УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11/2690/1662/2012 Головуючий у першій інстанції: Левко В.Б.

Категорія: ст. 121 ч.1 КК України Доповідач: Бєлан Н.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Бєлан Н.О.

суддів: Боголюбської Л.Б., Дзюбіна В.В.

за участю прокурора: Ємця А.А.

засудженого: ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора Ткачук Г.В., яка брала участь в суді першої інстанції, на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 27 квітня 2012 року, яким:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець Львівської області, зареєстрований та проживаючий у Львівській області, Стрийському районі, с. Розгірче, вул. Шкільна, раніше не судимого в силу ст. 89 КК України, -

засуджений:

- за ст. 121 ч.1 КК України на 6 років позбавлення волі.

За вироком суду, ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що 18 червня 2011року, приблизно о 22 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння на будівельному майданчику по АДРЕСА_1, де тимчасово мешкав у вагончику, під час з'ясування особистих стосунків з ОСОБА_3, відчуваючи до нього злобу, та з мотивів особистої неприязні умисно спричинив тяжкі тілесні ушкодження, вдаривши потерпілого ножем в грудну клітину з лівого боку.

В апеляції прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій засудженого, просить скасувати вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_2 в частині призначеного покарання у зв'язку із м'якістю, оскільки вважає, що суд при постановленні вироку не в повній мірі врахував підвищену суспільну небезпеку вчиненого злочину, який є тяжким, а також те, що суб'єктивна сторона даного злочину виражається в прямому умислі на заподіяння тілесних ушкоджень, тому просить постановити щодо нього новий вирок, яким за ст. 121 ч. 1 КК України призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі.

В запереченнях на апеляцію прокурора засуджений наполягає на безпідставності його доводів та просить відмовити в її задоволенні .

В апеляції засуджений доводить, що вирок суду першої інстанції є незаконним, оскільки поза увагою залишені показання потерпілого про те, що він сам був ініціатором бійки, бо у той день ще з самого ранку ставився до нього неприязно через зникнення грошей, звинувачуючи у їх крадіжці. Поряд з цим, апелянт зауважує, що потерпілий немає до нього претензій, бо допоміг грошима у лікуванні.

Також , за твердженнями апелянта, він наніс удар потерпілому ножем в бік, коли той вдруге розпочав бійку та почав застосовувати фізичне насильство. Внаслідок таких дій потерпілого апелянт вважає, що удар останньому він наніс, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання та обороняючись від неправомірної поведінки потерпілого, тобто його дії повинні бути кваліфіковані за ст.ст.123 та 124 ч.1 КК України, тому просить змінити вирок, призначити йому умовне покарання, урахувавши, що на його утриманні перебуває родина похилого віку, у тому числі і мати, яка є інвалідом другої групи.

Одночасно, засуджений звертає увагу на незаконні дії слідчого, стверджуючи, що той неправильно відображав його показання про обставини події.

В доповненнях до апеляції засуджений порушив питання про скасування вироку та повернення справи на новий судовий розгляд, наполягаючи на тому, що він захищався від неправомірних дій потерпілого, який перебував в стані алкогольного сп'яніння та був дуже агресивним, тому він злякався за своє життя. Також апелянт посилається на порушення його права на захист, бо він відмовився від захисника, явка якого не була забезпечена слідчим. Крім того, стверджує, що слідчий вносив до протоколу вигідні для нього свідчення, а він же підписував, бо вірив останньому, при тому, що без окулярів нічого не бачить.

Іншими особами, які вправі подати апеляцію, вирок не оскаржений.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію державного обвинувача, пояснення засудженого, який просив кваліфікувати його дії як перевищення меж необхідної оборони, його останнє слово, провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в апеляціях, судова колегія не вбачає підстав для їх задоволення.

Висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні цього злочину за обставин, зазначених у вироку, є об'єктивним, оскільки ґрунтується на матеріалах справи.

Як вбачається з протоколу судового засідання, протягом судового слідства судом ретельно були перевірені й твердження засудженого про заподіяння ним цих тілесних ушкоджень в стані необхідної оборони, щоб припинити посягання з боку потерпілого, про що він наполягає і в апеляції, проте які обґрунтовано визнані такими, що не відповідають дійсності, оскільки спростовуються доказами у справі.

Так, за показаннями потерпілого, у той день він пригощав засудженого горілкою, бо мешкали з ним у одному вагончику. Проте в подальшому, коли намагався з'ясувати, хто вкрав у нього гроші, йому вказали на засудженого, у якого бачили гроші, тому між ними з приводу цього на вулиці сталася обопільна невелика сутичка. Увечері, перебуваючи у вагончику, коли він знову спитав останнього, чи брав той гроші, засуджений сприйняв це з агресією, бо підійшов до ліжка, де він приліг, та вдарив у груди.

