Справа № 2218/12973/2012
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
року
30 листопада 2012 року Хмельницький міськрайонний суд в складі:
головуючої - судді Демінської А.А.,
з участю секретаря судового засідання Підвальної Є.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницький цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_4
про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та стягнення моральної шкоди, -
в с т а н о в и в :
В червні 2012 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та стягнення моральної шкоди, вказавши, що вона перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 і їм спільно на сім'ю для будівництва було виділено у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_2, в розмірі 0,0950 га, з якої частину вони подарували синові, а на іншій частині збудували будинок, в котрому на даний час приписані та живуть. Однак 13.12.2012 року відповідач ОСОБА_3 без її згоди подарував вказану земельну ділянку, що належить їм на праві спільної сумісної власності, своїй матері ОСОБА_2 Вважає, що зазначений договір суперечить вимогам винного законодавства та моральним засадам суспільства, частині 3 ст. 368 та статтям 231, 232, 369 ЦК України, ст. ст. 63, 65 СК України. Просить визнати недійсним зазначений договір дарування та стягнути з приватного нотаріуса ОСОБА_4, котра вказаний договір посвідчила, 25000 грн. моральної шкоди в зв'язку з вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала і просить їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та додатково пояснила, що відповідачі ОСОБА_3, його матір та нотаріус вступили в злочинну змову між собою, внаслідок чого був укладений та посвідчений без згоди позивача договір дарування земельної ділянки. Звертає увагу на те, що в матеріалах нотаріальної справи міститься витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в листопаді 2011 року, в якій вказано, що 458 кв.м цієї ділянки знаходяться під забудовою, тоді як Хмельницьке БТІ 9.12.2011 року видало фіктивну довідку про те, що на день обстеження ділянка не забудована. Просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, вказавши, що подарована земельна ділянка була особистою приватної власністю ОСОБА_3, а тому він мав право на розпорядження нею без згоди позивача. Крім того, ділянка, що дарувалася, справді була не забудована. Вважає, що ніяких порушень законодавства жоден з відповідачів при укладенні та посвідченні договору дарування не допустив, в тому в задоволенні позову просить відмовити.
Представник відповідача приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 ОСОБА_7 проти позову заперечив, вважаючи позовну заяву незаконною та необгрунтованною. Пояснив, що приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 відповідно до чинного на час укладення договору дарування земельної ділянки від 13 грудня 2012 року мала право його посвідчити, оскільки лише Законом України від 11 січня 2011 року N 2913-УІ "Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя", який набрав чинності 8 лютого 2011 року, ст. 61 СК України доповнено ч. 5, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Тобто, на час набуття ОСОБА_3 земельної ділянки (2002 рік) вона не визнавалася спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно до положень ст.ст. 81, 116 ЗК України (в редакції на час набуття права власності на спірну земельну ділянку) окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації є його особистою приватною, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Необґрунтованими та незаконними вважає вимоги позивача щодо стягнення з приватного нотаріуса ОСОБА_4 моральної шкоди, адже нотаріус не є стороною договору дарування від 13 грудня 2012 року і в будь-які зловмисні домовленості з іншими відповідачами не вступала. Наполягає на тому, що договір дарування земельної ділянки від 13 грудня 2012 року є законним, укладений та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 відповідно до вимог законодавства, а тому просить в позові відмовити у повному обсязі.
Допитана в якості свідка ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона є провідним спеціалістом Управління Держкомзему в м. Хмельницький і готувала витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ОСОБА_3, розміщеної по АДРЕСА_2; в графі зазначеного документа «площа земельної ділянки під забудовою» нею було вказано «458» без перевірки, забудована чи ні земельна ділянка насправді, оскільки ця графа відповідно до законодавства заповнюється автоматично у всіх випадках, і площа, яка проставляється у ній, у всіх випадках дорівнює площі всієї земельної ділянки, на яку складається витяг.
Допитана в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що довідка, видана Хмельницьким БТІ за її підписом 9.12.2011 року за вих. № 9238/01-15 на земельну ділянку по АДРЕСА_2, відповідає дійсності і є законною; при цьому в частині дати обстеження, вказаної «09.12.2010 року», нею допущено описку і насправді мається на увазі «09.12.2011 року».
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що в позові слід відмовити з наступних підстав.
Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (прізвище після укладення шлюбу - ОСОБА_1) 15.03.1986 року уклали шлюб. 6.09.1995 року Ізяславським районним судом було постановлено рішення про розірвання їхнього шлюбу, однак в органах РАГСу ніхто з подружжя його не зареєстрував. Таким чином, в силу вимог ст. 44 КпШС України (який діяв на час виникнення правовідносин, до набрання законної сили СК України), на даний час ОСОБА_3 та ОСОБА_1 продовжують перебувати у шлюбі. Вказані обставини підтверджуються повторним свідоцтвом про шлюб, рішенням Ізяславського районного суду від 6.09.1995 року, копії котрих наявні в матеріалах справи.
На підставі рішення 3-ої сесії міської ради № 20 від 19.06.2002 року ОСОБА_3 рішенням шостої сесії Хмельницької міської ради від 25.09.02 року № 16 «Про приватизацію земельних ділянок громадянам» було передано у приватну власність присадибну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,950 га. Вказані обставини підтверджуються архівним витягом від 27.04.2010 року за № 01-24-473, копія котрого наявна в матеріалах справи.
ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 509198 площею 0,0458 га, розташовану у АДРЕСА_2, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011074201323 13.07.2010 року. Належним чином засвідчена копія вказаного державного акта наявна в матеріалах справи.
За договором дарування земельної ділянки від 2.10.2010 року, копія котрого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_11 (сину) земельну ділянку площею 0,0459 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Після дарування частини земельної ділянки сину у власності ОСОБА_3 залишилась земельна ділянка площею 0,0458 га, котру 13.12.2011 року він подарував своїй матері ОСОБА_2 Договір дарування земельної ділянки від 13.12.2011 року, копія котрого наявна в матеріалах справи, було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_4
У відповідності до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Так, лише Законом України від 11 січня 2011 року №2913-VІ «Про внесення зміни до, статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, ст. 61 СК України доповнено ч. 5, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Більше того, як на момент подання позовної заяви, так і на час розгляду даної справи частина 5 ст. 61 СК України припинила свою дію, оскільки була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17.05.2012 року, який набрав чинності 13.06.2012 року.
Дійсно, згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Однак, відповідно до положень ст. ст. 81, 116 ЗК України, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Таким чином, одержана ОСОБА_3 під час шлюбу у власність шляхом приватизації земельна ділянка по вул. Ювілейній, 16/1 (присадибна ділянка), є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.
У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), однак якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Позивачем не надано суду доказів того, що на спірній земельній ділянці зведено як завершений будівництвом, так і прийнятий до експлуатації будинок. При цьому вимога про визнання об'єктом спільної сумісної власності будь-яких будівельних матеріалів нею не ставилася.
Як на підставу недійсності оспорюваного договору дарування позивач посилається, зокрема, на ст. 65 СК України (укладення договору одним із подружжя без отримання згоди другого з подружжя), однак вказана норма закону не підлягає застосуванню до даних правовідносин, оскільки подарована ОСОБА_3 своїй матері земельна ділянка не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також в якості підстав недійсності оспорюваного договору позивач зазначає статті 231, 232, 369 ЦК України.
Так, ст. 231 ЦК України визначає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства, однак позивачем не наведено жодних мотивів, з яких вона вважає даний правочин таким, що вчинений під впливом насильства, та не надано доказів на підтвердження цієї обставини.
Стаття 232 ЦК України визначає правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, однак положення даної норми закону не підлягають до застосування щодо наявних між сторонами правовідносин, оскільки стосуються домовленості саме сторін договору, а позивач просить застосувати їх до сторони договору та приватного нотаріуса, що є неприпустимим. Крім того, жодних доказів на підтвердження наявності зловмисної домовленості між відповідачами у справі позивачем впродовж усього часу розгляду даної справи суду не надано і в судовому засіданні таких не здобуто.
Частина 4 ст. 369 ЦК України передбачає можливість визнання судом недійсним правочину щодо розпорядження спільним майном, вчиненого одним із співвласників, за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Однак і дана стаття також не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на момент вчинення оспорюваного правочину співвласниками відчуженої земельної ділянки не були.
Отже, із жодної з наведених позивачем підстав оспорюваний нею договір дарування земельної ділянки визнанню недійсним не підлягає.
Внаслідок вище вказаного не підлягає задоволенню і позовна вимога про стягнення моральної шкоди.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 5, 8, 10, 11, 60, 212 - 215 ЦПК України, ч. 1 ст. 58 Конституції України, ст. ст. 5, 231, 232, ч. 1 ст. 319, ст. ст. 331, 369 ЦК України, ст. ст. 60, 61 СК України, ст. 44 КпШС України, ст. ст. 81, 116 ЗК України, Законом України від 11 січня 2011 року №2913-VІ «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», Законом України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17.05.2012 року, Постановою Верховного Суду України від 15.02.2012 року у справі № 6-98цс11, суд -
в и р і ш и в :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається Апеляційному суду Хмельницької області через Хмельницький міськрайонний суд.
Суддя: