Справа № 22ц/1290/5815/12
Провадження № 22ц/1290/5815/12
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого: судді Околота Г.М.,
суддів: Коротенка Є.В., Гаврилюка В.К.,
при секретарі: Константіновій Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 15 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, розподіл спільного майна подружжя та виділ в натурі домоволодіння з виплатою вартості ? його частки,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2002 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати договір дарування від 18.01.02р. удаваним правочином та визнати таким, що відбувся договір купівлі-продажу спірного домоволодіння від 18.01.02р. Крім того, зазначаючи про те, що спірне домоволодіння складається з однієї житлової кімнати площею 12,7 кв.м., у зв'язку з чим його розподіл у натурі неможливий, позивачка просила суд виділити їй в натурі цілу частку вказаного домоволодіння з одночасним стягненням з неї на користь відповідача 1/2 частки вартості домоволодіння. В обґрунтування позову вказала, що вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 23.02.1999р. Однак шлюбні відносини між ними фактично припинилися з липня 2002р. За час шлюбу ними було придбано домоволодіння АДРЕСА_1 а саме: в липні 2001 року позивачка та відповідач досягли попередньої домовленості з колишньою власницею домоволодіння - гр. ОСОБА_3 та передали їй у якості завдатку 500 доларів США. Решту вартості домоволодіння позивачка та відповідач зобов'язались сплатити ОСОБА_3 у розстрочку. В підтвердження отримання коштів ОСОБА_3 склала на ім'я ОСОБА_2 розписку. 18.01.2002р. приватним нотаріусом ОСОБА_4 було посвідчено удаваний договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала позивачці та відповідачеві вищевказане домоволодіння, яке насправді було придбане на умовах договору купівлі-продажу.
Вказана справа неодноразово розглядалась судом першої інстанції та апеляційним судом.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Луганська від 22.08.2003р. позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, визнано договір дарування від 18.01.02р. удаваним правочином, визнано таким, що відбувся договір купівлі-продажу від 18.01.02р., розділено спірне домоволодіння між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з визнанням права власності на цілу частку домоволодіння за ОСОБА_1 зі стягненням на користь ОСОБА_2 вартості 1/2 частки домоволодіння в сумі 3590грн. ( т.1 а.с. 76-78)
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 17.12.2009р. рішення суду від 22.08.2003р. скасовано, справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд. ( т.1 а.с. 280-281)
Рішенням Жовтневого районного суду м.Луганська від 15 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, розподіл спільного майна подружжя та виділ в натурі домоволодіння з виплатою вартості 1/2 його частки - задоволені частково.
Визнано недійсним удаваний договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 що був укладений 18.01.2002р. між ОСОБА_5, як дарувальником, та ОСОБА_2, ОСОБА_1, як обдарованими, та посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 115, що приховував дійсно укладений 18.01.2002р. між ОСОБА_5, як продавцем та ОСОБА_2, ОСОБА_1, як покупцями, договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1. В задоволенні решти позовних вимоги відмовити за необґрунтованістю. ( т.2 а.с. 26-30)
Не погодившись із прийнятим судом рішенням та вважаючи його незаконним і необґрунтованим позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті. Зокрема апелянт вказує , що після того, як рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 22.08.2003р. стосовно визнання договору дарування удаваним та поділу майна набрало чинності, вона його виконала, сплативши ОСОБА_2 за ? частину вартості спірного будинку в сумі 3590грн. та оформила право власності за собою на весь будинок. Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 10.11.2006 року відповідач ОСОБА_2 був виселений із спірного приміщення, дане рішення набрало законної сили та виконане відповідачем. Після свого вселення в будинок в 2009 році вона зробила реконструкцію будинку, витративши на це більше 10000грн. Однак суд на дані обставини уваги не звернув , не дав оцінку наявним у справі доказам, у зв'язку з чим ухвалив незаконне рішення.
Заперечень на апеляційну скаргу апеляційному суду сторонами не надано.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 та представника позивача ОСОБА_7 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до роз'яснень п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).
Згідно положень ст.215 ЦПК України, яка визначає зміст судового рішення, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання договору дарування удаваним суд виходив з доведеності доводів позивача, що при вчиненні правочини договору дарування будинку сторони мали намір укласти саме договір його купівлі-продажу. Вирішуючи спір в частині розділу майна подружжя суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірні правовідносини регулюються ст..71 СК України 2003р., ст..ст.364, 370 ЦК України, а у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 не згоден на виплату йому грошової компенсації його частки, тому відмовив у задоволенні вказаних вимог.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції у повній мірі погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
23.02.1999р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження ( т.1 а.с. 6) . Шлюбні відносини припинені у липні 2002 року і ці обставини сторонами не оспорюються.
08.07.2001р. ОСОБА_3 було складено розписку про те, що остання отримала від ОСОБА_2 завдаток, еквівалентний 500 доларам США, за будинок АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 12)
18.01.2002р. приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 115 було посвідчено договір дарування житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняли у дар цілий житловий будинок АДРЕСА_1. ( т.1 а.с. 5)
20.06.2002р. та 07.07.2002р. ОСОБА_3 склала розписку про отримання боргу за будинок від ОСОБА_2 в сумі 275грн. та від ОСОБА_8 в сумі 550грн., за липень 275грн. та серпень 275грн. ( т.1 а.с.228)
Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 власниками вказаного будинку зазначені ОСОБА_2, якому належить ? частка будинку та ОСОБА_1, якій також належить ? частка будинку. Будинок складається з однієї житлової кімнати площею 12,7 кв.м., кухні, площею 13,3 кв.м, та двох тамбурів, площею 7 та 3,5 кв.м. ( т.1 а.с. 7-11)
Згідно довідки МКП БТІ у м. Луганську від 02.07.2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_8 належить 61/100 частка квартири АДРЕСА_2. ( т.1 а.с. 14)
Відповідно до відомостей, наданих МКП БТІ від 04.09.2002р., ОСОБА_2 належить 1/2 частка на спірне домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 18.01.2002р. № 115 , а також 61/200 частка квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 27.12.2002р. Право власності в БТІ не зареєстровано. ( т.1 а.с. 15)
Згідно довідки МКП БТІ у м. Луганську від 16.04.04р. ОСОБА_2 та ОСОБА_8 продали належну їм 61/100 частку квартири АДРЕСА_2 згідно договору купівлі-продажу від 23.12.2002р. ( т.1 а.с. 111)
Згідно довідки МКП БТІ від 30.04.2004р. ОСОБА_1 окрім спірного домоволодіння належить 1/4 частка домоволодінняАДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.95р. ( т.1 а.с. 114)
Відповідно до висновків технічної експертизи від 24.09.02р. загальна вартість спірного домоволодіння складає 7180грн. та вартість 1/2 його частки відповідно складає 3590грн.; розділ в натурі спірного домоволодіння неможливий. ( т.1 а.с. 17-19)
Після встановлення вказаних обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_5 відчужила домоволодіння АДРЕСА_1 не на безоплатній основі, як того передбачає договір дарування, а на умовах відшкодування його вартості за попередньо визначеною сторонами ціною, що вказує на те, що між сторонами спірного правочину мали місце договірні відносини з купівлі-продажу вищевказаного домоволодіння, тому до вказаного правочину мають бути застосовані правила, що регулюють саме цю угоду.
Матеріали справи містять докази дійсної волі і волевиявлення сторін на укладення саме договору купівлі-продажу квартири. Про це свідчать розписки від 08.07.2001 року, 20.06.2002р. та 07.07.2002р. , з яких вбачається, що ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 500 доларів США як завдаток за будинок й 1000 грн. як борг за проданий будинок, і ці обставини також не оспорюють і самі відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про що давали пояснення у судовому засіданні у суді першої та апеляційної інстанції.
Таким чином суд першої інстанції, оцінивши всі докази по справі та проаналізувавши обставини справи, прийшов до висновку, що спірні правовідносини регулюються ст..58 ЦК УРСР 1963р.
Такий висновок суду є правильним, однак суд у порушення норм матеріального права безпідставно визнав недійсним удаваний договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 оскільки укладення удаваного правочину само по собі не спричиняє недійсності правочину, тому у цій частині рішення суду необхідно скасувати.
Згідно з ч. 2 ст. 58 ЦК України 1963року якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Крім того позивачка в своїх вимогах не просила визнати спірний правочин недійсним.
У зв'язку з чим колегія суддів зазначає, що вимоги ОСОБА_1 в частині визнання спірного договору дарування удаваним правочином є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Вирішуючи спір в частині розділу майна подружжя суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірні правовідносини регулюються ст..71 СК України 2003р., ст..ст.364, 370 ЦК України, тому в задоволенні вказаних вимог відмовив за необґрунтованістю.
Проте до таких висновків суд першої інстанції прийшов із порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки суд помилково застосував до спірних правовідносин норми ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 01.01.2004 року та норми СК України.
Відповідно до п.1 розд. VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу, за нормами якого судом вирішено спір, зазначений кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом, тобто з 1.01.2004 р. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст. 58 Конституції) норми Сімейного кодексу застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання чинності, тобто не раніше 01.01.2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу, застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених Сімейним кодексом (п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Відповідно до п.4 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України 2003 року застосовується до цивільних відносин, що виниклі після набрання ним чинності.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у 2002 році, а тому ці правовідносини регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року, а також нормами Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР. Суд при розгляді справи керувався вимогами ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 01.01.2004 року, тобто допустив неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони перебували з 23.02.1999 року в зареєстрованому шлюбі, шлюбні відносини припинені у липні 2002 році і дані обставини не оспорюються сторонами.
Також встановлено, що спірне нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, придбано 18.01.2002 року за договором купівлі-продажу , тому до спірних правовідносин про поділ майна повинно бути застосовано Кодекс про шлюб та сім'ю України .
Статтею 22 КпШС УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Оскільки спірне домоволодіння придбано сторонами під час шлюбу, тому у відповідності зі ст.22 Кодексу Про шлюб та сім'ю в УРСР є їх сумісною власністю і кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.
За висновками технічної експертизи від 24.09.02р. загальна вартість спірного домоволодіння складає 7180грн., вартість 1/2 його частки складає 3590грн.; розділ в натурі спірного домоволодіння неможливий. ( т.1 а.с. 17-19)
Оскільки будинок є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення будинку одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв'язується з урахуванням правил шлюбно- сімейного законодавства.
Відповідно до ст. 29 КпШС УРСР якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи , після набрання чинності рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 22.08.2003 року стосовно поділу майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позивачкою ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на спірний будинок та 23.06.2005 року було перераховано на депозитний рахунок 3590 грн. , які були стягнуті з неї на користь ОСОБА_2 як компенсація вартість його частки у будинку. ( т.2 а.с. 12,13)
Дані обставини визнані відповідачем ОСОБА_2 у засіданні суду апеляційної інстанції і отримання грошової компенсації його частки у спірному домоволодінні у розмірі 3590 грн. ним не оспорюються.
Тому з урахуванням тих обставин, що згоди між сторонами про поділ спільного майна не було досягнуто , спірне домоволодіння поділу не підлягає, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити вимоги позивачки ОСОБА_1 про поділ спірного будинку шляхом визнання за позивачкою права власності на будинок АДРЕСА_1 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартості ? частини зазначеного будинку в сумі 3590грн.
Однак , оскільки вказану суму ОСОБА_1 вже сплатила ОСОБА_2, згідно рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 22.08.2003 року, тому рішення суду в частині стягнення вартості ? частини будинку виконанню не підлягає, як раніше виконане.
Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Керуючись ст..ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 325 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 15 жовтня 2012 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений 18.01.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстром №115 - удаваним та визнати зазначений договір договором купівлі-продажу.
Розподілити будинок АДРЕСА_1, як загальну сумісну власність подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнавши за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1, стягнувши з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_2 вартість ? частини зазначеного будинку у розмірі 3590 (три тисячі п'ятсот дев'яносто) гривень.
Рішення суду в частині стягнення вартості ? частини будинку виконанню не підлягає як раніше виконане.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: