Справа№22-2354                                 Головуючий у першій інстанції Чохонелідзе Л.М.

Категорія                                               Доповідач  Черниш Т.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

24 жовтня 2006 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської

області в складі:

головуючого- судді Полежая В.Д.., суддів Черниш Т.В.,

Белінської І.М., при секретарі   Тітенко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1   на   рішення   Олександрійського   міськрайонного   суду Кіровоградської області від 27 червня 2006 року,

встановила:

В березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про стягнення боргу. Позовні вимоги мотивував тим, що 26 січня 2003 року передав в борг відповідачці 600 грн. В підтвердження свого зобов»язання повернути борг до 26 березня 2003 року ОСОБА_2 надала йому розписку. Посилаючись на те, що, незважаючи на неодноразові вимоги, відповідач ні в обумовлений термін, ні на момент звернення до суду гроші не повернула, позивач просив стягнути 600 грн. та 51 грн. судового збору.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 27 червня 2006 року в задоволенні позову відмовлено з мотивів пропущення позивачем строку позовної давності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставив питання про скасування зазначеного рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Зазначав, зокрема, що висновок суду про те, що він, позивач, пропустив передбачений законом строк позовної давності, помилковий.

В судовому засіданні ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, стверджуючи, що гроші в ОСОБА_1не позичала.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 257 ЦК України встановлено тривалістю в три роки загальний строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (загальна позовна давність).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відмовляючи ОСОБА_1 в позові, суд виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності і заяви про його поновлення не подавав.

Проте такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

Правильно встановивши, що до пред»явлених ОСОБА_1 позовних вимог застосовуються правила загальної позовної давності і початок перебігу її строку необхідно рахувати з 26 березня 2006р., тобто з дня, до якого ОСОБА_2 зобов»язалась повернути борг, суд не врахував встановлені ст. 254, 255 ЦК загальні правила визначення строків, за якими відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК обчислюється позовна давність. Як вбачається з дати на поштовому штемпелі на конверті (а.с.8), позовна заява позивачем здана до установи зв»язку 24 березня 2006 року, тобто в межах строку позовної давності, і за правилами ч. 2 ст. 255 ЦК вважається такою, що здана своєчасно. За таких обставин суд не мав підстав вважати датою звернення ОСОБА_1 до суду 28 березня 2006 року, коли позовна заява буда зареєстрована (а.с.2), тому постановлене рішення не можна визнати законним та обгрунтованим, воно підлягає скасуванню.

Відмовивши в позові з мотивів пропущення позивачем строку позовної давності, суд вимоги позивача по суті не розглядав. Як свідчать дані протоколу судового засідання, обставини та докази, з якими позивач пов»язував матеріально-правову вимогу, і на які посилався відповідач, заперечуючи проти позову, не були предметом дослідження і оцінки, що виключає можливість розглянути позовні вимоги ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права перешкоджають апеляційному суду ухвалити нове рішення, вони є підставою для передачі справи на новий розгляд. При новому розгляді справи необхідно з»ясувати обставини, на які посилались сторони на підтвердження своїх вимог та заперечень, перевірити пояснення сторін, належно оцінити надані ними докази.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, п.5 ст. 311, ст.313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 червня 2006 року скасувати і справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд іншому судді.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою.