УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 серпня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді: Стрижко С.І.
суддів: Тютюн Т.М.
Юденко Т.М.
при секретарі: Коняєві Д.М.
за участю прокурора: Гуменюк Л.М.
представника потерпілої: ОСОБА_2
засудженої: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь під час розгляду справи судом першої інстанції - ОСОБА_4 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 06 березня 2012 року, яким:
- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с. Червона Волоку Лучинського району Житомирської області, громадянка України, з середньою освітою, працююча водієм КТРЕД КП «Київпастранс», проживаюча в АДРЕСА_1, зареєстрована в АДРЕСА_2, не судима,
- засуджена за ч.2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки. На підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування основного покарання з випробовуванням, з іспитовим строком на 3 роки та покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
В С Т А Н О В И Л А:
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_3 визнана винуватою у тому, що 01.12.2011 року, приблизно о 7:50 год., вона, будучи особою, яка керує транспортним засобом - технічно справним тролейбусом «ІТМЗ-Т2», бортовий номер НОМЕР_1, зупинившись на зупинці громадського транспорту «Торгівельно-розважальний центр», поблизу будинку 2-А по пр. Ватутіна в м. Києві, в напрямку руху до Московського мосту, в порушення п. п. 1.3, 2.3 «б», 2.3 «д», 10.1, 21.4 Правил дорожнього руху України, після здійснення висадки-посадки пасажирів, перед початком руху, не переконалася, що це буде безпечним, не була уважною, розпочала рух до повного зачинення дверей, внаслідок чого створила загрозу безпеці дорожнього руху.
При цьому пасажир ОСОБА_5, яка здійснювала посадку, випала з салону тролейбуса і потрапила під колесо даного тролейбуса, в результаті чого отримала, згідно з висновком судово-медичної експертизи, тяжке тілесне ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки: перелому 2 ребра справа, 8 ребра зліва, яка супроводжувалась розвитком правобічного гемотораксу та шоку, а також тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у вигляді забійно-рваної рани правої гомілки, дном якої є м»язи-розгиначі стопи, з ушкодженням (пересіченням) переднього гомілкового нерву, закритої травми хребта: компресійного перелому тіла 1 поперекового хребця.
В апеляції прокурор, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_3, просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасувати, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої, внаслідок м'якості, та просить постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 нове, більш суворе покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при призначенні засудженій покарання залишив поза увагою ті обставини, що протягом тривалого часу ОСОБА_3 не надала потерпілій ні матеріальної, ні моральної, чи фізичної допомоги, під час розгляду справи судом першої інстанції намагалася частково перекласти винуватість на саму потерпілу, яка нібито «перечепилася за бордюр і впала під колесо».
До того ж, як зазначено в апеляції, ОСОБА_3 раніше притягалася до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного злочину.
Заслухавши доповідь судді; провівши судове слідство у визначених межах; вислухавши пояснення прокурора, який підтримав апеляцію частково та просив постановити новий вирок в частині покарання, призначивши ОСОБА_3 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки, представника потерпілої, який стосовно виду та розміру покарання полагався на розсуд суду з урахуванням позиції потерпілої, пояснення засудженої ОСОБА_3, яка заперечувала проти задоволення апеляції та просила залишити вирок без міни; провівши судові дебати та надавши засудженій останнє слово, перевіривши матеріали справи, і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів уважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у порушенні .п. 1.3, 2.3 «б», 2.3 «д», 10.1, 21.4 Правил дорожнього руху України, що заподіяло потерпілій тілесні ушкодження, у тому числі і тяжкі, та юридична кваліфікація її дій за ч. 2 ст. 286 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені наявними у справі і наведеними у вироку доказами, в їх сукупності, та ніким з учасників судового розгляду не оспорюються, а тому не є предметом апеляційного розгляду.
Всупереч доводам апеляції прокурора у справі, покарання ОСОБА_3 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України.
При цьому, суд першої інстанції, призначивши засудженій як основне покарання у виді 5 років позбавлення волі, а також додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами за максимальний термін - 3 роки, врахувавши ступінь тяжкості злочину та дані про особу засудженої, яка в силу ст. 89 КК України вважається такою, що не судима, тривалий час займалась суспільно-корисною працею, характеризується позитивно, а також думку потерпілої, яка не наполягала на позбавленні волі ОСОБА_3, обґрунтовано прийшов до висновку про можливість застосування до основного покарання положень ст. 75 КК України.
Посилання прокурора в апеляції на те, що засуджена як під час досудового, так і судового слідства не відшкодувала завдані нею збитки, не надавала допомогу під час лікування потерпілій ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи, потерпіла цивільний позов не заявляла та будь-яких вимог до засудженої ОСОБА_3 щодо відшкодування збитків не висувала. Більш того, як пояснювала у суді апеляційної інстанції засуджена, вона пропонувала потерпілій відшкодування завданої шкоди, проте остання на той час ще не визначила розмір такої шкоди. Ці обставини не заперечував і представник потерпілої, пояснивши, що розмір завданої шкоди визначений тільки після лікування ОСОБА_5, та потерпіла має намір заявити цивільний позов до власника джерела підвищеної небезпеки, з яким ОСОБА_3 на момент ДТП перебувала у трудових відносинах.
Що стосується доводів апеляції прокурора, що суд першої інстанції необгрутовано звільнив ОСОБА_3 від відбування покарання без встановлення жодної обставини, що пом'якшує покарання, то вони також є безпідставними.
Як убачається з матеріалів справи під час провадження досудового слідства по справі ОСОБА_3 визнала себе винуватою у вчиненому, під час судового розгляду в суді першої інстанції засуджена при допиті також визнала те, що наїзд на потерпілу був вчинений внаслідок порушення нею п. п. 1.3, 2.3 «б», 2.3 «д», 10.1, 21.4 Правил дорожнього руху України, під час судових дебатів зазначила, що потерпіла постраждала внаслідок її дій.
Наведені обставини свідчать про те, що засуджена фактично визнала свою винуватість у пред'явленому їй обвинуваченні в порушенні ПДР з спричиненням постраждалій особі тяжкого тілесного ушкодження, що підтвердила ОСОБА_3 і у суді апеляційної інстанції.
З огляду на наведене, суд першої інстанції повинен був визнати дану обставину такою, що пом'якшує покарання, а тому суд апеляційної інстанції визнає обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 - визнання своєї винуватості.
За таких обставин:
- з урахуванням того, що засуджена є особою немолодого віку, особою, яка за законом вважається раніше не судимою, оскільки попередня судимість за вироком Богунського районного суду м. Житомира від 09.12.1994 року є погашеною, фактично визнала свою провину, оскільки не оскаржувала вирок суду і в апеляційній інстанції заявила про його законність і обґрунтованість;
- з огляду на відсутність по справі обставин, що обтяжують покарання; а також на відношення до скоєного засудженою потерпілої, яка не наполягала на позбавленні волі ОСОБА_3
колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про можливість виправлення засудженої без реального відбування основного покарання та її звільнення від відбування цього покарання з випробуванням та із здійсненням за нею нагляду органами внутрішніх справ, з покладенням на засуджену певних обов'язків.
З огляду на визначений судом першої інстанції строк основного покарання засудженій в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, фактичну відсутність будь-яких обґрунтувань прокурора щодо необхідності збільшення цього терміну на 1 рік, то такий висновок не суперечить вимогам ст. ст. 75, 76 КК України, а тому апеляція прокурора не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 365, 366 КПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 06 березня 2012 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - без задоволення.
Головуючий:
Судді: