ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2012 р. Справа № 5011-24/517-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Дерепи В.І.

суддівГрека Б.М., Палія В.В. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скарги Державного проектного інституту "Укрдіпронафтотранс"

на рішенняГосподарського суду міста Києва від 21.06.2012

та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.10.2012

у справі№ 5011-24/517-2012

за позовомАкціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт"

доДержавного проектного інституту "Укрдіпронафтотранс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд державного майна України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство енергетики та вугільної промисловості

провиселення з займаних приміщень та стягнення заборгованості в розмірі 787 243, 90 грн.

за участю представників:

позивача: Коваль К.В.- керівник

відповідача: Юрченко О.І.- предст. (дов. від 26.11.2012р.)

третіх осіб: 1. Демиденко О.А.- предст. (дов. від 18.09.2012р.)

2. Варданян А.А.- предст. (дов. від 27.12.2011р.)

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна холдингова компанія "Укрнафтопродукт" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного проектного інституту "Укрдіпронафтотранс" (далі -Інститут) про виселення відповідача із займаних приміщень та стягнення заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) у розмірі 671 928,05грн. по орендним платежам за угодою №13/2-3 про використання майна від 05.04.1999 року та додатковою угодою №3 до неї.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2012 року (судді Мандичев Д.В., Ягічева Н.І., Любченко М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2012 року (судді Іоннікова І.А, Коротун О.М., Синиця О.Ф.), позов задоволено повністю, стягнуто з Державного проектного інституту "Укрдіпронафтотранс" на користь Акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" 671928,05грн. заборгованості, 14 511,56грн. судового збору; виселено Державний проектний інститут "Укрдіпронафтотранс" із займаних приміщень загальною площею 4598,1 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, бул. Верховної Ради, 34.

Висновки попередніх судових інстанцій мотивовано неналежним виконанням Інститутом договірних зобов'язань в частині своєчасного внесення орендної плати та відмовою наймодавця від угоди №13/2-3 про використання майна від 05.04.1999 року, що є підставою вважати угоду розірваною та виникнення у наймача обов'язку повернути орендоване майно.

Інститут просить судові рішення попередніх інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду І інстанції в іншому складі суду.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Акціонерна холдингова компанія "Укрнафтопродукт" у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечує, у її задоволенні просить відмовити, а рішення та постанову попередніх судових інстанцій -залишити без змін.

В усних поясненнях представник Фонду державного майна України просив суд у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Представник Міністерства енергетики та вугільної промисловості в усних поясненнях просив суд касаційну скаргу задовольнити.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, третіх осіб, дослідивши доводи касаційної скарги та відзив на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 05.04.1999 року між Акціонерною холдинговою компанією "Укрнафтопродукт", як Компанією та Державним проектним інститутом "Укрдіпронафтотранс", як користувачем було укладено угоду №13/2-3 про використання майна, відповідно до п. 1.1 якої Компанія передає, а користувач приймає в тимчасове платне користування приміщення будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Верховної Ради, 34, загальною площею 3999 кв.м., робоча площа -2781 кв.м., допоміжна площа -1218 кв.м.

Згідно з п. 1.2 угоди, плата за користування майном встановлюється у розмірі 1250грн. плюс ПДВ -250грн., всього -1500грн.

Відповідно до п. 6.1 угоди ця угода діє з моменту її підписання сторонами протягом п'яти років.

Згідно Акту прийому-передачі основних засобів від 05.04.1999 року позивач передав, а відповідач прийняв нежитлове приміщення будинку в м. Києві по бул. Верховної Ради, 34, загальною площею 3999 кв.м.

21.06.2000року сторонами укладено додаткову угоду про зміни і доповнення угоди №13/2-3 від 05.04.1999 року про використання майна, в якій сторони погодили, що плата за користування майном підлягає індексації відповідно до діючого законодавства. Крім того, сторони погодили зміни до п. 6.1 угоди, а саме: ця угода набуває чинності з моменту її підписання та діє протягом 17 (сімнадцяти) років.

Додатковою угодою №2 від 01.10.2007 року, а саме, в п. 1 сторони виклали п. 1.2 угоди №13/2-3 в іншій редакції: плата за користування майном встановлюється у розмірі 25 000,00грн., плюс ПДВ -5000,00грн., всього - 30 000,00грн., яку користувач щомісячно перераховує Компанії не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним. Плата за користування майном підлягає індексації відповідно до діючого законодавства. Вказана додаткова угода діє в рамках угоди №13/2-3 від 05.04.1999 року з урахуванням додаткової угоди від 21.06.2000 року терміном з 01.10.2007 року по 31.12.2008 рік.

Додатковою угодою №3 від 05.08.2008 року, сторони домовились п. 1.1 угоди №13/2-3 викласти у наступній редакції: "Компанія передає, а користувач приймає в тимчасове користування приміщення будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Верховної Ради, 34, загальна площа -4598,10 кв.м.". П. 1.2 угоди №13/2-3 викладено у наступній редакції: "Плата за користування майном встановлюється у розмірі 50 000грн. плюс ПДВ 10 000грн., всього 60 000грн., яку користувач щомісячно перераховує компанії не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним. Плата за користування майном підлягає індексації відповідно до діючого законодавства".

Згідно Акту прийому-передачі основних засобів від 05.05.2008 року позивач додатково передав, а відповідач прийняв нежитлові приміщення в будинку, розташованому у м. Києві по бул. Верховної Ради, 34, загальною площею 599,1 кв.м.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, за розрахунками позивача заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати склала 953 353,45грн. (з урахуванням відсутності орендних платежів у період з січня 2009 року по січень 2010 року та наявною заборгованістю по орендним платежам на кінець 2008 року у розмірі 161 059,67грн.)

У зв'язку з існуванням заборгованості відповідача перед позивачем по орендній платі, 01.02.2010р. між сторонами укладено додаткову угоду №3/1 про погашення заборгованості по додатковій угоді №3 від 05.05.2008 року про зміни та доповнення угоди №13/2-3 від 05.04.1999 року про використання майна. Згідно з п. 1 додаткової угоди №3/1, Інститут зобов'язався погасити заборгованість перед позивачем, шляхом здійснення щомісячних платежів у розмірі 30 000,00грн. Дана додаткова угода діє в рамках додаткової угоди №3 терміном з 01.02.2010 року по 31.12.2010 року та переукладається на початку кожного наступного фінансового року з переглядом сум щомісячних платежів, до повного погашення заборгованості Інституту перед Компанією по додатковій угоді №3, термін дії якої встановлюється до 01.02.2010 року.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що за додатковою угодою №3/1 відповідачем було перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 281 425,40грн.

16.08.2011 року позивач звернувся до відповідача з листом №16/08-11 від 16.08.2011 року про відмову від угоди №13/2-3 про використання майна, у зв'язку із заборгованістю відповідача по орендній платі.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, вказаний лист був одержаний відповідачем 19.08.2011 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, поштовим чеком та списком згрупованих внутрішніх листів, бандеролей, посилок із відтиском печатки поштового зв'язку.

Предметом спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 671 928,05грн. заборгованості по орендним платежам за угодою №13/2-3 про використання майна від 05.04.1999 року та додатковою угодою №3 до неї; виселення відповідача із займаних приміщень загальною площею 4598,1 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, бул. Верховної Ради, 34, у зв'язку з односторонньою відмовою позивача від угоди №13/2-3 про використання майна від 05.04.1999 року.

В силу ст. 174 Господарського кодексу України (далі -ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з додатковою угодою №3 від 05.08.2008 року до угоди №13/2-3 плата за користування майном встановлена у розмірі 50 000грн. плюс ПДВ 10 000грн., всього 60 000грн., яку користувач щомісячно перераховує компанії не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним. Плата за користування майном підлягає індексації відповідно до діючого законодавства.

Встановивши факт порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі 671 928,05грн.

Згідно з частиною третьою статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Крім підстав для дострокового розірвання договору найму на вимогу наймодавця, які визначені статтею 783 ЦК України, договір найму може бути достроково розірвано за рішенням суду за наявності загальних підстав, передбачених статтею 651 ЦК України, а саме, в разі істотного порушення договору наймачем та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору, шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено ст. 785 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Акціонерна холдингова компанія "Укрнафтопродукт" в порядку ст. 782 ЦК України направила Інституту повідомлення про відмову від угоди №13/2-3 від 05.04.1999 року про використання майна і дане повідомлення одержано Інститутом 19.08.2011 року.

Встановивши факт невнесення відповідачем плати за користування майном протягом 3-х місяців підряд та факт направлення позивачем на адресу відповідача повідомлення про відмову від угоди №13/2-3 від 05.04.1999 року, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати угоду №13/2-3 від 05.04.1999 року про використання майна розірваною з 19.08.2011р., внаслідок відмови наймодавця від угоди, зобов'язання сторін за даною угодою припиненими та виникнення у відповідача обов'язку із повернення орендованого майна, у зв'язку з чим підставно задовольнили вимогу про виселення відповідача із займаних приміщень загальною площею 4598,1 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, бул. Верховної Ради, 34.

Посилання відповідача на те, що додаткова угода №2 та додаткова угода №3 до угоди №13/2-3 від 05.04.1999 року не були нотаріально засвідчені та зареєстровані, всупереч вимог ч. 2 ст. 793 та ст. 794 ЦК України, відповідно, є нікчемними, судова колегія відхиляє, так як станом на час укладення угоди №13/2-3 від 05.04.1999 року та додаткової угоди від 21.06.2000року, якою визначено строк дії угоди (17 років) був чинний Цивільний кодекс УРСР 1963 року, який не містив вимоги щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі чи іншої капітальної споруди, який укладався строком на 3 роки і більше, а лише містив вимогу щодо письмової форми договору майнового найму (ст. 257 ЦК УРСР). В силу статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі.

Як передбачено у Прикінцевий та Перехідних положеннях ЦК України, даний Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (з 01.01.2004 року).

Статтею 654 ЦК України унормовано, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що і договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Додаткова угода №2 від 01.10.2007 року та додаткова угода №3 від 05.08.2008 року до угоди №13/2-3 від 05.04.1999 року вчинені у тій самій формі (письмовій), що і угода №13/2-3 від 05.04.1999 року, зміни до якої ними вносились, відповідно посилання скаржника на їх нікчемність судом касаційної інстанції до уваги не приймається.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого і постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків попередніх судових інстанцій, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення та постанови - відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного проектного інституту "Укрдіпронафтотранс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2012 у справі № 5011-24/517-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя В.І. Дерепа

Судді Б.М. Грек

В.В. Палій