Справа №1490/4263/12 16.10.2012 16.10.2012 16.10.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11/1490/739/12 Категорія: ст. 186 ч. 2 КК України
Головуючий у першій інстанції Захарченко Д.В.
Доповідач апеляційного суду Кваша С.В.
УХВАЛА
іменем України
16 жовтня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області в складі:
Головуючого Ржепецького О.П.
суддів Олещук Т.В., Кваші С.В.
при секретарі Болмосової І.В.
за участю прокурора Кошурка Р.В.
засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4
виправданого ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора прокуратури Ленінського району м. Миколаєва на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2012 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає по АДРЕСА_1, раніше не судимий:
засуджений за ст. 186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік.
Відповідно до ст. 76 КК України на засудженого ОСОБА_3 покладені обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та періодично зявлятися для реєстрації.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає по АДРЕСА_2, раніше не судимий:
засуджений за ст. 186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік.
Відповідно до ст. 76 КК України на засудженого ОСОБА_4 покладені обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та періодично зявлятися для реєстрації.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, проживає по АДРЕСА_3, раніше не судимий:
виправданий за ст. 186 ч.2 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України, за відсутністю в його діях складу злочину.
За вироком суду, 22.07.2011 року близько 2 години 30 хвилин ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_4 знаходячись біля кафе «Мавзолей» по пр. Миру, 17-Г в м. Миколаєві, маючи намір на відкрите викрадення чужого майна, відкрито викрали у потерпілої ОСОБА_6 сумку, в якій знаходилися її речі на загальну суму 2020 грн., чим заподіяли їй матеріальну шкоду на вказану суму.
В апеляції прокурор, не оспорюючи висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, вважає вирок незаконним у частині виправдання ОСОБА_5, та просить його скасувати і постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки та на підставі ст.ст. 75,76 КК України звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки, а також просить вирок відносно ОСОБА_3 скасувати та постановити свій вирок та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки без застосування ст.75 КК України.
Зазначає, що ОСОБА_5 разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 добровільно надавали зізнавальні показання під час досудового слідства та слід вважати доведеним, що вони діяли як співучасники, що було підтверджено показаннями потерпілої ОСОБА_6, свідком ОСОБА_7 в сукупності з іншими доказами по справі.
На думку прокурора, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_7 про узгодженість дій ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по заволодінню майном останніх, так і про їх попередню змову про вчинення злочину.
Вказує, що свідок ОСОБА_9 є заінтересованою особою та давав суперечливі показання, тому до них слід відноситися критично.
Прокурор вказує, що саме ОСОБА_5 продав телефон потерпілої та знав, що він був здобутий злочинним шляхом.
Вважає, що залишившись на свободі ОСОБА_3 буде продовжувати свою злочинну діяльність, а тому покарання, яке йому призначене не відповідає тяжкості скоєного злочину, який є тяжким злочином, особі засудженого, який не працює. На думку прокурора суд не врахував ту обставину, що злочин вчинено відносно особи похилого віку.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора на підтримку апеляції, засуджених та виправданого про законність та обґрунтованість вироку, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню.
Висновки суду про відсутність вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за встановлених судом обставин, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку.
Згідно ст. 323 КПК України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч.2 ст.327 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.
Будучи допитаним в суді першої інстанції ОСОБА_5 показав, що злочин не вчиняв та не був в змові з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 при пограбуванні потерпілої, хоча здогадувався про те, що вони вчинили злочин.
Показання ОСОБА_5 щодо його непричетності до скоєння грабежу підтвердили засуджені ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на досудовому слідстві та в судовому засіданні, вказували на те, що ОСОБА_5 не був усвідомлений про вчинення злочину та заперечували будь-яку змову з ним.
Показання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_9 (водія автомобіля) на досудовому слідстві та в суді першої інстанції, який підтверджував відсутність змови ОСОБА_5 з засудженими і показував, що останній не мав при собі телефону, не дзвонив ОСОБА_4 чи ОСОБА_3 щодо пограбування потерпілої.
Потерпіла та свідок ОСОБА_7 як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції пояснили, що безпосередньої участі в грабежу ОСОБА_5 не приймав.
Вищенаведені докази по справі у їх сукупності, на думку колегії суддів, спростовують доводи прокурора про наявність у ОСОБА_5 умислу на скоєння злочину.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дав їм належну юридичну оцінку, та обґрунтовано визнав ОСОБА_5 не винним у грабежу, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України.
Посилання прокурора на те, що засуджені та виправданий давали первинні зізнавальні показання на досудовому слідстві та вони мали бути покладені в основу обвинувачення ОСОБА_5 не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Згідно з'явлення із зізнанням від 11.08.2011 року, ОСОБА_4 зізнався в тому, що 22.07.2011 року вночі разом з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 викрали у жінки сумку (т.1 а.с.13).
