Справа N 22 Ц 1298 - 2006 року.   Головуючий 1 інстанції Корнєшова Т.В.

Категорія - 44.                                   Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.

УХВАЛА іменем України.

5 жовтня 2006 року.                                                                   м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Кутової Т.З. та Данилової О.О.,

із секретарем судового засідання Фірсовою Т.В.,

з участю:

заявниці ОСОБА_1,

представника боржника ОСОБА_2, у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника Державної виконавчої служби у Центральному районі м. Миколаєва переглянула ухвалу місцевого Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2006 року по цивільній справі за скаргою представника стягувача ОСОБА_1 на дії державних виконавців Державної виконавчої служби у Центральному районі м. Миколаєва Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися у дане судове засідання, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували ,-

установила:

19  грудня 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною скаргою.

Її обґрунтовувала тим, що 19 вересня 2005 року рішенням колегії судців судової палати апеляційного суду Миколаївської області було задоволено позовні вимоги ОСОБА_3, представником якого вона є.

На товариство з обмеженою відповідальністю СП "Нибулон", яке було відповідачем по справі, покладено обов'язок внести до трудової книжки позивача зміни щодо формулювання причини звільнення позивача і стягнуто на його користь 13 260 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію за моральну шкоду .

20   жовтня 2005 року ОСОБА_3 ініціював примусове виконання цього рішення, однак і до часу звернення із даною скаргою, через тяганину державних виконавців Державна виконавча служба у Центральному районі м. Миколаєва, воно залишається невиконаним.

Таке перешкоджає ОСОБА_3 працевлаштуватися і отримувати винагороду за свою працю.

Посилаючись на указані обставини, просила суд про задоволення скарги.

Представник Державної виконавчої служби у Центральному районі м. Миколаєва скаргу не визнав, пояснивши, що державні виконавці при виконанні судового рішення на користь ОСОБА_3 діяли у чинному правовому полі.

Ухвалою місцевого Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2006 року скаргу задоволено повністю.

На Державну виконавчу службу у Центральному районі м. Миколаєва покладено обов'язок по негайному, після закінчення відстрочки, виконанню судового рішення.

Не погоджуючись із таким процесуальним документом, представник Державної виконавчої служби у Центральному районі м. Миколаєва Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України його оскаржив й просив скасувати, оскільки, як на його думку, суд дав неналежну оцінку зібраним по справі доказам та неправильно застосував норми матеріального права, а саме, проігнорував надані ними докази щодо правомірності дій виконавчої служби.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без зміни, оскільки той постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1, місцевий суд виходив з того, що при виконанні судового рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю СП "Нібуло" на користь ОСОБА_3 13 260 гривень та про зміну формулювання причини звільнення Державна виконавча служба у Центральному районі м. Миколаєва не у повній мірі дотримувалася вимог чинного виконавчого законодавства, а де і дотримувалася, то підходила до цього суто формально. Це привело до тяганини по виконавчих провадженнях й утиску трудових прав стягувача, дало можливість боржникові і на час розгляду справи уникнути обов'язку виконати судове рішення.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду 1 інстанції щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

За статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

ОСОБА_3 скористався такими гарантіями і звернувся до суду за судовим захистом своїх трудових прав щодо його звільнення з інших, чим сторони домовилися, підстав і стягнення середнього заробітку за сам вимушеного прогулу.

Рішенням колегії суддів судової палати апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2005 року такий захист було здійснено.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Не дивлячись на це, товариство з обмеженою відповідальністю СП "Нібулон" рішення суду добровільно не виконує, що спонукало ОСОБА_3 звернутися до державної виконавчої служби за примусовим виконанням.

1 і 27 жовтня 2005 року виконавчі провадження були відкриті, але, натомість, щоб як у найкоротші строки виконати рішення по трудовому спору, виконавча служба формально підійшла до його виконання, обмежуючись лише листуванням з учасниками виконавчого провадження, за найменшої можливості ухваленням постанов про відкладення виконавчих дій та складанням актів про неможливість з тих чи інших причин їх здійснити. Це привело до того, що і на час розгляду даної скарги у місцевому суді рішення залишалося невиконаним, а стягувач позбавлений можливості працевлаштуватися і отримувати винагороду за свою працю.

Такі дії виконавчої служби підривають авторитет судового рішення, нівелюють конституційне положення про гарантованість судового захисту прав та інтересів громадян, а тому їх не можна вважати обгрунтованими й законними, що вірно констатував у своїй ухвалі і місцевий суд.

За такого, підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Що ж до заперечень особи, яка подала апеляційну скаргу, про дотримання виконавчою службою вимог законну, то вони не підтверджують спрямованість служби здійснити виконання судового рішення, а, навпаки, лише підкреслюють формальний характер дій державних виконавців.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби у Центральному районі м. Миколаєва відхилити.

Ухвалу місцевого Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2 місяців.