Справа №22-9155/06 р. Категорія-21
Головуючий у 1 інстанції - Наумик О.О. Доповідач - Зінов'єва А.Г.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Бабакової Г.А
суддів: Олєйникової Л.С.
Зінов'євої А.Г.
при секретарі: Іванові В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м. Горлівки на рішення Микитівського районного суду мю Горлівки Донецької області від 20 липня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки від 20 липня 2006 року було частково задоволено позов ОСОБА_1., пред'явлений до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування про відшкодування моральної шкоди: на його користь з відповідача було стягнуто грошову компенсацію у розмірі 17000 грн.
Не погодившись з рішенням суду Фонд соціального страхування приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх доводів відповідач посилався на те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, факт встановлення якої входить до компетенції МСЕК. На думку апелянта, спір виник з трудових правовідносин і позивачем пропущено строк, передбачений для захисту порушеного права і встановлений ст. 233 КЗПП України. Крім того, Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 р." дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди зупинено. Також вважають, що відповідно до вимог ст. 237-1 КЗПП України, оскільки шкоду позивачу заподіяно в результаті небезпечних умов праці, то вона повинна бути відшкодована підприємством.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, при цьому просив провадження по справі закрити у зв'язку зі смертю позивача.
Заслухавши доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку.
Згідно зібраним доказам, позивач дійсно тривалий час працював у галузях вугільної промисловості. У результаті виконання службових обов'язків у шкідливих умовах, у нього погіршився стан здоров'я і на підставі висновку МСЕК від 4 жовтня 2002 р. йому вперше було встановлено професійне захворювання - вібраційна хвороба з втратою професійної працездатності 25%. Згодом, в нього було встановлено друге професійне захворювання - хронічний бронхіт і, на підставі висновку МСЕК від 19 березня 2004 p., йому за вказаним захворюванням було встановлено втрату професійної працездатності - 25%, а за сукупністю захворювань - 50%.
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", при настанні страхового випадку Фонд соціального страхування зобов'язаний у встановленому законом порядку сплатити грошову компенсацію за моральну шкоду при наявності факту її заподіяння.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи Фонду про те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, яка у даному випадку повинна бути підтверджена висновком МСЕК. Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено. Обов'язкове ж призначення МСЕК з приводу встановлення факту спричинення моральної шкоди передбачається у випадку відсутності вищевказаних доказів.
Безпідставні також доводи апелянта про порушення строків, передбачених ст. 233 КЗПП України для захисту порушеного права, оскільки у трудових правовідносинах сторони між собою не знаходяться.
Також не можуть бути прийнятими до уваги посилання Фонду на Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 p.", яким призупинено дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей, оскільки таке зупинення не позбавляє постраждалих права на відшкодування моральної шкоди. Крім того відповідних змін до вказаних норм Закону внесено не було і кошти, з яких проводяться страхові виплати не є бюджетними.
Стосовно посилання апелянта на необхідність застосування ст. 237-1 КЗПП України, вони також необгрунтовані, оскільки обов'язок відшкодування моральної шкоди, заподіяної в результаті ушкодження здоров'я покладено на Фонди соціального страхування.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1., розмір моральної шкоди встановлено в межах діючого законодавства та з урахуванням фактичних обставин справи, яким суд надав відповідну правову оцінку (діагноз, процент втрати працездатності на день звернення до суду, наявність двох професійних захворювань, втрата роботи за станом здоров'я тощо).
Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування немає, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги вимоги апелянта про необхідність закрити провадження по справі у зв'язку зі смертю потерпілого, оскільки вони не ґрунтують на законі.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 310 ЦПК України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.І п. 1-308, 313, 314 ч.І п.1, 315 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання в Центрально-Міському районі м. Горлівки відхилити.
Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки від 20 липня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання чинності.