Як вбачається з протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_4 від 11.08.2011 року, він показав, що ОСОБА_5 запропонував когось пограбувати з метою добути коштів на бензин (т.1 а.с.41).
Проте, будучи допитаним в якості обвинуваченого 17.08.2011 року та 03.11.2011 року ОСОБА_4 в присутності захисника відмовився давати будь-які показання (т.1 а.с.72, 144) і в подальшому заперечував участь ОСОБА_5 в скоєнні грабежу.
Як вбачається з протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_5 від 11.08.2011 року, на пропозицію ОСОБА_4 скоїти грабіж, він категорично відмовився, хоча в подальшому здогадувався, що телефон ОСОБА_4 з ОСОБА_3 викрали.
В суді першої інстанції ОСОБА_4 пояснював, що з'явлення із зізнанням та протокол допиту в якості підозрюваного від 11.08.2011 року підписав вимушено під тиском працівників міліції, які били його та розбили йому окуляри, внаслідок чого він не міг бачити, оскільки має поганий зір та внаслідок цих обставин написав з'явлення із зізнанням.
Аналогічні показання щодо застосування насильства працівниками міліції при дачі первинних показань 11.08.2011 року надав і ОСОБА_5
Як вбачається з матеріалів справи, згідно протоколу затримання підозрюваних ОСОБА_5 та ОСОБА_4, вони були затриманні 12.08.2011року.
При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дали такі покази до їх затримання, як підозрюваних, тобто були допитані в якості підозрюваних в порушенні вимог ст.43-1 КПК України, так як вони могли були бути допитаними в цьому статусі, тільки в зв'язку з їх затриманням або обранням запобіжного заходу.
Таким чином, будучи фактично затриманими 11.08.2011 року до 12.08.2011 року, незаконно перебували під контролем органів слідства, що є суттєвим порушенням права на захист.
Судом першої інстанції в зв'язку з сумнівами у добровільності первинних показань ОСОБА_5 та ОСОБА_4 призначалась перевірка їх заяв про застосування до них незаконних методів слідства, що доручалась прокурору і на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що перевірка була проведена формально, оскільки була доручена органу слідства на дії працівників якого і скаржилися ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що викликало сумніви в обґрунтованості висновків працівників прокуратури про не встановлення фактів неправомірних дій працівниками міліції.
Крім того, колегія суддів вважає, що допит засудженого ОСОБА_4 від 11.08.2011 року був також проведений з грубим порушенням прав на захист відповідно ст. 45 КПК України, оскільки ОСОБА_4 згідно довідки до акту МСЕК від 22.07.2011 року є інвалідом третьої групи з дитинства по зору (т.1 а.с.156) та згідно виписного епікризу з історії хвороби має розлади зору високого ступеню (т.1 а.с.162) і свідчить про наявність у засудженого ОСОБА_4 таких фізичних вад, які були явні та через які він не міг самостійно здійснювати право на захист, тим більше в умовах нічного часу, коли він допитувався та що потребувало обов'язкової участі захисника з моменту затримання.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про здобуття первинних показань засуджених та виправданого незаконним шляхом з порушенням прав на захист ОСОБА_5 та ОСОБА_4,, та не взяв ці показання до уваги при постановленні вироку.
Думка прокурора, що свідок ОСОБА_9 є заінтересованою особою та його показання були не правдиві є безпідставною, так як його показання співпадають з показаннями ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 в сукупності з дослідженими доказами по справі в їх сукупності.
Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо узгоджених дій ОСОБА_5 з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на заволодіння майном потерпілої є необґрунтованими, так як дані показання потерпілої та її чоловіка є їх припущенням і не містять посилань на конкретні дії ОСОБА_5 щодо вчинення ним злочину.
Інших належних та достовірних доказів, які б достовірно свідчили про вчинення ОСОБА_5 грабежу в змові з засудженими за обставин встановлених судом першої інстанції, колегія суддів не знайшла.
Що стосується покарання, то воно засудженому ОСОБА_3 призначено з дотриманням вимог ст. ст. 65-67 КК України, тобто з урахуванням ступені тяжкості вчиненого, даних про особу засудженого, який характеризується позитивно, раніше не судимий. Обставинами, що обтяжують покарання є вчиненні злочину в стані сп'яніння. Обставинами, що пом'якшують покарання є щире каяття та відшкодування шкоди.
Хоча суд першої інстанції в вироку не вказав обтяжуючу покарання обставину - скоєння злочину щодо особи похилого віку, але фактично її врахував при призначенні покарання ОСОБА_3
Тому доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання ОСОБА_3 тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого не заслуговують на увагу.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що підстав для скасування вироку як просить прокурор немає.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляцію прокурора прокуратури Ленінського району м. Миколаєва залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2012 року у відношенні ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - без зміни.
Головуючий
Судді