УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді: Стрижко С.І.

суддів: Журавля О.О.

Тютюн Т.М.

за участю прокурора: Гуменюк Л.М.

захисника: ОСОБА_2

законного представника: ОСОБА_3

представника служби у справах неповнолітніх Остапчук А.Л.

засуджених: ОСОБА_5

ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, - ОСОБА_7 та захисника засудженого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_2 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2011 року, яким:

- ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Києва, громадянин України, не одружений, з неповною середньою освітою, учень ВПУ № 25, зареєстрований в АДРЕСА_1, проживаючий в АДРЕСА_2, не судимий,

- засуджений за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України - на п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна згідно із ст. 98 КК України,

- ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженець м. Києва, громадянин України, не одружений, з неповною середньою освітою, учень КПЛ «Політехнік» і вечірньої школи №1, зареєстрований і проживаючий в АДРЕСА_3, не судимий,

- засуджений за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України - на п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна згідно із ст. 77 КК України. На підставі ст. 75 України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки, із покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

- ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженка м. Києва, громадянка України, не одружена, з неповною середньою освітою, учениця ВПУ №25, зареєстрована та проживаюча в АДРЕСА_4, не судима,

- засуджена за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України - на п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна згідно ст. 77, 98 КК України. На підставі ст. ст. 75, 104 України звільнена від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки, із покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 визнані винуватими у тому, що 9 березня 2011 року, біля 01 години 20 хвилин, знаходячись поруч з кіоском на пр. Маяковського, 91-Б в м.Києві, за попередньою змовою групою осіб вчинили розбій, який виразився в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу. При цьому ОСОБА_8 спочатку спостерігала за навколишньою обстановкою з метою попередження співучасників злочину в разі появи сторонніх осіб, а ОСОБА_5 і ОСОБА_6 нанесли потерпілому ОСОБА_9 руками численні удари по голові.

Під час побиття нападниками у ОСОБА_9 з кишені куртки випав на асфальт мобільний телефон «Нокіа 6500 классік», вартістю 1500 гривень, з сім-карткою оператора мобільного зв'язку «МТС», вартістю 25 гривень і 10 гривнями на рахунку.

Зазначеним телефоном заволоділа ОСОБА_8, яка на прохання ОСОБА_9 повернути телефон не реагувала, а ОСОБА_5 і ОСОБА_6 продовжили побиття потерпілого руками і ногами по тулубу, голові, нижнім кінцівкам.

Захищаючись від нападників, ОСОБА_9 вхопив руками і утримував ОСОБА_5, на що ОСОБА_6 і ОСОБА_8 нанесли потерпілому численні удари руками і ногами по тулубу і голові.

Далі ОСОБА_5 наніс ОСОБА_9 клином ножа декілька ударів по лівій кисті, після чого співучасники розбою з місця злочину втекли, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1.535 гривень, а також заподіяли потерпілому в результаті застосування насильства фізичний біль і легкі тілесні ушкодження у виді:

- на тильній і долонній поверхнях лівої кисті - подряпини і різану рану, яка потягла короткочасний розлад здоров'я,

- у чолово-скроневій ділянці зліва, у скроневій ділянці зліва, у чолово-скроневій ділянці справа, на повіках правого ока з переходом у вилицево-скроневу ділянку, на правій вушній раковині з переходом у завушну ділянку, на лівій вушній раковині, на лівій щоці, у тім'яній ділянці зліва - синці,

- на шкірі нижньої губи зліва, у надбровній ділянці зліва, на задній поверхні лівої вушної раковини, правої вушної раковини - садна.

В апеляційній скарзі, захисник засудженого ОСОБА_2, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, вважає його не законним, не обґрунтованим, а висновки суду - такими, що не відповідають фактичним обставинам по справі, а тому просить його змінити, перекваліфікувавши дії ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 1 ст. 296 КК України та звільнити його від відбування покараная відповідно до Закону України «Про застосування амністії в 2011 році».

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянт посилається на невірну юридичну кваліфікацію вчиненого ОСОБА_5, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що фактично засуджений вчиняв будь-які дії, направлені на заволодіння майном потерпілого, який також указував на ці обставини, а також на відсутність будь-яких доказів, що ОСОБА_5 заволодів цим майном. Вказує і на те, що суд першої інстанції, виключивши з обвинувачення таку кваліфікуючу ознаку, як застосування насильства, небезпечного для життя особи, що зазнала нападу, допустився суперечностей у своїх висновках, стверджуючи про застосування до потерпілого насильства, небезпечного для здоров'я цієї особи.

Крім того, апелянт зазначає, що фактично в діях ОСОБА_5 наявний інший склад злочину, а саме ч. 1 ст. 296 КК України, оскільки засуджений не мав умислу на заволодіння майном потерпілого, а тілесні ушкодження, які за висновками суду першої інстанції не носили характер небезпечних для життя потерпілого, були йому спричинені внаслідок поганого настрою засудженого ОСОБА_5 Дії ж засудженої ОСОБА_8, які виразились у заволодінні майном потерпілого, не охоплювались умислом засудженого ОСОБА_5 При цьому, оскільки

Також апелянт не погоджується з призначенням ОСОБА_5 реального покарання у виді позбавлення волі, оскільки вважає, що засуджений вчинив злочин у неповнолітньому віці, задовільно характеризується за місцем навчання і проживання, на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх не перебуває, виховується одинокою матірю-інвалідом 3-ї групи з дитинства, його батько помер. При цьому ОСОБА_5 активно сприяв розкриттю злочину, на досудовому слідстві визнав свою вину у безпричинному нанесенні тілесних ушкоджень потерпілому, а потерпілий не мав претензій матеріального характеру до нього, пробачив його та не заперечував проти призначення засудженому покарання, яке не пов'язане з його реальним відбуванням в місцях позбавлення волі, оскільки матір ОСОБА_5 відшкодувала потерпілому заподіяну шкоду.

В додаткових поясненнях захисник просить врахувати і допущені судом першої інстанції порушення вимог ст. 433 КПК України, які виразилися у тому, що ні органами досудового слідства, ні судом не була допитана як свідок мати засудженого ОСОБА_5, які є, на думку апелянта, суттєвими.

Прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, не оспорюючи фактичні обставини, які судом визнано доведеними та кваліфікацію злочинних дій засуджених, просить вирок суду першої інстанції змінити у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону при призначені покарання неповнолітній засудженій ОСОБА_8, призначити їй покарання за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75, 104 КК України звільнити її від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянт зазначає що засуджена ОСОБА_8 вчинила злочин у неповнолітньому віці, однак звільняючи неповнолітню засуджену від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України і визначаючи їй тривалість іспитового строку - 3 роки, судом першої інстанції не враховані вимоги ст. 104 КК України, відповідно до яких іспитовий строк не може перевищувати 2 років.

Вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 учасниками розгляду не оскаржений.

Заслухавши доповідь судді; провівши судове слідство в частині надання судового доручення прокурору щодо перевірки заяв ОСОБА_5 про застосування незаконних методів ведення слідства та отримання результатів відповідної перевірки, вислухавши пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, та заперечував проти задоволення апеляції захисника засудженого ОСОБА_5; пояснення засудженого ОСОБА_5, його захисника та законного представника, які підтримали апеляцію, подану в інтересах ОСОБА_5; пояснення представника служби у справах неповнолітніх Остапчук А.Л., яка підтримала апеляцію прокурора про зміну вироку відносно ОСОБА_8; пояснення засудженого ОСОБА_6, який вважав вирок суду першої інстанції щодо нього законним та обґрунтованим та просив вирішити подані по справі апеляції відповідно до вимог закону; провівши судові дебати та надавши засудженим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 останнє слово, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів уважає, що апеляція захисника засудженого ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, а апеляція прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у скоєнні нападу з метою заволодіння чужим майном, з застосуванням насильства, яке є небезпечним для здоров'я особи, що зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені наявними у справі, дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами в їх сукупності, у тому числі наданими в суді першої інстанції показаннями потерпілого ОСОБА_9., відповідно до яких, усі засуджені, діючи узгоджено між собою, напали на нього та стали наносити удари руками по голові. Після того, як ОСОБА_8 заволоділа його мобільним телефоном та не реагувала на його прохання повернути майно, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продовжували застосовувати до нього насильство, а коли ОСОБА_9 з метою припинення злочинних дій нападників, намагався утримати ОСОБА_5, останній, ножем декілька разів порізав йому руку, заподіявши тілесні ушкодження. В цей же час, як ОСОБА_6, так і ОСОБА_8, продовжували наносити удари потерпілому руками.

Наведені показання потерпілого суд першої інстанції, правильно визнавши їх належними, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку, оскільки вони були послідовними, повністю узгоджувалися з іншими доказами у справі, а саме з показаннями свідків ОСОБА_11, яка була очевидцем скоєного на ОСОБА_9 нападу, свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, а також даними, що містились у відповідних протоколах огляду місця пригоди; місця, де був знайдений мобільний телефон; місця, де був знайдений ніж, відповідними висновками судово-медичних досліджень.

Більш того, під час досудового слідства, усі троє засуджених, будучи допитаними, у тому числі у відповідності до вимог КПК України, з участю законних представників та захисників, фактично підтвердивши показання потерпілого, не заперечували тих обставин, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 погодились з пропозицією ОСОБА_5 відібрати у ОСОБА_9 гроші, для чого розробили відповідний план своїх дій, за яким ОСОБА_5 навмисно зачепив ОСОБА_9 плечем, після чого разом з ОСОБА_6 почав наносити удари потерпілому по голові та тулубу. У застосуванні насильства до потерпілого прийняла участь і ОСОБА_8, яка в подальшому заволоділа майном ОСОБА_9, на вимоги повернути мобільний телефон не реагувала, продовжувала разом з іншими засудженими побиття потерпілого. В той час, коли ОСОБА_9 намагався утримати ОСОБА_5, останній наніс йому декілька ударів клином ножа, який мав при собі. Ці обставини засуджені фактично підтвердили і на очних ставках з потерпілим.

За таких обставин, суд першої інстанції, належним чином оцінивши ці показання ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, також обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку, оскільки вони повністю узгоджувались з сукупністю інших доказів, зібраних по справі.

Всупереч доводам апеляції захисника засудженого ОСОБА_5, районним судом були правильно встановлені усі обставини у справі щодо участі ОСОБА_5 в інкримінованому йому злочині та відповідно відносно направленості його умислу щодо заволодіння майном потерпілого.

Конкретні дії ОСОБА_5, який, як правильно було встановлено судом першої інстанції,:

- запропонував іншим засудженим напасти на потерпілого та відібрати у нього гроші, тобто належне йому майно,

- узгоджено та спільно з іншими нападниками наносив удари потерпілому руками по голові та тулубу, у тому числі і після заволодіння ОСОБА_8 мобільним телефоном, не реагуючи на вимоги ОСОБА_9 повернути його майно,

- в подальшому, після зникнення з місця злочину, оглядав майно потерпілого, прийняв заходи для його укриття шляхом знищення сім-карти з телефону та його приховування,

безпосередньо свідчать про направленість умислу засудженого на вчинення нападу на потерпілого з метою заволодіння його майном та про узгодженість його дій з діями інших засуджених для реалізації саме такого умислу.

Твердження захисника про те, що ОСОБА_5 при нанесенні ударів руками потерпілому діяв із хуліганських спонукань, а удари ножем наніс вже після закінчення хуліганських дій з метою звільнитись від ОСОБА_9, який намагався його затримати, а тому їх слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 296 КК України, є неспроможними та не підтверджені матеріалами справи.

Так, відповідно до даних протоколу огляду одягу потерпілого та висновків експерта, куртка ОСОБА_9 має характерні пошкодження (відірвана права кишеня, відсутність кнопки на лівій кишені), що вказують на те, що засуджені під час нападу на потерпілого, з метою реалізації свого умислу на заволодіння його майном, вишукували таке майно у відповідних місцях одягу. Та обставина, що ОСОБА_8 заволоділа мобільним телефоном потерпілого лише після того, як він в процесі боротьби із засудженими випав з одягу ОСОБА_9, будь-яким чином не впливають на направленість умислу засуджених.

Заяви захисту та засудженого, що він вчиняв дії щодо ОСОБА_9 без будь-яких корисливих мотивів спростовуються його ж показаннями на досудовому слідстві, які були відібрані у відповідності до вимог КПК України. При цьому, ні він засудженого, ні від його законного представника та захисника, які були присутніми при допиті ОСОБА_5, зокрема як підозрюваного, будь-яких заперечень та зауважень щодо правильності складання відповідного протоколу допиту не надходило.

Що стосується тверджень апеляції, що ОСОБА_5 під час вчинення протиправних дій використовував для спричинення тілесних ушкоджень потерпілому спеціальний предмет, а саме ніж, лише з метою звільнитись від ОСОБА_9, будь-яким чином не спростовують висновків суду першої інстанції, що такі дії засуджений вчинив і з метою утримання чужого майна, оскільки були скоєні вже після того, як співучасниця злочину ОСОБА_8 заволоділа мобільним телефоном потерпілого, на вимоги ОСОБА_9 та очевидців подій повернути це майно, які чули інші учасники злочину, не реагувала, продовжуючи разом з усіма застосовувати до потерпілого насильство.

З огляду на наведене, вимоги апелянта про необхідність перекваліфікації дій засудженого на ч. 1 ст. 296 КК України, задоволенню не підлягають. Більш того, таке прохання захисника містить у собі суперечності, зокрема і стосовно такої юридичної кваліфікації дій, скоєних із застосуванням під час їх вчинення спеціальних предметів (ножа), пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень.

Крім того, відповідно до аналізу інкримінованої діям засудженого норми Кримінального закону України, розбій є нападом з метою заволодіння чужим майном, який поєднується із насильством, небезпечним як для життя, так і для здоров'я особи, що зазнала такого нападу. А тому, всупереч доводам апеляції про суперечливість висновків суду першої інстанції щодо визначення виду насильства, яке було застосоване до потерпілого, само по собі виключення із обвинувачення ОСОБА_5 та інших засуджених такої кваліфікуючої ознаки, як застосування насильства, небезпечного саме для життя особи, що зазнала нападу, будь-яким чином не спростовує висновків суду першої інстанції щодо юридичної кваліфікації діяння, вчиненого ОСОБА_5, оскільки дії усіх засуджених, які виразилися у спричиненні під час нападу потерпілому легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров'я, з використанням ножа, тобто у застосуванні до ОСОБА_9 насильства, небезпечного для здоров'я особи, що зазнала нападу, становили загрозу для здоров'я потерпілого, що також є основною, передбаченою в ст. 187 КК України кваліфікуючою ознакою розбійного нападу.

Колегія суддів визнає також правильними і висновки суду першої інстанції, що зміна ОСОБА_5 своїх показань на досудовому слідстві та у судовому засіданні, заперечення ним наявності попередньої змови з іншими засудженими на вчинення розбійного нападу та корисливого мотиву його дій є позицією захисту засудженого з метою уникнення відповідальності за фактично ним скоєний злочин, оскільки будь-які дані, які б свідчили про самообмову ОСОБА_5, обмову його іншими співучасниками, а також обмову усіх засуджених зі сторони потерпілого, по справі не встановлені.

Що стосується пояснень засудженого ОСОБА_5, його захисника та законного представника про застосування до ОСОБА_5 зі сторони правоохоронних органів незаконних методів ведення слідства, то вони були перевірені органами прокуратури та не знайшли свого підтвердження. При цьому постановою старшого прокурора прокуратури Деснянського району м. Києва від 23 липня 2012 року в порушенні кримінальної справи відносно окремих співробітників Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві відмовлено за відсутністю в їх діях ознак злочину, передбаченого ст. 365 КК України. Вказана постанова є чинною та будь-ким із учасників розгляду не оскаржена. Крім того, всупереч тверджень вказаних осіб, слідчі дії, у тому числі і допити неповнолітніх осіб, під час яких як ОСОБА_5, так і ОСОБА_8 фактично визнавали факт вчинення насильницьких дій по відношенню до потерпілого з метою заволодіння його майном, проводились з участю захисників та законних представників цих осіб, які будь-яких заяв про порушення прав неповнолітніх та неправильну фіксацію їх показань у протоколах не заявляли.

За таких обставин суд першої інстанції, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши усі зібрані по справі докази, зокрема і усі версії, висунуті засудженими на свій захист, надавши належну оцінку матеріалам справи, дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у скоєнні за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 нападу з метою заволодіння чужим майном, з застосуванням насильства, яке є небезпечним для здоров'я особи, що зазнала нападу, та правильно кваліфікував дії ОСОБА_5, як і інших засуджених, за ч. 2 ст. 187 КК України.

Будь-яких інших суттєвих порушень вимог кримінального закону, які б були безумовними підставами для скасування постановленого судом першої інстанції по цій справі судового рішення відносно ОСОБА_5, колегією суддів не встановлено.

Та обставина, що під час досудового та судового слідства як свідок не була допитана мати засудженого ОСОБА_5, як про це зазначено у додаткових поясненнях захисника, не може бути визнана суттєвим порушенням вимог КПК України, оскільки ОСОБА_3 фактично з моменту затримання ОСОБА_5 була визнана по справі законним представником неповнолітнього, приймала участь у проведенні необхідних слідчих дій, а усі обставини, зазначені у ст. 433 КПК України щодо неповнолітньої особи були встановлені досудовим слідством та судом шляхом витребування необхідних відомостей. Під час апеляційного розгляду законний представник ОСОБА_14 лише підтвердила ці обставини.

Всупереч твердженням апеляції захисника ОСОБА_5, покарання, призначене засудженому судом першої інстанції, відповідає вимогам ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим і необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.

При цьому районним судом правильно враховані ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, і конкретні обставини справи, за якими засуджений фактично був ініціатором нападу на потерпілого, а тому висновок про неможливість подальшого виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства є обґрунтованим.

Крім того, суд першої інстанції, урахувавши дані про особу засудженого ОСОБА_5, його молодий вік, задовільну характеристику за місцем проживання і навчання, відсутність даних про перебування засудженого на спецобліку у відповідних установах, його сімейний стан (виховання без батька та інвалідність матері), а також наявність по справі декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, а саме вчинення злочину неповнолітнім, активне сприяння розкриттю злочину під час провадження досудового слідства, добровільне відшкодування завданої шкоди, відсутність по справі тяжких наслідків та обставин, що обтяжують покарання, обґрунтовано прийшов до висновку про можливість призначення ОСОБА_5 покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 187 КК України.

З огляду на роль ОСОБА_5 у скоєному злочині та ступінь тяжкості вчиненого, підстав для пом'якшення покарання ОСОБА_5, колегія суддів не вбачає, а тому апеляція захисника і в цій частині задоволенню не підлягає.

Що ж стосується доводів апеляції прокурора про зміну вироку суду першої інстанції відносно ОСОБА_8, то їх слід задовольнити з таких підстав.

Суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та кваліфікувавши злочинні дії засудженої ОСОБА_8 за відповідною статтею КК України, належним чином обґрунтувавши свій висновок про можливість застосування до ОСОБА_8 положень ст. ст. 69, 75, 104 КК України, що не оспорюється будь-ким із учасників розгляду, припустився помилки при визначенні засудженій терміну іспитового строку. Оскільки нею був скоєний злочин у неповнолітньому віці, призначений їй іспитовий строк відповідно до вимог ч. 3 ст. 104 КК України не може перевищувати двох років.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляцію прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, змінивши вирок суду щодо ОСОБА_8 та встановивши їй відповідно до ст. ст. 75, 104 КК України іспитовий строк не три роки, а -два роки.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію захисника засудженого ОСОБА_5 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляцію прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, - ОСОБА_7 задовольнити.

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2011 року щодо:

· ОСОБА_5 - залишити без зміни.

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2011 року щодо:

· ОСОБА_8 змінити.

Вважати ОСОБА_8 засудженою за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України - на п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна згідно із ст. ст. 77, 98 КК України.

На підставі ст. ст. 75, 104 України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання, із встановленням іспитового строку терміном на два роки, а також із покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально- виконавчої інспекції, періодично з'являтися для реєстрації і повідомляти про зміну місця проживання.

В решті вирок щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.

Головуючий:

Судді: