Справа № 22-ц 2290 2006 р. Головуючий 1 інстанції Дзюба Н.М.
Доповідач Хопта С.Ф.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого Хопти С.Ф.
суддів Даценко Л.М., Касьяненко Л.І.
при секретарі Некорі А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 4 травня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 1996 року позивачка звернулась з зазначеним позовом, в якому просила поділити спільне майно подружжя, посилаючись на те, що в період шлюбу вони з відповідачем придбали рухоме і нерухоме майно, проте від добровільного поділу спільного майна відповідач відмовився.
Справа розглядалась судами неодноразово.
В період розгляду справи, сторони уклали мирову угоду щодо поділу транспортних засобів, яка була затверджена ухвалою суду 25 грудня 2003 року. Уточнивши позовні вимоги, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь 250 грн., половину вартості білої силікатної цегли у кількості 5000 штук, та 11880 грн., половину вартості споруди для тимчасового проживання по АДРЕСА_1.
Останнім рішенням Макарівського районного суду Київської області від 4 травня 2006 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіряючи законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія приходить до висновку про
скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що сторони припинили ведення спільного господарства з 1992 року, а майно, на яке претендує позивачка, було придбано в період з 1992 року по 1995 рік.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до ст. 60 СК України, ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньої спільною сумісною власністю. У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, відповідно до ст. 70 СК України, 370 ЦК України, якщо інше не визначено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Співвласник, який бажає виділу частки, що є у спільній сумісній власності, має право на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, відповідно до вимог ст. 71 СК України, ст. ст. 364, 370 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 грудня 1968 року по 29 листопада 1995 року (а.с.126-127). В період шлюбу вони придбали рухоме і нерухоме майно. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 23 грудня 2003 року судом затверджена мирова угода сторін про поділ спільного рухомого майна подружжя, придбаного ними в період шлюбу, в тому числі в період з 1992 року по 1995 рік (а.с.28 т. 2). Ухвала суду сторонами не оскаржувалась. Крім того, в період шлюбу, в 1995 році сторони побудували споруду для тимчасового проживання по АДРЕСА_1. Відповідач не заперечував тих обставин, що позивачка має право на половину її вартості, проте сторони не дійшли згоди щодо вартості споруди (а. с. 24 т. 2). Відповідно до висновку судово-будівельної технічної експертизи від 20 серпня 2004 року, дійсна вартість спірної споруди на час розгляду справи та проведення експертизи станом на час її проведення становила 23762 грн.(а.с.46-47).
Зазначені обставини підтверджуються поясненнями сторін, показаннями свідків, наведеними письмовими доказами.
За таких обставин справи, колегія не може погодитись з висновками суду про те, що сторони з 1992 року по 1995 рік не вели спільного господарства і не придбали за вказаний період спільного майна, оскільки вони спростовуються поясненнями сторін, показаннями свідків, зазначеною ухвалою Макарівського районного суду від 23 грудня 2003 року про поділ рухомого майна, придбаного сторонами в цей період їх шлюбу.
Обґрунтування рішення в частині встановлених обставин щодо періоду ведення спільного господарства сторін, з посиланням на рішення суду про розірвання шлюбу як на таке, що має приюдиційне значення в цій частині, колегія не може визнати такими, що ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, оскільки з цього рішення суду не вбачається, які саме обставини судом встановлено при розгляді справи, з посиланням на докази, а припущення про формальне існування сім'ї сторін, наведені у рішенні, також не є по рішенню встановленими обставинами. З рішення суду про розірвання шлюбу сторін також не вбачається встановлених обставин про те, що сторони з 1992 року по конкретний період 1995 року не вели спільного господарства, і не придбали спільного майна.
Оскільки позивачкою доведено той факт, що в період шлюбу, в 1995 році сторони побудували споруду для тимчасового проживання по АДРЕСА_1, дійсна вартість якої на час розгляду справи та проведення експертизи становила 23762 грн., позивачка має право на її 1/2 частину і бажає її виділу у вигляді грошової компенсації, такі вимоги колегія вважає доведеними та обґрунтованими в межах заявлених вимог та наданих доказів на час розгляду справи.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на її користь 250 грн., половину вартості білої силікатної цегли у кількості 5000 штук, та половини вартості фундаменту, колегія вважає недоведеними, оскільки позивачка не надала суду доказів про те, що коштами від продажу цього майна в період шлюбу відповідач розпорядився особисто, без згоди позивачки.
Твердження позивача щодо придбання спірної споруди ним особисто, колегія вважає надуманими, такими, що спростовуються наведеними доказами, тому не може покласти їх в основу судового рішення.
Приймаючи рішення про виділ частки позивачки у вигляді грошової компенсації, суд виходить з заявлених вимог та доказів, наданих суду на час розгляду справи, щодо дійсної вартості спірного майна, а саме висновку експерта, при відсутності інших доказів про те, що його вартість змінилась з часу проведення експертного дослідження на час ухвалення судового рішення.
Дійсна вартість споруди для тимчасового проживання по АДРЕСА_1, виходячи з наданих доказів становить 23762 грн., а 1/2 її частина становить (23762 грн. : 2) 11881 грн.
Керуючись ст. ст. 60, 70, 71 СК України, ст. ст. 364, 368, 370 ЦК України, ст.ст.309, 314 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 4 травня 2006 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частину споруди для тимчасового проживання по АДРЕСА_1. Виділити позивачці її частку у вигляді грошової компенсації. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11881 грн. грошової компенсації за 1/3 частину споруди для тимчасового проживання по АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 250 грн., половини вартості білої силікатної цегли у кількості 5000 штук, та половини вартості фундаменту- відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.