Справа № 22ц/1290/5871/12

Провадження № 22ц/1290/5871/12

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Околота Г.М.,

суддів - Гаврилюка В.К., Коротенка Є.В.,

при секретарі - Хоменко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ТОВ «Луганськвода»

на ухвалу Ленінського районного суду м.Луганська від 09 жовтня 2012 року

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськвода» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення з ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Ленінського районного суду м.Луганська від 09 жовтня 2012 року відмовлено у прийнятті заяви ТОВ «Луганськвода» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення з ОСОБА_1.

Заявник, не погодившись із таким процесуальним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду, а справу передати до того ж суду першої інстанції для відкриття наказного провадження. В обґрунтування скарги апелянт вказав, що в ухвалі суду не зазначено, з яких мотивів суд дійшов до висновку, що із заяви вбачається спір про право.

Колегія суддів, вислухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України апеляційний суд, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відмовляючи у прийнятті заяви про видачу судового наказу суд першої інстанції виходив із того, що наказне провадження проводиться судом тільки за умови безспірності вимог заявника, які повинні бути підтверджені у певному розмірі та певними засобами доказування. В матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують виникнення права вимоги, зокрема письмовий договір про надання комунальних послуг, інші письмові докази, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг, які могли бути підставою для видачі судового наказу. Також суд виходив із того, що заявником заявлені вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.08.2004 року по 01.08.2012 року, що знаходиться поза межами строку позовної давності.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно п.2 ч.3 ст.100 ЦПК України суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу у разі якщо із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

В Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» №14 від 23.12.2011 року у пункті 9 визначено, що наявність спору про право можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника, документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують права вимоги.

Перелік вимог, які підлягають розгляду в порядку наказного провадження, міститься в ст.96 ЦПК України, до яких, зокрема, відносяться також і вимоги про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

У п.13 вищезазначеної Постанови Пленуму зазначено, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та надати документи, які вказують на правильність та безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги. У цьому випадку може бути виданий судовий наказ про стягнення не лише суми заборгованості, але й про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Для їх стягнення суду має бути надано документи, що чітко підтверджують їх розрахунок (у т.ч. і розрахунок щомісячних нарахувань), при цьому визначений розмір не потребує додаткової оцінки та дослідження сукупності з іншими доказами.

З матеріалів справи вбачається, що заява заявника про стягнення з боржника заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення не містить обставин, на яких ґрунтуються його вимоги. Відсутні у справі також і відомості щодо укладення заявником з боржником договору про надання послуг з водопостачання, не надані письмові докази, які підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг останнім, не надано також документів, що вказують на правильність і безспірність розрахунків та застосування тарифів на послуги з водопостачання.

При цьому апеляційний суд враховує положення п.5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» № 14 від 23.12.2011 року, яким передбачено, що за змістом статті 98, пункту 2 частини третьої статті 100, статті 103 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються оригінали або належним чином завірені копії документів, які підтверджують матеріально-правову вимогу заявника. На такі документи поширюються вимоги статей 58 і 59 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів.

Однак, заявником до заяви про видачу судового наказу додані лише: розрахунок суми заборгованості, копія довіреності та платіжне доручення про сплату судового збору. Ніяких інших письмових доказів, що підтверджують право вимоги заявника, як про це зазначено в п.13 вищезазначеної Постанови Пленуму ВССУ № 14 від 23.12.2011 року, не надано, що свідчить про спір про право.

Отже, висновок суду про те, що із заяви вбачається спір про право, відповідає вимогам закону.

Посилання апелянта на ліцензію серії АВ № 365061 не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до ст.98 ЦПК України документи, які підтверджують право вимоги надаються до заяви про видачу судового наказу. Заявником до заяви цей документ не надавався, а апеляційний суд переглядає ухвалу на підставі тих доказів, які надавалися до заяви про видачу судового наказу.

В той же час апеляційний суд не погоджується з висновком суду про те, що крім зазначених обставин самостійною підставою для відмови у прийняття заяви про видачу судового наказу є те, що заявником заявлені вимоги, які знаходяться поза межами строку позовної давності і з цього вбачається спір про право, оскільки відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається із заяви про видачу судового наказу ТОВ „Луганськвода" просить стягнути з боржника заборгованість за період з 01.08.2004 року по 01.08.2012 року.

Статтею 105-1 ЦПК України визначений порядок перегляду судового наказу за заявою боржника, в тому числі і щодо застосування строку позовної давності.

Таким чином суд застосовує позовну давність лише за заявою боржника і тому висновок суду в частині того, що існує спір про право щодо строків позовної давності є необґрунтованим.

Однак, ця обставина не є достатньою підставою для скасування ухвали суду, так як є інші обставини, із яких вбачається спір про право.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу на підставі п.2 ч.3 ст.100 ЦПК України, правильно керувався нормами чинного процесуального законодавства й прийняв по справі законне й обґрунтоване процесуальне рішення.

Враховуючи наведене колегія суддів визнає, що ухвала суду першої інстанції постановлена судом з додержанням вимог закону, що відповідно до п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 96, 100, 303, 307, 312, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськвода» відхилити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 09 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: