Справа № 22-1020\06 Головуючий у 1 інстанції Миро ненко I. П.
Категорія 5 _______ Доповідач Кучерява В. Ф.
УХВАЛА ІМЕНЕМУКРАЇНИ
19 жовтня 2006 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Донецького апеляційного суду у складі:
Головуючого Ігнатоля Т. Г
Суддів Кучерявої В. Ф.Цикал А. С.
При секретарі Берліній Є. С. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення із жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 8 серпня 2006 року
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 8 серпня 2006 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усуненні перешкод у здійсненні права власності, виселення із жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення задоволено.
Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні її позовних вимог, оскільки вважають, що не перешкоджають їй користуватись квартирою і вони є її членами сім'ї.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянтів, які підтримали доводи апеляційної скарги і просили її задовольнити, заперечення позивачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У відповідності із ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну оцінку і прийшов до обгруніованного висновку про задоволення позовних вимог позивачки.
Згідно ст. 48 Закону України «Про власність» власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
У відповідності із ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка є власницею квартири 13 будинку 46 по вул. Київській в м. Маріуполі на підставі свідоцтва про право власності на 1 \2 частину вказаної квартири та на підставі свідоцтва про право на спадщину на іншу половину квартири. Позивачка одна зареєстрована в квартирі і на її ім'я відкрито особистий рахунок . У 1999 році в указану квартиру вселились відповідачі, які проживають в ній до цього часу. Позивачка в квартирі не живе, ключів від квартири не має.
Вимагаючи усунення перешкод в користуванні власністю, позивачка посилалась на те. що її двокімнатну квартиру займає сім'я її матері, які мають трикімнатну квартиру в м Красноармійську, вона бажає жити в своїй квартирі із своїм чоловіком , але її туди не пускають і не бажають звільнити квартиру.
Судом встановлено і відповідачі не заперечують, що вони займають квартиру позивачки, проживають в ній без реєстрації, що позивачка відмовилась їх реєструвати у своїй квартирі, що ключів від квартири вона не має і разом із чоловіком, з яким перебуває у фактичному шлюбі, проживає у різних місцях, вони не бажають звільняти спірну квартиру, хоча мають трикімнатну квартиру у м. Красноармійську.
Тому посилання відповідачів на те, що вони не чинять перешкод позивачці у користуванні її власністю , не заслуговують на увагу.
Неможна прийняти до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачі поселились у спірну квартиру в якості членів сім'ї позивачки і набули в ній право на проживання.
У відповідності із ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника квартири, які проживають разом із ним в належній йому квартирі, користуються жилим приміщенням нарівні із власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням .
Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про деякі питання , ідо виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», особи, що вселились в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, постійно проживають з ним і ведуть спільне господарство, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування цим приміщенням, якщо був дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача та при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї , які проживають, не обумовлений порядок користування жилим приміщенням.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі, без позивачки, вселилися в спірну квартиру в неустановленому порядку в 1999 році, коли позивачка була неповнолітньою. Позивачка не давала згоди на їх реєстрацію в квартирі, із-за чого між ними часто виникали сварки, при цьому позивачка до 2001 року проживала в м. Красноармійську. В м. Красноармійську відповідачі мають державну трикімнатну квартиру, де зареєстрована відповідачка ОСОБА_2, а інші відповідачі після переїзду до м. Маріуполя зняті з реєстрації . Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований тимчасово у сусідки, відповідач ОСОБА_4 навчається в училищі і за ним зберігається право на житло в квартирі в м. Красноармійську. Із пояснень відповідачки ОСОБА_2. вбачається, що вона переїхала до Маріуполя з метою здійснення догляду за квартирою, бо позивачка була неповнолітня і не могла сама проживати в квартирі. При цьому комунальні послуги за спірну квартиру не сплачувались, створилась значна заборгованість, яку погашає позивачка.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачі не набули права проживати в цій квартирі, оскільки вселилися в квартиру в неустановленому порядку без письмової згоди позивачки, зберігали за собою право на житло в квартирі в м. Красноармійську, що вони перешкоджають позивачці у здійсненні її права власності на квартиру, але прийшов до помилкового висновку, що вони самоуправно зайняли спірну квартиру, тому підлягають виселенню.
На час вселення в квартиру позивачки, яка була неповнолітньою, її мати була законним представником неповнолітньої дочки і мала право управляти майном дочки.
У відповідності із ст.98 ЖК України наймач жилого приміщення може дозволити тимчасове проживання в своєму приміщенні інших осіб (тимчасових осіб) без отримання плати за користування приміщенням, в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача.
Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї , які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Тому неможна визнати, що відповідачі самоуправно вселилися в спірну квартиру, вони є тимчасовими жильцями і підлягають виселенню із спірної квартири за вимогою позивачки без надання іншого жилого приміщення.
Колегія суддів вважає, що цей помилковий висновок суду не впливає на висновок суду про усунення перешкод у здійснені права власності, який є правильним і підстав для скасування рішення суду з цього приводу не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 8 серпня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.