Справа № 2-932/11

(2/401/311/12)

РІШЕННЯ

Іменем України

05.12.2012 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Руденко В.В.,

при секретарі Чорнойван О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири договором купівлі-продажу, визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення, стягнення матеріальної та моральної шкоди та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування частини квартири та визнання права власності в порядку спадкування на частину квартири, треті особи: комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №39, шоста Дніпропетровська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування в особі Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпропетровську ради -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась із зазначеним позовом до відповідачів, в обґрунтування якого зазначила, що ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належало 27/100 частин квартири АДРЕСА_1. 7.10.2002 року, ОСОБА_5, що діяв за дорученням від імені ОСОБА_7, уклав з позивачем договір дарування вказаної частки спірної квартири. За те, що ОСОБА_5 подарував їй частку спірної квартири, вона віддала останньому 2000 доларів США, тобто фактично купила у нього частку вказаної квартири, щодо порядку оформлення квартири не придала значення, тому вважає, що договір дарування можна визнати удаваним правочином, та визнати його договором купівлі-продажу. Вона зареєструвалась у спірній квартирі 6.06.2005 року. Після оформлення права власності на спірну квартиру вона завезла до кімнати будівельні матеріали для її поточного ремонту, проте, в подальшому до квартири зайти не змогла, оскільки відповідачі стали чинити їй перешкоди в користуванні власністю, а саме змінили замки на вхідних дверях та перестали її впускати. Її звернення до відповідачів результатів не дали, вона вимушена з неповнолітньою донькою знімати собі інше житло. Таким чином, вважає, що діями відповідачів їй спричинено моральну шкоду, яку оцінює в 5000 грн. Крім того, нею понесені витрати по сплаті комунально-житлових послуг в розмірі 334,90 грн. Просить суд: визнати договір дарування частини спірної квартири договором купівлі-продажу та визнати його дійсним, вселити її до спірної квартири, зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкоди в користуванні власністю шляхом повернення їй ключів від вхідних дверей спірної квартири та встановлення демонтованих дверей до кімнати 1-6 спірної квартири, стягнути солідарно з відповідачів матеріальну шкоду в розмірі 334,90 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а також судові витрати по справі.

Відповідачі в свою чергу звернулись із зустрічним позовом до позивача, ОСОБА_5, ОСОБА_7, правонаступником якого до участі у справі допущена ОСОБА_6, про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за заповітом, в обґрунтування якого з урахуванням всіх змін та уточнень зазначили, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_5, який діяв за дорученням ОСОБА_7, 07.10.2002 року було укладено договір дарування 27/100 частин квартири АДРЕСА_1, який нотаріально посвідчений державним нотаріусом шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори. Вважають вказаний правочин таким, що суперечить нормам законодавства, а саме сторони правочину на момент його укладання перебували в шлюбі, тому змовившись порушили вільне волевиявлення власника частки квартири ОСОБА_7 з перебільшенням повноважень та порушення інтересів власника житла, ввели в оману нотаріуса, надавши не відповідний вимогам закону паспорт та зареєстрували спірну угоду, яка фактично не була договором дарування. Оскільки вважають спірну угоду недійсною, а попередній власник спірної частки квартири ОСОБА_7, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 року, залишив заповіт на відповідача ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно, остання спадщину прийняла в установленому законом порядку, то за нею підлягає визнанню право власності на спірне майно в порядку спадкування за заповітом. Просять суд визнати недійсним договір дарування 27/100 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 07.10.2002 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_5, який діяв за дорученням ОСОБА_7, скасувати державну реєстрацію права власності позивача, визнати за ОСОБА_3 право власності на вищезазначену частку квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Позивач та її представник в судовому засіданні свій позов підтримали, надали суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Проти зустрічного позову заперечували.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні проти первісного позову заперечували з підстав викладених у зустрічних позовних вимогах, які підтримали в повному обсязі.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_5 проти позовних вимог заперечував, оскільки вважав, що договір дарування відповідає вимогам закону. Підтвердив суду, що дійсно отримав від колишньої дружини, ОСОБА_1, 2000 доларів США, проте це кошти були віддані йому як компенсація його частки при добровільному поділі майна подружжя при розлученні. Просив у позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_6, як правонаступник померлого ОСОБА_7, до суду не з'явилась, повідомлена належним чином про слухання справи.

Представник третьої особи -органу опіки та піклування в особі Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпропетровську ради - в судовому засіданні первісний позов підтримала, оскільки у позивача є неповнолітня дитина, яка зареєстрована у спірній квартирі, проте позбавлена можливості користуватись законним житлом.

Представники третіх осіб -КЖЕП №39, шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори - до суду не з'явились, надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази по справі суд вважає первісний позов таким, що підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов таким, що задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 7 жовтня 2002 року між позивачем ОСОБА_1 ( на той час мала прізвище ОСОБА_1) та ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_7 за дорученням, посвідченим шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 09.01.2002 року за реєстром 3-38, було укладено договір дарування 27/100 частки квартири АДРЕСА_2. Даний договір посвідчений державним нотаріусом шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №3-6568. Право власності позивача зареєстровано в КП «ДМБТІ»18.03.2005 року. Позивач та її неповнолітня донька, ОСОБА_8, зареєстровані у вказаній квартирі з 6.06.2005 року, проте позбавлені права користування власністю та житлом, оскільки відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 чинять їм перешкоди, а саме не пускають до спірної квартири, співвласниками якої вони теж являються. Зазначені обставини визнаються сторонами, та не підлягають доказуванню відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, вимоги позивача щодо усунення їй перешкод в користуванні власністю шляхом її вселення є законними та обґрунтованими.

В іншій частині первісний позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 224 ЦК України в редакції 1960 року, що діяла на момент укладення спірного правочину, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів тому, що між нею та ОСОБА_5 фактично був укладений договір купівлі-продажу спірної частки квартири, оскільки допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5 суду пояснив, що отримав від колишньої дружини 2000 доларів США як компенсацію вартості його майна при добровільному поділі майна подружжя. Крім того, позивачем не пред'явлено позовних вимог до ОСОБА_5, як до сторони правочину, клопотання про притягнення останнього в якості відповідача за первісним позовом заявлено не було. Таким чином, вимоги позивача щодо визнання договору дарування квартири договором купівлі-продажу, визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним є безпідставними.

Також,є необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідачів матеріальної шкоди в розмірі 334,90 грн., що сплачені нею за комунальні послуги, оскільки тягар утримання майна лежить на власнику цього майна відповідно до вимог ст. 322 ЦК України. Крім того, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами спричинення їй моральної шкоди. Щодо зобов'язання відповідачів не чинити позивачу перешкод в користування квартирою, а саме повернути їй ключі від вхідних дверей та встановити демонтовані двері в її кімнату, то зазначені вимоги є необґрунтованими, оскільки доказів демонтажу дверей в кімнаті позивача не надано, а інші вимоги включають в себе задоволення позову щодо вселення позивача до спірної квартири.

Що стосується зустрічних позовних вимог, то відповідно до ст. 47 ЦК України в редакції 1960 року, яка діяла на час укладення спірного договору дарування, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Проте, відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів тому, що спірна угода порушила вільне волевиявлення власника спірної частки квартири, ОСОБА_7, оскільки доручення останнього на відповідача ОСОБА_5 було надано відповідно до норм чинного на той час законодавства, та на момент укладення спірного правочину скасоване не було, що підтверджується листом шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 02.10.2006 року (а.с.129 т.1). Крім того, відповідно до ст. 27 КпШС України, яка діяла на час укладення спірного договору дарування, подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди, а доказів тому, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 насправді була зловмисна угода представника однієї сторони з другою стороною, відповідачами суду не надано, як і не надано доказів тому, що паспорт позивача на момент укладення спірного правочину не відповідав вимогам закону, що не тягне само по собі визнання угоди недійсною. Крім того, суд вважає, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не довели суду той факт, що оспорюваний договір дарування якимось чином порушує їх законні права чи інтереси. З огляду на безпідставність вимог відповідачів щодо визнання вищезазначеного договору дарування недійсним, не підлягають задоволенню і вимоги відповідачів щодо визнання за ОСОБА_3 право власності на спірну частку квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 16,00 грн. В іншій частині судові витрати, а саме витрати на правову допомогу, належними та допустимими доказами суду не підтверджені.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.10, 60, 130, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 23, 386,391 ЦК України, ст. ст. 47,224 ЦК України (в редакції 1960 року), суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування договором купівлі-продажу, визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні власністю -27/100 частинами квартири АДРЕСА_1, шляхом вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в розмірі 16,00 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1, а також в зустрічних позовних вимогах ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності в порядку спадкування, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, що не були присутніми при його проголошенні -у той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя: