Справа №22-2220 Головуючий у першій інстанції Кучмар СВ.
Категорія Доповідач Черниш Т.В.
РІШЕННЯ
11 жовтня 2006 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської
області в складі:
головуючого- судді Кривохижі В.І., суддів Черниш Т.В.,
Чорнобривець О.С., при
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Степ України» на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 5 червня 2006 року,
встановила:
В липні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Степ України» (далі-ТОВ «Степ України») про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Позовні вимоги мотивувала тим, що відповідач самовільно зайняв належну їй на підставі Державного акту земельну ділянку НОМЕР_1 площею 7,27 га, про що вона дізналась після розірвання 10 квітня 2005 року договору оренди, укладеного 28 жовтня 2003 року, за яким зазначена земельна ділянка була передана в користування на умовах оренди агрофірмі «Астор». Оскільки відповідач продовжує утримувати земельну ділянку, яку засіяв пшеницею, чинить перешкоди в її використанні, просила повернути цю ділянку без відшкодування затрат, понесених ТОВ за час незаконного користування.
Посилаючись на те, що через самовільне зайняття земельної ділянки вона, позивач, була позбавлена можливості здійснити намір засіяти весною 2005 року поле насінням соняшнику, в зв»язку з чим не отримала доход в розмірі 10634 грн., позивачка в листопаді 2005 року доповнила позов вимогою про стягнення з відповідача зазначеної суми та 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями ТОВ «Степ України».
Компаніївський районний суд рішенням від 5 червня 2006 року зобов»язав відповідача повернути позивачці спірну земельну ділянку та усунути будь-які перешкоди в користуванні нею, стягнув 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також 1050 грн. понесених позивачкою витрат на правову допомогу і 156 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
На зазначене рішення сторони подали апеляційні скарги. ОСОБА_1 просила рішення скасувати, посилаючись на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову про відшкодування упущеної вигоди, значно зменшив розмір моральної шкоди.
ТОВ «Степ України» ставив питання про зміну рішення в частині відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу. Зазначав, зокрема, що суд не мав підстав для висновку про самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки остання в лютому 2004 року була передана в користування за договором суборенди, питання обміну земельними ділянками було узгоджено з попереднім орендарем.
При розгляді справи в апеляційному суді представники позивачки та відповідача повністю підтримали доводи апеляційних скарг, кожен з них заперечував проти доводів іншої сторони.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Степ України» підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1-відхиленню з таких підстав.
Вирішуючи спір, суд вважав встановленим, що спірна земельна ділянка розміром 7,27 га, розташована на території Сасівської сільської ради Компаніївського району, за відповідним Державним актом НОМЕР_2, зареєстрованим НОМЕР_3, передана у приватну власність ОСОБА_1 Остання передала цю земельну ділянку в користування агрофірми «Астор» на умовах оренди строком на два роки, що підтверджується договором оренди, укладеним 28 жовтня 2003р. 10 квітня 2005 року зазначений договір був розірваний за взаємною згодою орендодавця і орендаря. Того ж дня між ними було складено акт про прийняття ОСОБА_1 земельної ділянки, яка виявилась засіяною пшеницею з осені 2004 року ТОВ «Степ України».
Відмовляючи в позові про стягнення вартості не отриманого урожаю соняшника, суд виходив з того, що позивачка не довела наміру засіяти земельну ділянку весною 2005 року насінням соняшнику, не вчиняла для цього будь-які дії. Такий висновок, на думку колегії суддів, відповідає обставинам справи, узгоджується з нормами чинного земельного законодавства, зокрема, ст. 156, 211 Земельного кодексу України, роз»ясненнями, викладеними в п 16. постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». Наведені в апеляційній скарзі доводи цієї обставини не спростовують. Позивач не довела ті обставини, з якими вона як з юридичним фактом пов»язувала свої матеріально-правові вимоги. її представник пояснювала, що після розірвання з агрофірмою «Астор» договору оренди виявила, що земельна ділянка була засіяна пшеницею, повернута після збирання відповідачем урожаю влітку 2005 року і передана нею в оренду іншому орендарю.
Крім того, з об»єктивного боку самовільне зайняття земель є навмисним порушенням закону, спрямованим на заволодіння земельною ділянкою. Проте матеріали справи не містять беззаперечних доказів на підтвердження того, що відповідач, засіявши восени 2004 року належну ОСОБА_1 земельну ділянку зерном пшениці, мав на меті протиправно заволодіти нею. Суд підставно не визнав факту передачі ТОВ «Степ України» спірної земельної ділянки на умовах суборенди, на що посилався представник відповідача, заперечуючи проти позову. Однак його доводи щодо домовленості про обмін земельними ділянками з директором агрофірми «Астор» весною 2004 року, тобто за рік до розірвання договору оренди, не спростовані. За таких обставин мова може йти не про самовільне зайняття товариством земельної ділянки в розумінні ст. 212 Земельного кодексу України, а про використання її з порушенням визначеного земельним законодавством порядку надання у користування, за що на директора ТОВ було накладено адміністративне стягнення.
З огляду на таке колегія суддів визнає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення суду висновок про самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.
Рішення щодо відшкодування позивачці моральної шкоди суд мотивував наявністю такої шкоди, спричиненої протиправними діями відповідача, позбавленням власника можливості користуватись земельною ділянкою та необхідністю вирішувати спір в судовому порядку. Однак визначений судом розмір відшкодування- в сумі 2000 грн. колегія суддів вважає завищеним, не підтвердженим належними доказами. Тому з урахуванням положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ( в редакції постанови від 21 травня 2001р. №5), фактичних обставин справи, незначного проміжку часу, протягом якого позивачка не мала змоги використовувати свою земельну ділянку, розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, підлягає зменшенню до 1000 грн.
Позовні вимоги щодо оплати відповідачем за користування земельною ділянкою позивач не заявляла.
Постановляючи про стягнення з ТОВ «Степ України» витрат, пов»язаних з оплатою позивачкою правової допомоги, в повному обсязі-в сумі 1050 грн., суд не врахував вимоги ч. 2 ст. 84 ЦПК України. Як вбачається з протоколів, представник позивача- юрист юридичного агентства «Злагода»приймав участь не в усіх судових засіданнях, тому, враховуючи визначені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 Граничні розміри компенсації витрат, пов»язаних "з розглядом цивільних і адміністративних справ, а також часткове задоволення позовних вимог та наведені відповідачем доводи його апеляційної скарги, колегія суддів вважає за доцільне зменшити розмір компенсації витрат на правову допомогу до 700 грн.
В іншій частині рішення суду є законним і обгрунтованим.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Степ України» задовольнити частково.
Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 5 червня 2006 року змінити. Зменшити розмір стягнення з ТОВ «Степ України» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди до 1000 грн.(одна тисяча грн.),; розмір компенсації витрат на правову допомогу - до 700 грн.(сімсот грн.)
В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути' оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.