Справа № 22-1012\2006 рік Категорія 5
Головуючий у 1 інстанції Гімон М.М. Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.
УХВАЛА Іменем України
26 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Песоцької Л. І. суддів Дяченка В.М., Кочегарової Л.М. при секретарі Яровій Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства „Фірма Азовбудматеріали" (далі КП "Фірма Азовбудматеріали") про стягнення вартості вкладу в колективному підприємстві за апеляційною скаргою позивача на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 7 серпня 2006 року,
встановила:
У травні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом.
Посилався на те, що працював на підприємстві з 1983 року до 23 травня 2002 року, був членом колективного підприємства і мав свідоцтво про право власності на частку в майні підприємства. У зв"язку із звільненням, вирішив отримати вартість свого вкладу в колективне підприємство. З визначеним відповідачем розміром його вкладу в сумі 305 грн. 91 коп. він не згоден і тому просив зобов"язати відповідача виплатити йому вартість його вкладу в майні колективного підприємства.
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 7 серпня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з КП "Фірма Азовбудматеріали" на користь позивача 305 грн. 91 коп.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення скасувати і постановити нове рішення, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника ОСОБА_2., які доводи скарги підтримали, заперечення представників відповідача Іщенко В.В. і Конишева Г.А., які просили відмовити у задоволенні скарги, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач з 1983 року працював на Жданівському (Азовському) заводі будматеріалів. В 1995 році завод було реорганізовано у колективне підприємство "Фірма Азовбудматеріали". ОСОБА_1 вніс до статутного фонду підприємства свій майновий сертифікат вартістю 10 грн.50 коп., що складало 0,5612 % статутного фонду і 21,75 % в майні підприємства. У червні 2001 році ОСОБА_1. зробив внесок в сумі 37 грн.54 коп. на збільшення частки власності в статутному фонді. В наступні роки його частка в статутному фонді підприємства збільшилася до 0,7517%, а в грошовому виразі до 305,91 грн. Наказом НОМЕР_1 ОСОБА_1 було звільнено з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України. У березні 2005 року він звернувся до підприємства з заявою про виплату вартості його частки в майні підприємства і на підприємстві визначена вартість вкладу - 305 грн.91 коп.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач, як член колективного підприємства, при виході з нього має право на отримання вартості свого внеску до статутного фонду підприємства відповідно до його частки. Законом не передбачено, що вартість частки члена колективного підприємства визначається в залежності від вартості майна підприємства. З висновками суду не можна не погодитися.
Згідно ч.І ст.20 Закону України „Про власність" (далі Закон) суб'єктами права колективної власності є трудові колективи колективних підприємств, що є юридичними особами.
Статтею 23 Закону передбачено, що у власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.
Відповідно до ст.ЗО Закону право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника, які можуть покладати окремі функції по господарському управлінню колективним майном на створювані ними органи.
Згідно ст. 9 Закону України "Про підприємства" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), підприємство діє на підставі статуту, який затверджується власником (власниками) майна. До статуту можуть бути включені положення, пов'язані з особливостями підприємства.
Пунктом 3.2 Статуту КП "Фірма Азовбудматеріали" передбачено, що майно Фірми належить членам трудового колективу, які є співвласниками Фірми на праві колективної власності. Відносини співвласників майна та інші питання прав власності регулюються внутрішнім Положенням про часткову участь у власності (далі Положення).
Пунктом 1.3 Положення, затвердженого 21 квітня 2000 року встановлено, що загальна сума часток членів трудового колективу, які мають частку в колективній власності, відповідає розміру статутного фонду 40692 грн.25 коп. Базова вартість однієї частки складає 10,5 грн.
Згідно з п. 1.1 Положення, члени трудового колективу, які припинили трудові відносини з підприємством і мають частку в колективній власності мають право отримати вартість свої частки.
Пунктом 2.1,2.4 Положення передбачено, що членам трудового колективу, які вибули виплачується вартість частки не раніше одного місяця після закінчення фінансового року, в якому вони вибули. Виплата вартості частки власності може проводитися грошовими коштами.
Згідно з зазначеними нормативними актами, сума часток членів колективного підприємства відповідає розміру статутного фонду підприємства.
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що вклад позивача при реорганізації підприємства був встановлений в розмірі 0,5612 %, а в наступному неодноразово збільшувався і станом на 23 травня 2002 року розмір його частки з урахуванням трудового стажу, трудового внеску, розміру викуплених підприємством часток вибулих працівників та інших джерел формування становив 0,7517 %, або 305,91 грн.
Визначений відповідачем розмір внеску - 0,7517% позивач не оспорював при подачі позовної заяви та погодився з ним в засіданні апеляційного суду.
Таким чином, з урахуванням обставин справи та норм матеріального права, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що встановлення засад визначення вкладу працівника колективного підприємства у майні підприємства належить до компетенції вищих органів підприємства, що ОСОБА_1., який припинив трудові відносини з підприємством, має право на одержання вартості вкладу в майні колективного підприємства і розмір вартості вкладу позивача становить 305 грн. 91 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що вартість вкладу ОСОБА_1 в колективне підприємство повинна визначатися з вартості майна колективного підприємства, яке збільшилося за час роботи позивача, є безпідставними, оскільки виплата вартості частки в майні колективного підприємства при виході з підприємства законом не передбачена.
Вимоги позивача не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про власність", Статуту КП "Фірма Азовбудматеріали" та Положенні про часткову участь у власності.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір вкладу ОСОБА_1 у майна колективного підприємства визначався залежно від його трудової участі в діяльності підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. Саме з урахуванням цих обставин за період роботи ОСОБА_1 його частка збільшилася з 0,5612 до 0,7517 % і виходячи з цієї частки визначалася вартість вкладу позивача в колективному підприємстві.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного рішення по справі.
Керуючись ст.ст.ЗОЗ,307,308 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 7 серпня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання чинності шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.