г.М. Відводів зазначеному складу суду не заявлено.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Херсонської області (суддя Ємленінова З.І.) від 05.10.2005 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Мірошниченко М.В., судді –Кричмаржевський В.А., Мойсеєнко Т.В.) від 17.01.2006 року, по справі № 4/242-ПД-05 позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсними пункти 6.3, 6.5 договору оренди від 29.12.2003 року; припинено провадження у справі в частині стягнення 95,03 грн.; в решті в задоволенні позовних вимог відмовлено; стягнуто з відповідача на користь позивача 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 59,00 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Судові рішення мотивовані тим, що порушення Методики оцінки вартості об’єкта оренди та Методики розрахунку порядку використання плати за оренду державного майна щодо погодження розміру орендної плати судом не встановлено. Оскільки функції щодо розпорядження майном позивачу законом не надані і останній не є суб’єктом приватизації і не може надавати згоду на приватизацію майна, тому п. 6.5 договору судом визнано недійсним. Пунктом 6.3 договору сторони передбачили, що невід’ємні поліпшення орендного майна здійснені орендарем є власністю орендаря, вказаний пункт договору судом також визнано недійсним, оскільки він суперечить ч. 1 ст.23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Позовні вимоги в частині виселення відповідача суд визнав необґрунтованими, позивачем не надано документального підтвердження правових підстав для звільнення орендованих приміщень. Доказів того, що юридичні послуги надавались позивачу адвокатом, як і доказів того, що вони сплачені адвокату позивачем, як стороною у справі, суду не надано, тому підстави для відшкодування цих послуг відсутні.
В касаційній скарзі Херсонський морський коледж просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 17.01.2006 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.48, 49 ЦК УРСР, ст.60 ЦК України, ст.287 ГК України, ст.ст.5, 9, 10, 12, 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, п.2 та абз.7 п.17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року, ст.84 ЦПК України.
У відзиві на касаційну скаргу ПП “Стройцемент” повністю заперечує викладені в ній доводи.
У відзиві на касаційну скаргу Регіональне відділення Фонду державного майна по Херсонській області просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Третя особа не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників позивача, заперечення на касаційну скаргу представників відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 29.12.2003 року між Херсонським судномеханічним технікумом ім. адмірала Ф. Ф. Ушакова (Орендодавець) (правонаступником якого є позивач у справі) та ПП “Стройцемент” (Орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення, за умови якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежиле приміщення, яке розташоване за адресою м. Херсон, проспект Ушакова, 42 перший поверх 4-х поверхового будинку, площею 128,3 кв.м., вартість якого визначено відповідно до акту оцінки від 10.10.2003 року, становить 69567 грн. (п.1.1 договору). Мета оренди: під розміщення об’єкту з надання побутових послуг. Орендар має право, а Орендодавець зобов’язаний погодити зміну мети оренди приміщення у відповідності до видів діяльності, передбачених його статутними документами, з перерахунком орендної плати (п.1.2 договору в редакції додаткової угоди до договору від 30.12.2003 pоку).
Умови передачі та повернення орендованого майна визначені розділом 2 договору, зокрема Орендар вступає у строкове платне користування приміщення у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту прийому-передачі (п.2.1 договору).
Орендна плата, згідно п.3.1 договору визначена сторонами на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить 119,68 грн. без ПДВ за перший місяць оренди.
Сплата орендної плати за наступний місяць її розрахунок, строки перерахування та наслідки несвоєчасного перерахування орендної плати визначені пунктами 3.2 - 3.5 договору.
Згідно пунктів 6.3 та 6.5 (в редакції додаткової угоди від 30.12.2003 року) невід’ємні поліпшення орендованого приміщення здійснені Орендарем є власністю Орендаря. Орендар має право, а Орендодавець дає згоду на приватизацію орендованого приміщення у відповідності до умов чинного законодавства.
Договір укладено строком на п’ять років і строк дії визначено з 29.12.2003 року до 29.12.2008 року (п. 10.1 договору).
Умови розірвання договору встановлено пунктами 10.3, 10.4 договору, зокрема зміни і доповнення або розірвання договору допускаються за взаємною згодою сторін. За ініціативою однією із сторін цей договір може бути розірвано за рішення суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
30 грудня 2003 року сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди від 29.12.2003 року, якою пункти 1.2, 6.2, 6.3, 6.4, 10.6 договору викладені в іншій редакції.
Позивач просить визнати недійсними договір оренди нежилого приміщення від 29.12.2003 року і додаткову угоду від 30.12.2003 року до нього, посилаючись на те, що пункти 3.1, 3.3 договору та пункти 6.3, 6.5 (з урахуванням викладених в додатковій угоді змін) не відповідають вимогам закону, а саме: пункти 3.1 та 3.3 договору укладено з порушенням вимог абзацу 2 статті 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, оскільки розмір орендної плати не було погоджено з органом, уповноваженим управляти орендованим майном, як це передбачено пунктом 2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786.
Також позивач посилається на те, що при укладенні спірного договору порушені абзац 7 п. 17 Методики та пункт 3.3 розділу 3 “Орендна плата” Типового договору оренди, тому пункти 3.1, 3.3 договору не відповідають зазначеним вимогам щодо перерахування орендної плати до державного бюджету та орендодавцю у співвідношенні 30% та 70% щокварталу не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним кварталом і це спричиняє збитки державі.
Крім цього, пункт 6.3 спірного договору не відповідає вимогам п.1 ст.23, абз.4 п. 3 ст.23 та ст. 27 Закону України “Про оренду державного і комунального майна”, якими передбачено, що орендар має право за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна за погодженням з орендодавцем, а передача майна в оренду не припиняє право державної власності на нього.
Підставою визнання договору та додаткової угоди недійсними позивач також зазначив те, що п. 6.5 договору, в редакції додаткової угоди, яким передбачено приватизацію об’єкта оренди за згодою орендодавця не відповідає вимогам ст.24 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, п.5 ст. 63 Закону України “Про освіту”, ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” та ст. 39 Закону України “Про власність”.
Вказані вимоги, стали предметом спору у суді першої інстанції, який позовні вимоги частково задовольнив, визнав недійсними п. 6.3, 6.5 спірного договору оренди, в частині стягнення збитків провадження по справі припинено, у задоволенні іншої частині позову відмовлено. З висновками місцевого погодився суд апеляційної інстанції.
Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки взаємовідносини сторін щодо укладання договору оренди від 29.12.2003р. виникли до 01.01.2004 року, а щодо виселення після набрання чинності Цивільним кодексом України (тобто після 01.01.2004р.), господарський суд оцінює відносини сторін відповідно до діючих норм законодавства. Тобто до спірних правовідносин щодо укладання договору оренди та передання майна застосовуються норми Цивільного кодексу УРСР, діючого на дату підписання договору, а до правовідносин щодо зобов’язання повернути орендоване майно за актом приймання передачі та виселення відповідача, які виникли після 01.01.2004 року застосовуються норми Цивільного кодексу України, що набрав чинність з 01.01.2004 року.
Даний висновок підтверджується п.10 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з визнанням угод недійсним” від 12.03.1999 року № 02-5/111, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. Спірну угоду було укладено 29.12.2003 року, цивільно-правові відносини на момент її укладення регулювались Цивільним кодексом УРСР в редакції 1963 року, тому суди правильно застосували до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу УРСР в редакції від 1963 року.
Статтею 48 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладення спірної угоди, встановлено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Спірний договір за своєю правовою природою є договором оренди майна. Правовідносини щодо укладання договорів майнового найму (оренди) на час підписання сторонами договору оренди від 29.12.2003 року регулювалися нормами глави 25 ЦК УРСР (ст.ст. 256-276), що діяв до 01.01.2004 року та Законом України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 року (із змінами) № 2269-ХІІ (далі за текстом Закон України “Про оренду державного та комунального майна”). Але при цьому нормативно правові положення Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, як спеціальні норми, мають переважне значення, оскільки об’єктом оренди є майно, що належить до державної форми власності.
Статтею 12 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” визначено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання тексту сторонами.
Істотними умовами договору оренди, як зазначено у ст.10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” є: об’єкт оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов’язань; відповідальність сторін; страхування взятого в оренду майна.
Дослідивши спірний договір суди дійшли вірного висновку, що цей договір містить усі істотні умови, що визнані необхідними за законом.
Посилання позивача на відсутність таких істотних умов, як орендної плати з урахуванням її індексації, відновлення орендованого майна та умови його повернення; страхування взятого в оренду нежилого приміщення; забезпечення пожежної безпеки, є безпідставними, оскільки перелічені істотні умови узгоджені в договорі відповідно у таких пунктах: п.3.2 щодо індексації орендної плати, п. 2.4, 4.1, 5.4, 5.7 щодо відновлення орендованого майна та його повернення, п.5.8 щодо страхування орендованого майна, п.5.3 щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Розмір, методика розрахунку, порядок використання та строки внесення орендної плати за користування об’єктом оренди визначені статтею 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
Пунктом 2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду, державного майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року (із змінами) № 786 (далі за текстом Методика) передбачено, що розмір орендної плати встановлюється договором оренди між орендодавцем та орендарем.
Абзац 2 вказаного пункту Методики передбачає додаткові вимоги щодо розміру орендної плати, а саме: у разі коли орендодавцем нерухомого майна є державне підприємство, організація розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в абзаці 2 ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
У спірному договорі сторонами погоджено розмір орендної плати, відповідно до Методики (пункти 3.1, 3.3), зазначивши, що вона підлягає перерахуванню на рахунок Орендодавця щомісячно до 25 числа наступного місяця.
Розрахунки орендної плати були погоджені з Фондом державного майна України (лист №10-16-6044 від 30.04.2004 pоку, том 1 а.с.27). Вказаним листом ФДМУ повідомив, що представлені розрахунки орендної плати були розглянуті, вони здійснені на підставі звітів про незалежну оцінку вартості об’єктів оренди, прорецензованих і затверджених органом, уповноваженим управляти зазначеним майном - Міністерством освіти і науки України і відповідають вимогам Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна.
Виходячи з викладеного, суди дійшли вірного висновку про відсутність порушень Методики оцінки вартості об’єкта оренди та Методики розрахунку порядку використання плати за оренду державного майна щодо погодження розміру орендної плати. Посилання позивача на те, що зазначений вище лист Фонду Державного майна України не є належним погодженням розрахунку орендної плати судами вірно не взято до уваги, оскільки чинним законодавством не визначено в якій саме формі має здійснюватися таке погодження та не визначено взагалі строку для отримання такого погодження.
Заявник касаційної скарги зазначив, що спірний договір необхідно погодити з РВ ФДМУ по Херсонській області. Згідно вимог статті 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендодавцями нерухомого майна площею 200 кв.м. є окремі підприємства (установи) і тільки з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв.м. Таким чином, для укладення договору оренди нерухомого майна площею до 200 кв.м. непотрібен дозвіл РВ ФДМУ, що також підтвердила третя особа у відзиві на касаційну скаргу. Зміни до ст.5 Закону внесені законом № 2880-ІІІ від 13.01.2001 року, тобто пізніше прийняття Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 4 жовтня 1995 pоку № 786.
Судами встановлено, що орендоване майно належить позивачу на праві оперативного управління. Статутом Херсонського судномеханічного технікуму передбачена можливість надання майна в оренду та використання коштів, отриманих від оренди майна (пункти 42, 46 статуту).Вірним є те, що укладення договору оренди не суперечить правовому режиму майна вказаної установи.
Посилання заявника касаційної скарги на те, що договором не передбачено перерахування орендної плати до державного бюджету та орендодавцю у співвідношенні 30% та 70% і це не відповідає вимогам закону та спричиняє збитки державі є необґрунтованим з наступних підстав.
Абзацом 7 пункту 17 Методики передбачено, що орендна плата спрямовується при оренді нерухомого майна: 70% - підприємству, організації і 30% - до державного бюджету. Вказаним пунктом не зазначено яка сторона за договором (орендар чи орендодавець) здійснює розподіл орендної плати та перераховує належні частки до державного бюджету.
Відповідно до узгодженого сторонами пункту 3.3 спірного договору орендна плата у повному розмірі перераховується відповідачем Орендодавцю (позивачу у справі), таким чином, отримавши кошти за оренду майна Орендодавець повинен здійснити перерахування відповідної її частки до державного бюджету, в свою чергу неперерахування її до державного бюджету Орендодавцем не може бути підставою для неналежного виконання зобов’язання за договором Орендарем. Крім того, незазначення в договорі відрахувань до державного бюджету частини орендної плати не порушує вимог закону, оскільки відповідно до пункту 10.8 укладеного договору оренди взаємовідносини сторін, не врегульовані договором, регулюються чинним законодавством України. В разі ж необхідності, сторони можуть врегулювати зазначене питання шляхом внесення доповнення до договору. Доказів внесення змін до договору щодо погодження таких умов сторонами суду не надано. Розподіл оплати орендної плати не є істотною умовою договору оренди відповідно до ст.10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” і не впливає на факт укладання договору та незазначення цієї умови у договорі не впливає на дійсність договору, оскільки така умова є звичайною в силу того, що визначена нормою закону. Таку умову немає необхідності включати у текст договору, так як вважається, що вона стає обов’язковою для сторін вже в силу самого факту укладання договору.
Погодження розміру орендної плати у встановленому порядку з відповідним органом після підписання договору не є підставою для визнання такого договору недійсним, вказане підтверджується пунктом 2 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. (із змінами) №02-5/111.
Не приймаються до уваги посилання в касаційній скарзі на невідповідність пунктів 3.1, 3.3 спірного договору вимогам пункту 3.3 розділу 3 “Орендна плата” Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, оскільки зазначеним пунктом Типового договору передбачено розмір та порядок перерахування орендної плати саме до державного бюджету щокварталу не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Вказаний пункт Типового договору не стосується порядку та строку перерахування орендної плати саме Орендарем. Оскільки за умовами п. 3.3 спірного договору Орендар перераховує орендну плату в повному розмірі Орендодавцеві, то саме останній повинен дотримуватися розміру та строків перерахування належної до державного бюджету частки орендної плати. Крім того, вказана обставина, також не є підставою для визнання договору недійсним.
Відповідно до пункту 2 статті 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Разом з тим, якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов’язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди.
Але, в свою чергу, передача майна в оренду не припиняє права власності Орендодавця на це майно (ч.1 статті 23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”).
При укладенні спірного договору сторони пунктом 6.3 (в редакції додаткової угоди від 30.12.2003 р.) передбачили, що невід’ємні поліпшення орендованого майна здійснені Орендарем є власністю Орендаря. Зазначений пункт не відповідає вимогам вищезазначених норм, тому його правомірно судом визнано недійсним.
Пунктом 6.5 спірного договору (в редакції додаткової угоди від 30.12.2003 р.) передбачено, що Орендар має право, а Орендодавець дає згоду на приватизацію орендованого майна у відповідності до умов чинного законодавства.
Вказаний пункт договору не відповідає вимогам ст.ст.6, 7 Закону України “Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992 року (із змінами)
№ 2163-ХІІ, статті 39 Закону України “Про власність” від 07.02.1991 року (із змінами) № 697-ХІІ.
Функції щодо розпорядження майном позивачеві законом не надані, тобто він не є суб’єктом приватизації і не може надавати згоду на приватизацію майна, яке передане йому на праві оперативного управління. Повноваження держави у сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва. Таким чином, приватизація майна здійснюється не позивачем, а органами, які відповідно до статті 6 Закону України “Про приватизацію державного майна” є суб’єктами приватизації. За таких підстав суд правомірно визнав п.6.3, 6.5 договору оренди недійсними.
Стаття 60 ЦК Української РСР (яка була чинна на момент укладення договору) визначає наслідки недійсності частини угоди, зокрема недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.
Істотні умови договору оренди визначені статтею 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, вимоги щодо відшкодування поліпшень та приватизації орендованого майна не входять до переліку істотних умов договору оренди, визначених вказаною статтею Закону. Таким чином, спірний договір був би укладений і без включення до нього умов, передбачених пунктами 6.3 та 6.5, за таких підстав вказані пункти виключаються з договору без наслідків для інших його частин та договору в цілому.
Посилання коледжу, як на підставу недійсності спірного договору, на порушення технікумом при укладанні договору наказів Міністерства освіти і науки України від 15.09.2003 року щодо припинення дії договорів оренди до 01.08.2004 року є безпідставним, оскільки спростовується листом Міністерства освіти та науки України № 10/3-1941-1 від 25.12.2003 року, листом РВ ФДМУ по Херсонській області № 03-861 від 17.03.2004 року та додатками до нього, в якому зазначено, що укладені договори оренди погоджені Міністерством освіти і науки України. Крім того, позивачем не надано доказів не погодження Міністерством освіти і науки передачі в оренду спірного нежилого приміщення. Наказ № 623 стосувався припинення укладених договорів на жилі приміщення, а спірний договір на оренду саме нежилого приміщення на той час не було ще укладено.
Оскільки Херсонським морським коледжем не надано документального підтвердження та не вказані правові підстави для звільнення відповідача з орендованого приміщення, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині виселення ПП “Стройцемент” із займаного нежилого приміщення площею 128,3 кв.м., розташованого в м. Херсоні, проспект Ушакова, 42 перший поверх гуртожитку Херсонського морського коледжу.
Згідно розрахунку доданого до позовної заяви (том 1 а.с.35) сума збитків за несвоєчасну сплату орендної плати складає 95,03 грн., з яких 55,96 грн. - орендна плата з врахуванням індексу інфляції та 39,07 грн. - пеня. Розрахунок збитків складено за період з 1 січня 2004 року по 31 березня 2005 року. В період розгляду справи станом на 01 вересня 2005р. відповідач сплатив заборгованість по орендній платі з врахуванням індексу інфляції, що підтверджується актом звірки розрахунків, який підписано відповідальними особами сторін. Позивач просив припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача збитків і пені (заява №01-14/1495 від 04.10.2005р., том 2 а.с.24), тому провадження у справі в цій частині правильно припинено судами на підстав п.1-1 статті 80 ГПК України.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні клопотань Херсонському морському коледжу про приєднання до матеріалів справи № 4/242-ПД-05 ксерокопії листа Фонду державного майна України від 14.06.06 №10-16-8500 та акту перевірки оренди державного майна коледжу від 16.05.06 б/н, з огляду на таке.
Так, згідно статті 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч.2 статті 1115 ГПК України).
Відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України не знаходить законних підстав для задоволення таких клопотань Херсонського морського коледжу.
Що стосується інших доводів, викладених позивачем в касаційній скарзі, то вони зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи. Тому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскільки встановлення фактичних обставин справи не входить до компетенції суду касаційної інстанції, доводи заявника касаційної скарги щодо переоцінки наявних у справі доказів, колегією суддів Вищого господарського суду України відхиляються.
На підставі викладеного, Вищий господарський суд України вважає, що підстав для скасування постанови Запорізького апеляційного господарського суду в даному випадку не існує, а тому касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Херсонського морського коледжу залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 17.01.2006 року у справі № 4/242-ПД-05 залишити без змін.
Головуючий суддя | О. В. Муравйов |
Судді | Г. П. Коробенко |
Г. М. Фролова |