Такі показання потерпілий давав і на досудовому слідстві, тому судом вони обґрунтовано визнані послідовними та правдивими, оскільки узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема відповідні показанням самого засудженого на досудовому слідстві, з яких убачається, що останній підтверджував зазначені потерпілим обставини нанесення ножового поранення, при цьому посилався тільки на те, що потерпілий звинувачував його у крадіжці безпідставно, але не застосував до нього будь-яке фізичне насильство, коли вони удвох перебували у вагончику.

Також протягом досудового слідства засуджений свідчив про те, що він вдарив потерпілого, коли той вже лежав на ліжку, і як йому здалося, у живіт з лівої сторони ножем, який дістав з кишені. Саме про таке положення потерпілого в момент нанесення удару засуджений зазначав й показував під час проведення відтворення обстановки та обставин події.

Твердження засудженого про незаконні дії слідчого, який начебто неправильно засвідчив його показання у протоколах, користуючись тим, що у нього не було окулярів, безпідставні, бо такі відомості відсутні в матеріалах справи, і на які засуджений взагалі не посилався.

Що стосується доводів про те, що потерпілий та свідки обмовляли його, то переконливих аргументів з приводу цього в апеляції засудженим не наведено, як і не зазначено в поясненнях під час судового розгляду в апеляційній інстанції.

Непереконливими є посилання засудженого в апеляції щодо неналежної оцінки судом показань свідка ОСОБА_4, який начебто пояснював, що потерпілий як ініціатор конфлікту був більш агресивним та побив того.

Ці твердження апелянта не ґрунтуються на матеріалах справи, в якій відсутні докази, які б свідчили про загрозу з боку потерпілого для життя чи здоров'я засудженого.

Так, за показаннями свідка ОСОБА_4 протягом досудового та судового слідства, він бачив тільки першу сутичку між засудженим та потерпілим на вулиці, при цьому не посилався на небезпечні дії останнього для життя чи здоров'я будь-кого. Він свідчив, що розборонив засудженого та потерпілого і останні зайшли до вагончика разом Проте через деякий час, коли повернувся, то побачив потерпілого, який лежав на ліжку і тримався за живіт. Про бійку у вагончику засуджений йому не повідомляв, хоча перебував тут же при вході і не заперечував той факт, що вдарив ножем потерпілого.

За висновком експерта у потерпілого було виявлено проникаюче колото-різане поранення грудей зліва, небезпечне для його життя, яке могло бути спричинене клинком ножа.

За даними протоколу ніж був вилучений з місця події і засуджений не заперечував про нанесення цим ножем поранення потерпілому.

Крім того, як убачається з протоколу судового засідання, сам засуджений не свідчив про те, що з боку потерпілого була реальна небезпека (а.с.169 т.1).

Надуманими є твердження засудженого про те, що від того, що потерпілий побив його, у нього були синці, оскільки таких даних у справі теж немає і у своїх поясненнях він не посилався на такі обставини.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про таку неправомірну поведінку потерпілого або насильство з його боку, як стверджує засуджений, від якого він захищався.

Суд, ретельно дослідивши докази у справі, дав їм належну оцінку та обґрунтовано постановив щодо засудженого обвинувальний вирок, правильно визначивши його кваліфікацію дій за ст.121 ч.1 КК України.

При цьому колегією суддів не встановлені істотні порушення кримінально-процесуального закону, у тому числі й ті, на які посилається засуджений в апеляції, які б ставили під сумнів законність вироку.

Твердження засудженого про порушення його права на захист безпідставні, бо перевіркою матеріалів справи встановлено, що відмова того від послуг адвоката прийнята слідчим відповідною постановою згідно до вимог ст.46 КПК України.

Що стосується доводів апеляції прокурора про м'якість призначеного покарання, то вони також не заслуговують на увагу.

Покарання винному призначено у відповідності до вимог ст.65 КК України, вид і розмір якого є достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нового злочину. При цьому суд врахував ставлення винного до своїх злочинних дій, дані про його особу і не встановив обставин, які б пом'якшували покарання, що відповідає матеріалам справи.

Також факт перебування засудженого під час вчинення ним цього злочину у стані алкогольного сп'яніння, про що він не заперечував сам, судом першої інстанції об'єктивно визнаний обставиною, що обтяжує покарання.

На переконання колегії суддів, призначене винному покарання є законним та справедливим, підстави для його посилення або пом'якшення не встановлені.

Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляції прокурора Ткачук Г.В. та засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2012 року стосовно останнього - без зміни.

Головуючий:

Судді :