04.12.2012

Справа № 212/8491/2012

Провадження № 2/232/1233/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2012 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі : головуючого судді Саблука С.А.,

при секретарі Храновській І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності, -

В С Т А Н О В И В :

08.06.2012року позивачка звернулася до суду з даним позовом в прохальній частині якого сформулювала вимоги щодо об'єкта спільної сумісної власності, а саме щодо повернення квартири АДРЕСА_1 до житлового фонду; виділення у власність ОСОБА_2 частку спільного майна у квартирі АДРЕСА_1 та 23 за вище зазначеною адресою у виді: кабінету -25 загальною площею 13.7 кв. м., кабінет - 26 загальною площею 19.3 кв. м., кабінет -28 загальною площею 14,4 кв. м., коридор -24 загально площею 8.1 кв. м., ванна -23 загальною площею 7.6 кв. м., їдальня -21 загальною площею 18.2 кв. м., кухня -22 загальною площею 5.5 кв. м., у відповідності до технічного паспорта № 521 від 24 грудня 2010 року, загальною площею 86,8 кв. м.; припинити право спільної часткової власності на нежитлове приміщення розташоване за вказаною адресою яке належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Свої вимоги мотивує тим, що згідно рішення третейського суду м. Вінниці від 12 вересня 2002 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1.

Згідно договору купівлі-продажу від 02.06. 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстраційним №3649, ОСОБА_3 став власником квартири АДРЕСА_2.

У 2006-2007 р. було здійснено добудову та об'єднання квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. У 2008 році ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м. Вінниці з позовом до ОСОБА_1 з метою об'єднання квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Рішенням Ленінського районного суду від 20 квітня 2011 року ( справа № 2-4743/08) квартири були об'єднані і за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1.22 у рівних частках ( по 1/2) за кожним.

У 2011 році ОСОБА_3 приєднав до квартир АДРЕСА_1,АДРЕСА_2 підвальні приміщення загальною площею 83,8 кв.м і звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права власності. Рішенням Ленінського районного суду від 20 квітня 2011 року ( справа №2-1404/11)) визнано право спільної часткової власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках на нежитлові приміщення.

Вважаючи, що виведення з житлового фонду в нежитловий квартири за адресою АДРЕСА_2 за ініціативи ОСОБА_3 суперечить чинному законодавству, позивачка звернулась до суду з вказаним позовом.

В судове засідання позивачка не зявилась проте подала заяву у відповідності до якої свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити повністю, справу розглядати за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з'явився позовні вимоги не визнав і заперечував проти задоволення позову, посилаючись на відсутність правових підстав для його задоволення, справу просив розглядати за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи та надані письмові докази сторонами по справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що спірна квартира за адресою АДРЕСА_2 була перепланована, перепроектована і добудована у відповідності до технічного паспорта та зареєстровані у встановленому законом порядку, до складу якої входять: в підвалі коридор 8,22-1 площею 3,8 кв.м., передпокій 8,22-2 площею 14,2 кв.м., коридор 8,22-3 площею 4,0 кв.м., кабінет 8,22-4 площею 14,8 кв.м., необладнане приміщення 8,22-5 площею 7,8 кв.м., необладнане приміщення 8,22-6 площею 3,3 кв.м., необладнане приміщення 8,22-7 площею 12,3 кв.м., необладнане приміщення 8,22-8 площею 1,2 кв.м., необладнане приміщення 8,22-9 площею 7,8 кв.м., необладнане приміщення 8,22-10 площею 9,4 кв.м., туалет 8,22-11 площею 0,9 кв.м., необладнане приміщення 8,22-12 площею 14,2 кв.м., необладнане приміщення 8,22-13 площею 17,3 кв.м., необладнане приміщення 8,22-14 площею 9,6 кв.м., спортзал 8,22-15 площею 17,2 кв.м., сауна 8,22-16 площею 5,1 кв.м., роздягальня 8,22-17 площею 4,8 кв.м., душова 8,22-18 площею 0,8 кв.м., туалет 8,22-19 площею 1,0 кв.м., на І - му поверсі: коридор 8,22-20 площею 9,6 кв.м., їдальня 8,22-21 площею 18,2 кв.м., кухня 8,22-22 площею 5,5 кв.м., ванна 8,22-23 площею 7,6 кв.м., коридор 8,22-24 площею 8,1 кв.м., кабінет 8,22-25 площею 13,7 кв.м., кабінет 8,22-26 площею 19,3 кв.м.. кабінет 8,22-27 площею 27,4 кв.м., кабінет 8,22-28 площею 14,4 кв.м. загальною площек 273,3 кв.м., при дослідженні письмових доказів, що містяться в матеріалах справи суду не надано жодних доказів, щоб підтверджували можливість реального розподілу даного помешкання без порушення права, як позивачки та і відповідача, що в свою чергу суперечить вимоги чинного цивільного законодавства.

У відповідності з Рішенням Ленінського районного суду від 20 квітня 2011 року квартира за адресою АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях (а.с.21-23).

Позивачка просить виділити ОСОБА_2 у валсність її частку із майна, що є у спільній частковій власності та знаходиться за адресою АДРЕСА_2, а саме кабінету -25 загальною площею 13.7 кв. м., кабінет -26 загальною площею 19.3 кв. м., кабінет - 28 загальною площею 14,4 кв. м., коридор -24 загально площею 8.1 кв. м., ванна -23 загальною площею 7.6 кв. м., їдальня -21 загальною площею 18.2 кв. м., кухня -22 загальною площею 5.5 кв. м., у відповідності до технічного паспорта № 521 від 24 грудня 2010 року, загальною площею 86,8 кв. м.; припинити право спільної часткової власності на нежитлове приміщення розташоване за вказаною адресою яке належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3

За ст. 355 ЦК України майно, що є у власності власність двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.

Згідно ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними , законом або рішенням суду.

За ч. 3 ст. 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Для відокремлення певної частки майна, що перебуває у спільній частковій власності, має правове значення класифікація речей на подільні і неподільні.

Відповідно до ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Поділ речей на подільні і неподільні залежить від їх природних властивостей. Вони обумовлюють можливість фізичного поділу речей на частини, кожна частина зберігає властивості не втративши їх основного призначення. У випадку коли річ не можна поділити, вона стає неподільною.

Таким чином, виділ у натурі частки із майна, що є об`єктом спільної часткової власності, може мати місце лише у випадку, якщо частка яка підлягає виділу після цього не втратить своїх властивостей і основного призначення.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійнимивиходами, якіможуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Проте позивач з позовними вимогами про визначення порядку користування спірним житлом не звертається.

Суд, з огляду на наведені вище обставини, дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, оскільки квартира за адресою АДРЕСА_2, є неподільним майном і виділити зі спільної часткової власності в натурі частину цієї квартири, що належать позивачці на праві власності, є фізично не можливим.

Зокрема, задоволення позову призведе до порушення прав самої позивачки, оскільки частка яка належить на праві власності позивачці складається як з житлової площі так і з загальної площі квартири. Доказів про те, що частині квартири, що належить позивачці, можє бути виділена в натурі позивачкою суду не надано.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що задоволенням позовних вимог позивачки будуть порушені її права на належну їй частину в спільному майні, а відтак позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 356, 364 ЦК України, ст. ст. 10-11, 57-60, 88, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: