У Х В А Л А
19 грудня 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого судді Мельника Ю.М.
суддів Демянчук С.В., Ковальчук Н.М.,
секретаря судового засідання Пиляй І.С.,
з участю представників сторін Тарасюк Н.М., Денисюка І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції на ухвалу Рівненського міського суду від 26 листопада 2012 року
ВСТАНОВИЛА :
Ухвалою Рівненського міського суду від 26 листопада 2012 року скаргу ТЗОВ "Рівнетеплоенерго" на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції було задоволено і визнано неправомірними дії та постанову державного виконавця по відмові у відкритті виконавчого провадження за судовим наказом Рівненського міського суду № 1715/15660/12 від 30 серпня 2012 року.
Цією ж ухвалою державного виконавця було зобов"язано відкрити виконавче провадження за вказаним судовим наказом.
Не погодившись із ухвалою суду, відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції в апеляційній скарзі вказував , що суд першої інстанції при постановленні ухвали не врахував , що судовий наказ не відповідав вимогам п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України ""Про виконавче провадження" , оскільки в ньому не було зазначено індивідуальний ідентифікаційний номер боржника або номер і серію його паспорта, а тому державний виконавець правомірно відмовив у відкритті виконавчого провадження.
Із цих підстав просив оскаржувану ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просив скаргу задовольнити в повному обсязі.
Представник ТЗОВ "Рівнетеплоенергія" вказував на законність та обгрунтованість ухвали суду першої інстанції і просив апеляційну скаргу відхилити , а ухвалу суду - залишити без зміни.
Колегія суддів за результатами апеляційного розгляду справи прийшла до висновку , що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Задовольняючи скаргу ТЗОВ "Рівнетеплоенерго" , суд першої інстанції виходив із того , що відсутність у судовому наказі інформації про індивідуальний ідентифікаційний номер боржника або номер і серію його паспорта, не може бути перешкодою для виконання судового рішення.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов"язковими до виконання на всій території України.
Згідно ч. 1 ст. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог , передбачених ст. 96 цього Кодексу.
За правилами наказного провадження особа подає до суду заяву , форма і зміст якої
Провадження № 22-ц1790/2311/2012 Головуючий у суді 1 інстанції : Куцоконь Ю.П.
Суддя - доповідач в суді апел інст.: Мельник Ю.М.
має відповідати вимогам ст. 98 ЦПК України.
Статтею 98 ЦПК України не передбачено, що при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу заявник зобов"язаний подати до суду індивідуальний ідентифікаційний номер боржника або номер і серію його паспорта.
У зв"язку із цим вимоги суду до боржника про надання вказаної інформації у заяві про видачу судового наказу буде суперечити вимогам ст. 98 ЦПК України.
Із матеріалів справи вбачається , що 21 серпня 2012 року Рівненський міський суд видав представнику ТЗОВ "Рівнетеплоенерго" судовий наказ від 30 серпня 2012 року про стягнення із ОСОБА_5 коштів за надані їй послуги з теплопостачання.( а.с. 3).
За приписами п. 3 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" судові накази підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою.
Із змісту ч. 2 ст. 103 ЦПК України слідує, що судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа , встановленим Законом України "Про виконавче провадження".
Статею 18 Закону України "Про виконавче провадження " визначено вимоги до виконавчого документа. Зокрема , у виконавчому документі зазначаються повне найменування ( для юридичних осіб) або ім"я ( прізвище , власне ім"я та по батькові ( для фізичних осіб) стягувача і боржника , їх місцезнаходження ( для юридичних осіб ) або місце проживання ( для фізичних осіб) , ідентифікаційний код суб"єкта господарської діяльності стягнувача та боржника ( для юридичних осіб ) , індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника ( для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України.
Згідно п.6 ч.1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого докуменита вимогам , передбаченим ст. 18 цього Закону.
Частиною 3 цієї ж статті визначено , що в разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 цієї статті державний виконавець роз"яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу ( посадової особи) які видали виконавчий документ , щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 18 цього Закону.
Державний виконавець відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції 2 листопада 2012 року в зв"язку із відсутністю в судовому наказі № 1715/15660 від 21 вересня 2012 року відомостей про індивідуальний ідентифікаційний номер боржника або номер і серію його паспорта своєю постановою відмовив у прийнятті до провадження та у відкритті виконавчого провадження за цим судовим наказом.
За таких обставин державний виконавець був зобов"язаний роз"яснити стягувачеві на необхідність звернення до суду першої інстанції для приведення виконавчого документа у відповідність зі ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".
В той же час , у суду першої інстанції відсутні відомості щодо індивідуального ідентифікаційного номера боржника або щодо серії і номера його паспорта , оскільки при подачі до суду заяви про видачу судового наказу заявник не зобов"язаний подавати таку інформацію до суду.
Відтак , суд першої інстанції позбавлений можливості внести зміни до судового наказу шляхом зазначення в його тексті індивідуального ідентифікаційного номера боржника або щодо серії і номера його паспорта.
Отже , за таких обставин судове рішення ( судовий наказ) не буде виконано державною виконавчою службою, що призведе до порушення прав стягувача та порушення вимог ст. 124 Конституції України.
Окрім того , відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов"язків або при встановленні обгрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення , висунутого проти нього , має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом , встановленим законом.
Європейський суд у своєму рішенні у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня
1997 року вказав, що право на суд було б ілюзорним , якби національна правова система Договірної сторони держави допускала невиконання остаточного та обов"язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення є складовою частиною "судового розгляду" з точки зору статті 6 Конвенції.
У рішенні в справі "Міласі проти Італії " ( 1987 р.) Європейський суд зазначив , що держава відповідає за таку організацію судової системи , за якої вона могла б розглядати цивільні і кримінальні справи впродовж розумних строків .
Відтак, несвоєчасне виконання рішення суду держави може становити порушення п.1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір , який регулює цивільні правовідносини , згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України , є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо в чинному міжнародному договорі України , укладеному у встановленому законом порядку , містяться інші правила , ніж ті , що встановлені відповідним актом цивільного законодавства , застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Із урахуванням зазначеного колегія суддів прийшла до висновку , що відсутність у тексті судового наказу інформації про індивідуальний ідентифікаційний номер боржника та серію і номер його паспорта хоча і є порушенням вимог п.3 ч.1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження ", але відсутність такої інформації при відсутності можливості в суду її зазначити в судовому наказі , не є перешкодою для виконання цього виконавчого документа виконавчою службою в примусовому порядку.
Так , статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження " визначено , що виконавче провадження , як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів ( посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб , визначених у цьому Законі , що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб) , які провадяться на підставах , в межах повноважень та у спосіб , визначених цим Законом , іншими нормативно-правовими актами , прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів , а також рішеннями , що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
На виконання покладених на державних виконавців обов"язків по виконанню рішеннь суду , державний виконавець має право у відповідності до ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів установ, організацій , їх посадових осіб , сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення , довідки та іншу інформацію , у тому числі і конфіденціальну.
За таких обставин державний виконавець під час виконання судового наказу може в межах наданий йому прав витребувати у боржника , або установ чи організацій інформацію про індивідуальний ідентифікаційний номер боржника чи серію та номер його паспорта.
Із урахуванням зазначеного колегія суддів прийшла до висновку , що суд першої інстанції постановив ухвалу з дотриманням норм матеріального та процесуального права , а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.
Керуючись п.1 ч.2 ст. 307 , п.1 ч.1 ст. 312, ст. 315, 317 ЦПК України , колегія суддів
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції відхилити , а ухвалу Рівненського міського суду від 26 листопада 2012 року залишити без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції набирають законної сили з моменту проголошення ухвали суду апеляційної інстанції, проте можуть бути оскаржені в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення ухвали апеляційного суду.
Головуючий :
Судді :