ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 листопада 2012 р. Справа №2а-9134/12/0170/16
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Александрова О. Ю., за участю секретаря Павленко Н.О., представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довірінність б/н від 04.09.2012р.
від відповідача: Калінчук К.В.,посвідчення №071034, довіреність №18/10-0 від 13.03.2012р.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби України.
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0016511702 від 10.08.2012р.
Обставини справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби України (далі-відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» ДПІ у м.Сімферополі АРК Державної податкової служби України №0016511702 від 10.08.2012р., відповідно до якого збільшено суму податкового зобов'язання по ПДВ на суму 47217,90грн., за основним платежем 37774,32 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 9443,58грн.
Позов мотивовано протиправністю доводів відповідача, стосовно визнання укладених правочинів позивача із контрагентом ПП «Комманд», без підтвердження реальності здійснення господарських операцій на підставі матеріалів кримінальної справи, яка знаходиться у провадженні слідчого ГСУ УПМ ДПС України, що призвело до визнання недійсним податкового кредиту, а також безпідставністю застосовування наслідків цього. Крім того, позивач зазначає, що ним були виконані усі необхідні вимоги, передбачені законом, щодо включення сум ПДВ до податкового кредиту, а не сплата податку до бюджету контрагентами тягне негативні наслідки лише для останнього і не позбавляє позивача на податковий кредит, а тому висновки податкового органу, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, на думку позивача, закону не відповідають.
Ухвалами суду від 21.08.2012 року відкрито провадження у справі та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив останні задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав викладених у письмових запереченнях, просила в задоволенні останніх відмовити.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, заслухавши представників позивача, відповідача, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.
Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні").
Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований у Виконавчому комітеті Сімферопольської міської ради АРК від 26.08.2010р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_2 (а.с.11 т.1).
На податковому обліку перебуває в ДПІ м.Сімферополя з 27.08.2020р. №72446.(а.с.13 т.1).
З 01.10.2010р. по 31.12.2010р. здійснював фінансово-господарську діяльність відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку, звітності суб'єктів малого підприємства » від 28.06.98р.
З 15.10.10р. є платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва НОМЕР_3 від15.10.2010р. (а.с.12 т.1).
Як вбачається з матеріалів справи, з 09.07.2012р. по 20.07.2012р. Державною податковою інспекцією м.Сімферополь АР Крим Державної податкової служби була проведена планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_3, за результатами якої 27.07.2012р. був складений акт №4181/17-2/НОМЕР_1 «Про результати документальної виїзної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД-ФО ОСОБА_3 (РНОК НОМЕР_1), за період з 27.08.2010р. по 31.12.2011р. (а.с.34-56 т.1).
Згідно до висновків вищевказаного акту перевірки встановлено порушення позивачем п.198.6 ст.198 розділу V ПКУ, а саме включення до сум податкового кредиту суми по операціям з ПП «Комманд», що призвело до його завищення на 37774,32грн.
Не погодившись з вищезазначеним актом перевірки, позивач звернувся до відповідача з запереченнями за вих.№4181/17-2/НОМЕР_1 від 27.07.2012р. (а.с.20 т.1).
Вих.№14914/17-2 від 06.08.2012р. відповідач в задоволенні заперечень позивача відмовив(а.с.58-67 т.1).
10.08.2012р. було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» за №0016511702, відповідно до якого збільшено суму податкового зобов'язання по ПДВ на суму 47217,90грн., за основним платежем 37774,32грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 9443,58грн.(а.с.57 т.1)
Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом.
Дослідивши матеріали справи та пояснення сторін, суд вважає зазначити наступне.
Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи податкової служби зобов'язані здійснювати свої функції, у тому числі стосовно проведення перевірок суб'єктів господарювання виключно на підставі, у спосіб, в межах повноважень, визначених законом.
Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Досліджуючи підстави прийняття спірного рішення та виявлених під час перевірки порушень, судом встановлено наступне.
В акті перевірки відповідачем, ґрунтуючись на постанові слідчого групи слідчих -старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Мазуркевича В.А. від 02.04.2012р., винесеної в рамках кримінальної справи №69-0146, зроблено висновок, що у зв'язку з відсутністю об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств -постачальників та операціях по продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям,- проведеною зустрічною звіркою не підтверджено реальність здійснення ПП «Комманд» (ЄДРПОУ 37081766) фінансово-господарських операцій з придбання та реалізації товарів (робіт, послуг), з 01.05.2010р. по 31.03.2012р., а отже позивачем сформовано податковий кредит на загальну суму ПДВ -37774,32грн. по податковим накладним постачальника - ПП «Комманд» на підставі нікчемного правочину, а відповідно на вищевказану суму, позивачем занижено податкові зобов'язання по ПДВ.
На підставі постанові слідчого групи слідчих -старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Мазуркевича В.А. від 02.04.2012р., винесеної в рамках кримінальної справи №69-0146, відповідачем було встановлено, що сумнівний податковий кредит, отриманий ПП «Комманд» від контрагентів-постачальників фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання, у зв'язку з чим податкова вигода, сформована від сумнівних постачальників підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних вигодонабувачів.
За таких підстав, відповідач дійшов висновку щодо відсутності об'єкту оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) підприємств-постачальників та по операціях продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям, до яких відповідач відніс й позивача по справі.
Оцінюючи зазначені висновки відповідача стосовно діяльності ПП «Комманд» як доказ безтоварності операцій, укладених позивачем правочинів з ПП «Комманд», суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 75.1.2. ст. 75 Податкового кодексу прямо визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Словосполучення «податкова інформація» відповідно до п.п. 14.1.171 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України використовується у значенні, визначеному Законом України "Про інформацію".
На виконання положень Податкового кодексу розроблено два Порядки оформлення податкових перевірок, один з яких стосується перевірок юридичних осіб (№ 984 від 22.12.2010 р.), а другий перевірок фізичних осіб (№ 1003 від 24.12.2010 р.), в яких встановлено, що будь-яка документальна перевірка тому і вважається документальною, що ґрунтується на первинних документах та підтверджує факт проведення такої перевірки.
За нормами чинного Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Крім того, додатково, суд вважає за необхідне зауважити щодо процесуального статусу доказів по кримінальній справі, постанови про порушення кримінальної справи тощо, відомості щодо яких були покладені в основу висновків відповідача про безтоварний характер правочинів, укладених позивачем з ПП «Комманд»
Статтею 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначено, що завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, а не збір документів для проведення документальних перевірок платників податків в порядку, передбаченому ПК України.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються як приводи та підстави для порушення кримінальної справи, для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі, для попередження, припинення і розслідування злочинів, розвідувально-підривних посягань проти України, розшуку злочинців та осіб, які безвісно зникли та ін. Використання цих матеріалів без відповідного статусу у визначеному законодавством порядку є порушенням порядку проведення перевірок, визначеного Податковим кодексом України.
Разом з тим, відповідно до приписів ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Відповідно до частини 1 статті 66 Кримінально-процесуального кодексу України особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків.
Матеріали перевірки з висновками про порушення платником податків податкового законодавства та визначеною сумою податкового зобов'язання приєднуються до матеріалів кримінальної справи як відповідний доказ наявності об'єктивної сторони злочину.
Остаточне рішення за результатами такої перевірки приймається судом у кримінальній справі шляхом ухвалення обвинувального або виправдувального вироку підсудним. Отже, результати перевірки приєднуються до матеріалів кримінальної справи як доказ наявності факту злочину з боку посадових осіб платника податків.
Таким чином, відомості щодо документальних перевірок проведених щодо підозрюваних, стосовно яких порушені кримінальні справи, протоколи допитів свідків та інші докази, зібрані в рамках кримінальних справ, є носіями доказової бази виключно в межах порушеної кримінальної справи та можуть мати статус доказів виключно в кримінальному процесі.
Статус доказової бази така інформація отримує лише у випадку постановлення судом обвинувального вироку по кримінальній справі, якщо таки докази будуть покладені в основу постановлення такого вироку й відповідно до приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України можуть бути використані у якості доказів в адміністративному процесі щодо осіб та обставин, яких таки докази стосуються.
Враховуючи фактичну неналежність та недопустимість доказів по справі, якими відповідач обґрунтовує висновки, викладені в акті перевірки щодо безтоварності правочинів, укладених позивачем з ПП «Комманд», суд дійшов висновку, що перевірка фактично була проведена на підставі відомостей, викладених в акті перевірки контрагента позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ч. 1, 2,4 ст. 70 Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
За приписами ст. 71 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно ст. 161 цього Кодексу під час прийняття постанови суд вирішує, серед іншого, питання щодо того, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються та чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження й яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Отже, суд не може погодитися з вищевказаною позицією відповідача та вважає, що висновки щодо існування по ланцюгу здійснення господарських операцій ПП «Комманд» з третіми особами сумнівного («фіктивного») характеру не можуть мати негативних наслідків для інших платників податків, зокрема, до позивача, оскільки таки висновки суперечать положенням Кодексу адміністративного судочинства України щодо допустимості та належності доказів у справі.
Крім того, суд окремо зауважує, що дослідження по ланцюгу до «реальних вигодонабувачів» має мати на меті встановлення взаємозв'язку між сумнівними («фіктивними») правочинами.
Адже, факт безтоварності правочину з продажу-придбання одного виду товару має бути досліджений по ланцюгу посередників до останнього вигодонабувача, яким отримувався такий товар та встановлення факту неможливості його отримання останнім через відсутність такого товару у продавця та, як наслідок, не можливість його продажу вигодонабувачу.
Разом з тим, висновки відповідача, викладені в акті перевірки не мають системного характеру та не встановлюють взаємозв'язку між сумнівними правочинами, укладеними ПП «Комманд» з третіми особами та правочинів, укладених позивачем з ПП «Комманд».
Крім того, як вже було вищезазначено, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Зазначена правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11.
Відповідно до наявних матеріалів справи, Приватне підприємство «Комманд» зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АРК(свідоцтво серія А01 №146682) є платником податку на додану вартість (свідоцтво НБ №390146 від 17.06.10р.)(а.с.19-22 т.2)
Будь - яких доказів того, що ПП «Комманд», на момент видачі позивачу податкових накладних, було неналежним платником податків, а саме, мало скасовану реєстрацію або скасоване свідоцтво платника на додану вартість відповідачем не надано.
Судом встановлено, що між ПП «Команд»(продавець) та позивачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу товарів №117 від 17.03.2011р.(а.с.71 т.1)
Згідно до р.1 договору, продавець зобов'язаний передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити підшипники, ремені, сальники та інші запчастини, згідно виписаних рахунків.
Строк дії договору вказаний до 31.12.2011р., в випадку, якщо сторони за договором не мають претензій. (п.4.1.договору).
Позивачем у виконанні вищезгаданого договору було отримано наступні документи від ПП «Комманд»: видаткові накладні на отриманий товар-запчастини: №650 від 22.03.11р. на суму 16000,00грн., ПДВ-2666,67; №658 від 24.03.11р. на суму 4371,60грн., ПДВ-728,60грн.;№ 662 від 30.03.11р. на суму 741,36грн., ПДВ-123,56грн.;№762 від 01.04.11р. на суму 7559,11грн., ПДВ-1259,85грн.; №760 від 01.04.11р. на суму 18145,69грн., ПДВ-3190,95грн.;№765 на суму 10510,92грн., ПДВ-1751,82грн.;№ 1101 від 04.05.11р. на суму 6930,00грн., ПДВ-1155,00грн.;№1223 від 08.02.11р. на суму 2850,00грн., ПДВ-475,00грн.;№1374 від 06.07.11р., на суму 8542,40грн., ПДВ-1423,73грн.;№1375 від 07.07.11р. на суму 9832,80грн., ПДВ-1638,80грн.;№1453 від 11.07.11р. на суму 6940,00грн., ПДВ-1156,67грн.;№1477 від 15.07.11р. на суму 10530,00грн., ПДВ-1755,00грн.;№1477 від 18.07.11р. на суму 2230,00грн., ПДВ-371,67грн.;№1574 від 01.08.11р. на суму 8700,00грн., ПДВ-1450,00грн.;№1579 від 02.08.11р. на суму 16500,00грн., ПДВ-2750,00грн.;№1572 від 03.08.11р. на суму 7686,00грн.,ПДВ-1281,00грн.;№1635 від 05.08.11р. на суму 6516,00грн., ПДВ-1086,00грн.;№1636 від 08.08.11р. на суму 7434,00грн., ПДВ-1239,00грн.;№1645 від 15.08.11р. на суму 14976,00грн., ПДВ-2496,00грн.;№1754 від 01.09.11р.на суму 16500,00грн., ПДВ-2750,00грн.;№1756 від 02.09.11р. на суму 9324,60грн., ПДВ-1554,10грн.;№1767 від 05.09.11р. на суму 8975,40грн, ПДВ-1495,90грн.;№1880 від14.09.11р. на суму 8400,00грн., ПДВ-1400,00грн.;№1884 від 15.09.11р. на суму 2430,00грн., ПДВ-4-5,00грн.;№2163 від 03.10.11р. на суму 20,00грн., ПДВ-3,33грн.;№2481 від 03.11.11р. на суму 9700,00грн., ПДВ-1616,67грн.;№2483 від 10.11.11р. на суму 3300,00грн., ПДВ-550,00грн.(а.с.132-158 т.1); податкові накладні, які вказані у реєстрі податкових накладних (а.с.74,78,81,84,87,91,95,99,102, т.1): №120 від 10.11.11р. на суму 3300 ,00грн., ПДВ-550; №62 від 03.11.11р. на суму 9700 ,00грн., ПДВ-1616,67грн. ; №22 від 03.10.11р. на суму 20 ,00грн., ПДВ-3,33грн.; №96 від 15.09.11р. на суму 2430 ,00грн., ПДВ-405,00грн.; №88 від 14.09.11р. на суму 8400 ,00грн., ПДВ-1400,00грн.;№28 від 05.09.11р. на суму 8975,40грн., ПДВ-1495,90грн.; №19 від 02.09.2011р. на суму 9324,60грн., ПДВ-1554,10грн.; №5 від 01.09.2011р. на суму1650,00грн., ПДВ-2750,00грн.;№102 від 15.08.11р. на суму 14976,00грн., ПДВ-2496,00грн.; №57 від 08.08.2011р. на суму 7434,00грн., ПДВ-1239,00грн.;№51 від 05.05.11р. на суму 6516,00грн., ПДВ-1086,00грн.; №31 від 03.08.11р. на суму 7686,00грн., ПДВ-1281,00грн.; №24 від 02.08.2011р. на суму 16500,00грн., ПДВ-2750,00грн.;№2 01.08.11р. на суму 8700,00грн., ПДВ-1450,00грн.; №96 від 18.07.11р. на суму 2230,00грн., ПДВ-371,67грн.;№91 від15.07.11р. на суму 10530,00грн., ПДВ-1755,00грн.; №65 від 11.07.11р. на суму 6940,00грн., ПДВ-1156,67грн.;№52 від 07.07.11р. на суму 9832,80грн., ПДВ-1638,80грн.;№40 від 06.07.11р. на суму 8542,40грн., ПДВ-1423,73грн.№64 від 08.06.11р. на суму 2850,00 ПДВ-475,00грн.;№11 від 04.05.11р. на суму 6930,00грн. ПДВ-1155,00грн.;№117 від 14.04.11р. на суму 10510,92грн. ПДВ-1751,82грн.;№6 від 01.04.11р. на суму 19145,69грн., ПДВ-3190,95грн.;№5 від 01.04.11р. на суму 7559,11грн, ПДВ-1259,85грн.;№123 від 30.03.11р. на суму 741,36грн, ПДВ-123,56грн.;№100 від 24.03.11р. на суму4371,60. ПДВ-728,60грн.;№83 від 22.03.11р. на суму 16000,00грн., ПДВ-2666,67грн. (а.с.103- 131 т.1)
Загальна сума по вищевказаним первинним документам склала: 310568,88грн., у т.ч. ПДВ--37774,32грн.
Вищезазначені податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України №969 від 21.12.2010р., відповідно, суд вважає, що згідно до положень ст. 198.1, 198.2 ПК України у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події", оскільки відповідно до п. 6.2 Наказу ДПА України від 21.12.2010р. №969 податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.
На виконання договору позивачем було зроблено проплати за поставлений товар ПП «Комманд», що підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальними чеками (а.с.159-161 т.1; а.с.27 т.2)
Дослідивши вищезазначені первинні бухгалтерські документи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинними документами вважаються документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.
Проте, будь-які документи (у тому числі й договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією вважається операція (дія або подія) яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, позивач отриманий товар поставив іншим контрагентам: ВАТ «Сімферопольський КХП», КРВП «Кримтролейбус», КРП ВПВКГ ПКБ,ТПП ТОВ «Кримторг», СТОВ «Дружба народів», ТОВ «Талісман-К», ТОВ «Віноградний», Фірма «ВКО Крим», ВАТ «Електромашинобудівний завод «Фірма Селма»» , ТОВ КД «Коктебель», КРП ВПВКГ м.Алушта, ПАТ «Кримелектромашторг», ПАТ Бахчисарайський комбінат «Будіндустрія», Кіровське МУВГ, ПАТ «Бурлюк», Джанкойське УВГ, ДП ШБУ №45 ВАТ «Південшляхбуд», ВАТ «Завод Фіолент», ПАТ «Пневматика», ПАТ «Сімферопольська макаронна фабріка»,Первомайське УВГ.
Факт отримання такого товару позивачем та використанням його в господарської діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи підтвердженнями контрагентами повної поставки товару за договорами, договорами, видатковими накладними, податковими накладними, які відповідають усім вимогам чинного законодавства України(а.с.23-250т.2, 1-55 т.3).
Доказів, що підтверджують недостовірність наданих позивачем первинних бухгалтерських документів, цивільно-правових угод, за наслідками виконання яких були сформовані податкові зобов'язання та податковий кредит, тощо, відповідачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи наведено не було.
Документи, що містяться в матеріалах справи, зокрема, податкові накладні, платіжні доручення мають всі передбачені законодавством реквізити.
У зв'язку з чим, суд вважає викладені в акті перевірки, суб'єктивними та передчасними припущеннями з боку відповідача з наступних підстав.
Відповідно до V розділу Податкового кодексу України (надалі ПК України) визначені платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування.
п.п.14.1.191. ст14 ПК України, вказано, що Постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.
Постачанням товарів також вважаються:
а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу;
б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства;
в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню);
г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення;
ґ) умовне постачання товарів та необоротних активів, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту і в останньому звітному (податковому) періоді обліковувалися у залишках платника, який подав заяву про анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість або про перехід на іншу систему оподаткування, що передбачає сплату податку в іншому порядку, ніж той, що визначений цим розділом;
д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника;
е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.
Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.
Судом встановлено, факт поставки товару позивачу контрагентом, у розумінні вищевказаних положень, доказів зворотнього відповідачем не надано.
Відповідно до п.п.185.1. статті 185 ПК України, Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
П.188.1. ст..188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.
У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).
У разі постачання необоротних активів, у тому числі в разі їх самостійної ліквідації, переведення з виробничих у невиробничі, переведення з використання в оподатковуваних операціях для використання в неоподатковуваних, база оподаткування визначається виходячи з їх балансової вартості на момент їх постачання.
До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу.
У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.
Згідно до п.п.187.1. статті 187ПК України, Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно підпункту 14.1.179. ст.14 ПК України, податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.
За підпунктом 14.1.181. ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно до п. 198.1.ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).
Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 201.1 ст.201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6 ст. 201 ПК України).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п.п.201.8-201.9 ст. 201 ПК України).
Проаналізувавши наведені вище норми податкового законодавства, суд дійшов висновку, що достатньою підставою для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.
Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Податкового кодексу України.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки належним чином встановлено та документально підтверджено не було.
Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось позивачем правомірно.
Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, були дотримані положення Податкового кодексу України.
Крім того, щодо висновків відповідача стосовно нікчемності правочину та застосування в порядку ст. 216 ЦК України у якості наслідків його нікчемності - перерахунку податкових зобов'язань позивача за нікчемними угодами, суд вважає за необхідне повідомити, що відповідач таким рішенням вийшов за межи своїх повноважень через помилкове трактування зазначених правових норм.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з тим, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Стосовно висновків про нікчемність господарських операцій, суд зазначає наступне.
Щодо застосування норм Цивільного кодексу та доведення в акті фактів нікчемності правочинів, то із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобов'язань позивачу ґрунтується виключно на самостійних висновках відповідача про нікчемність господарських операцій, в яких позивач виступав покупцем. При цьому, такі правочини, на думку відповідача, є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст.216 України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. З огляду на це, первинні документи видані за господарськими операціями в яких позивач виступав покупцем не дають права на формування податкового кредиту, але ж податкові зобов'язання з ПДВ від реалізації товарів, продаж яких відбувся сформовані вірно.
Натомість, відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст.203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам, та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.
Адже, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорюванні. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладений договор та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом та отриманий товар.
Разом з тим, органи державної податкової служби щодо угод, які вони вважають нікчемними мають право звернення до суду з позовом виключно про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за такими угодами, посилаючись їх нікчемність.
Адже, за статтею 208 Господарського кодексу України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Крім того, із урахуванням зауважень Вищого господарського суду України щодо строків, за якими таки санкції мають бути застосовані із урахуванням приписів ст. 250 ГК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною першою статті 208 цього Кодексу передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу та можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього кодексу, згідно якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Таким чином, у якості кваліфікаційної ознаки адміністративно-господарської санкції - конфіскації виступають наступні ознаки: стягнення за угодою, що визнана недійсною або є нікчемною в силу закону, виключно на підставі рішення суду певне майно (грошові кошти, інші ТМЦ), тобто все одержане сторонами такої угоди за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.
Таким чином, суми грошових зобов'язань зі сплати ПДВ, що були донараховані відповідачем в рамках зазначеної угоди не відповідають таким ознаками.
Отже, висновки відповідача в акті перевірки на підставі ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює ніяких наслідків окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, за результатами проведеної перевірки підлягають корегуванню показники, пов'язані з вирахуванням сум податкових зобов'язань по операціях, які проведені на підставі таких правочинів, не можуть розцінюватися як дії із застосування наслідків нікчемності правочину в розумінні вищенаведених правових норм.
Разом з тим, корегування податкових зобов'язань позивача за таких підстав є прямим порушенням з боку відповідача своєї компетенції, повноважень та способів здійснення своїх прав з контролю за своєчасністю, повнотою нарахування та сплати податків.
При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та з їх повним ігноруванням через суб'єктивну думку перевіряючих щодо правочину, який відбувся, без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
В Рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2003р. від 30.01.03р. зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину, встановлено факт сплати позивачем постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, використання товару в господарської діяльності позивача, а тому доводи відповідача щодо нікчемності укладеного правочину не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.
За такими обставинами, в контексті положень ст. ст. 71, 72 КАС України відповідач не довів правомірність прийняття ним оспорюваного по справі податкового повідомлення-рішення.
Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.
За таких обставин суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 КАС України).
Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.
Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ передбачено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає необхідне стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.
В судовому засіданні 27.11.2012 року оголошена вступна та резолютивна частини постанови, постанова у повному обсязі складена 03.12.2012 року.
Керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форма «Р» Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0016511702 від 10.08.2012р., відповідно до якого Фізичної особі -підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 47 217,90 грн., в тому числі за основним платежем 37 774,32 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 9 443,58 грн.
3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3(РНОК НОМЕР_1, АДРЕСА_1) 32,19 грн. судового збору шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Александров О.Ю.