№ 2-24/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.10.2007р. Вільногірський міський суд Дніпропетровської області
колегіально у складі головуючого - судді Литвинової Р.А, суддів: Шаповала Г.І., СербінаВ.В., при секретарі Довбань С.М., з участю представника позивача Мухи Т.Г., відповідачів ОСОБА_2., ОСОБА_3., їх представника - адвоката ОСОБА_5., начальника служби у справах неповнолітніх Данилюк Т.З. (згідно зі ст.45 ЦПК України),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вільногірську цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення, розірвання договору піднайму жилого приміщення та виселення піднаймачів
та по зустрічному позову ОСОБА_2 до виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_1, КП «ВО ЖКГ м. Вільногірська» про визнання права користування жилим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Виконавчий комітет Вільногірської міської ради депутатів Дніпропетровської області (Вільногірський міськвиконком) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1. про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розташованим в АДРЕСА_1, розірвання з ним договору найму цього жилого приміщення і до ОСОБА_2., ОСОБА_3. (в подальшому до участі в справі в якості співвідповідача було залучено їх повнолітнього сина ОСОБА_4.) про розірвання договору піднайму зазначеного жилого приміщення та виселення сім'ї ОСОБА_5 як піднаймачів.
В позові виконком зазначає, що 14.02.1989р. між ЖКВ (житлово-комунальним відділом) Верхньодніпровського ГМК та ОСОБА_1. було укладено договір найму зазначеного жилого приміщення, розташованого за адресою : АДРЕСА_1. В зв'язку з тим, що відповідач працював в районах Крайньої Півночі, зазначене житло ним неодноразово бронювалось. Останній раз згідно охоронного свідоцтва №3 від 20.04.1999р. бронювання здійснювалось в період з 20.04.1999р. по 02.11.2001р., після чого відповідач не надав до виконкому документи, які б підтверджували його бажання продовжувати бронювання цього приміщення.
6-ти місячний термін після закінчення строку дії охоронного свідоцтва сплинув 02.05.2002р., але відповідач до зазначеного строку не надав до виконкому ні документів про намір продовжувати бронювання житла, ні документів, які підтверджували б поважність причин пропуску ним строку подачі документів на продовження бронювання.
2
В доповненні до свого позову позивач зазначає, що згодом йому стало відомо, що в спірному жилому приміщенні з 26.04.1990р. по договору піднайму проживають відповідачі ОСОБА_2., ОСОБА_3. та двоє їх дітей, тому до них було пред'явлено позов про розірвання договору піднайму зазначеного жилого приміщення та виселення їх та їх неповнолітніх дітей з квартири без надання іншого житла.
Цей позов міськвиконком мотивував тим, що сім'я ОСОБА_5 як піднаймачі не набувають самостійного права на жиле приміщення, яким вони користувались на підставі договору піднайму, незалежно від тривалості їх проживання. Основний наймач квартири ОСОБА_1. втратив право користування цим житлом, а згідно з чинним законодавством у разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму.
Позивач просить визнати ОСОБА_1. таким, що втратив право користування жилим приміщенням - АДРЕСА_1, розірвати з ним договір найму на зазначене жиле приміщення, розірвати договір піднайму на це приміщення, укладений між ОСОБА_1. та ОСОБА_2. і виселити сім'ю ОСОБА_5 із спірного жилого приміщення.
Відповідачка ОСОБА_2. звернулась до суду з зустрічним позовом до Вільногірського міськвиконкому, ОСОБА_1. та КП «ВО Ж К Г м. Вільногірська» про визнання права користування жилим приміщенням, в якому зазначає наступне.
Згідно з договором найму від 14.02.1989р. відповідач ОСОБА_1. являється основним наймачем АДРЕСА_1, яка є спірною. Із ОСОБА_1. вона перебуває в родинних відносинах, він доводиться їй дядьком. В квітні 1990р. за його згодою вона зі своєю сім'єю вселилась в спірну квартиру, де постійно проживають по цей час.
При вселенні в квартиру між нею та ОСОБА_1. була досягнута домовленість про те, що вона зобов'язується здійснювати догляд за квартирою, виконувати ремонти, оплачувати за квартирну плату та житлово-комунальні послуги. Для цих потреб він виділив їй грошові кошти, частково вона також витрачала для цих потреб свої кошти. Фактично вони почали проживати однією сім'єю, мали спільний бюджет.
ОСОБА_1. мав намір прописати її, чоловіка та сина ОСОБА_4, 1988 року народження в спірній квартирі як членів своєї сім'ї. Однак, в ЖКВ Вільногірського ГМК, в підпорядкуванні якого знаходилась квартира, йому було відмовлено без пояснення причин і прописали її з чоловіком та сином 26.04.1990р. по договору піднайму, зазначивши, що це відповідає вимогам житлового законодавства.
Згодом ОСОБА_1. з метою поліпшення матеріального становища виїхав в м. Норильськ, де працевлаштувався. Оскільки він не мав наміру змінювати постійне місце проживання, спірна квартира була заброньована, броня продовжувалась до листопада 2001 року, а в листопаді 2001р. строк останньої броні сплинув і ОСОБА_1. був позбавлений можливості її продовжити, оскільки строк дії трудового договору з підприємством також закінчився і з 23.04.2001р. він вийшов на пенсію. При таких обставинах броня на квартиру не продовжувалась з поважних причин.
ОСОБА_2. в зустрічному позові зазначає, що ОСОБА_1. не зміг повернутись в м.Вільногірськ через тяжке матеріальне становище. Однак, враховуючи, що вона та її сім'я вселились в квартиру у встановленому законом порядку за згодою основного наймача квартири, проживають в ній постійно на протязі 15 років, здійснювали догляд за квартирою, виконували ремонти, повністю проводили оплату за житло та комунальні послуги, витрачаючи на це спільні з ОСОБА_1. грошові кошти, ніякого іншого житла у власності чи користуванні не мають, вона вважає, що згідно зі ст.64 ЖК України набула права користування квартирою постійно на підставі договору найму. Договір піднайму не може бути підставою для їх виселення, він не відображає дійсне волевиявлення ОСОБА_1., він мав намір прописати її як члена його сім'ї постійно, але Вільногірський ГМК, в підпорядкуванні якого в той час знаходилась квартира, прийняв рішення, яке суперечило Житловому кодексу України і їх прописка була здійснена на підставі договору піднайму. їм ніхто не роз'яснив різницю між договором піднайму і іншими видами договорів, а вони в силу відсутності знання законодавства також не розуміли цієї різниці і вважали наявність прописки основним
3
фактором проживання в квартирі.
Позивачка по зустрічному позову ОСОБА_2. просить визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1, зобов'язавши КП «ВО ЖКГ м. Вільногірська» укласти з нею договір найму на зазначене жиле приміщення.
Представник міськвиконкому підтримав свій позов, висловивши заперечення проти зустрічного позову ОСОБА_2. і пояснив суду, що відповідач ОСОБА_1. після закінчення строку бронювання спірного житла не звертався до виконкому для продовження бронювання, тому він втратив право користування цією квартирою. А згідно з законодавством втратили право користування цією квартирою і піднаймачі ОСОБА_5.
У виконкому немає ніяких законних підстав залишити за ними це житло, оскільки вони з 1990 р. навіть не стали у виконкомі на чергу для отримання житла.
ОСОБА_1. мав законне право на приватизацію цієї квартири, після чого міг би подарувати її, але цим правом він не скористався. ОСОБА_2. прописана в квартирі по договору піднайму, залишається не зрозумілим, - на якій підставі було зареєстровано в квартирі її чоловіка.
Представник виконкому пояснив, що позиція виконкому викладена в позовній заяві, він просить задовольнити пред'явлений виконкомом позов і відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2.
ОСОБА_2. не визнала позов міськвиконкому, підтримуючи свій зустрічний позов, суду пояснила, що коли її було прописано в спірну квартиру, то детально в суть вона не вникала, вважаючи головним те, що є прописка. Вони давно проживають в цій квартирі, повністю оплачують житло та комунальні послуги. її чоловік працює на ГМК, перебуває на черзі для отримання житла під №160.
В відповідях на запитання ОСОБА_2. доповнила, що з текстом договору піднайму вона не знайомилася. ОСОБА_1. є її дядьком по батьковій лінії, він проживав в квартирі зі своєю матір'ю, після смерті якої переоформив квартиру на себе, потім забронював та поїхав в район Крайньої Півночі. Через тиждень після того, як вона підписала з дядьком договір піднайму, був прописаний в квартирі чоловік. Щоб вирішити питання по квартирі, вона дядькові часто писала, слала телеграми, але з невідомих їй причин він не йшов назустріч, хоча і не був проти того, щоб квартира залишилась за нею. Договір піднайму вона підписувала добровільно, ніхто не примушував це робити, вона має середньо-технічну освіту, чоловік - вищу, за 16 років їм ніхто не перешкоджав прочитати договір піднайму.
Вона просить не виселяти їх сім'ю із спірної квартири.
Відповідач ОСОБА_3. не визнав позов міськвиконкому, підтримав зустрічний позов ОСОБА_2., де він являється третьою особою на боці позивача, і суду пояснив, що з моменту одруження з ОСОБА_2. вони проживають в спірній квартирі, там народились їх діти. Коли приїхав дядько дружини, вони ходили в ЖКВ, щось підписували, але він не міг подумати, що так вийде. В них були гроші, вони намагались купити квартиру, але ціни на житло зростали і вони не змогли придбати квартиру.
В відповідях на запитання ОСОБА_3. доповнив, що він не пам'ятає, хто підписував договір, тоді вони були молодими і не знали, - що таке договір піднайму і в це не вникали.
Він просить залишити за їх сім'єю спірну квартиру і не виселяти.
ОСОБА_4. також не визнав позов міськвиконкому, підтримавши зустрічний позов ОСОБА_2., суду пояснив, що спірна квартира є його постійним місцем проживання, іншого житла їх сім'я не має. Він просить не виселяти їх з цієї квартири.
Представник відповідачів - адвокат ОСОБА_5. суду пояснив, що в 90-і роки в м.Вільногірську діяло таке правило, що всіх прописували лише по договорам піднайму. А ОСОБА_2. є для ОСОБА_1. не чужою людиною, а родичкою. На протязі 15-ти років була угода між нею та ОСОБА_1на користування квартирою. Тому є підстави визнати за нею право користування цією квартирою. ОСОБА_1не має наміру повертатись в спірну квартиру, тому є підстави зобов'язати ВО ЖКГ укласти з ОСОБА_5
4
договір найму на зазначену квартиру.
Відповідач - КП «ВО ЖКГ м. Вільногірська» - просить суд розглядати дану справу без участі його представника, ухвалити рішення на розсуд суду у відповідності до норм житлового законодавства України (а.с.145,160).
Представник служби у справах неповнолітніх Данилюк Т.З. суду пояснила, що ця справа є досить неприємною для сім'ї відповідачів. Рівень життя стрімко погіршився, за той короткий проміжок часу, з якого вони дізнались, що потрібно звільняти квартиру, вони не встигли зібрати грошей на придбання іншого житла. Сім'я відповідачів є хорошою, дружною, але по непорозумінню було зроблено такі дії, через які з провини батьків їх дітям завтра не буде де проживати, тому вона підтримує інтереси дітей. Вважає доцільним дати можливість сім'ї ОСОБА_5 пожити в квартирі до досягнення повноліття меншим сином, можливо до того часу вони зможуть зібрати гроші та придбати собі житло.
Свідок ОСОБА_6. суду показала, що відповідачем ОСОБА_1. на спірну квартиру була оформлена бронь. 27.04.1990р. на цю жилплощу прописалась ОСОБА_2. з дитиною згідно з договором піднайму. 18.09.1990р. на цю жилплощу було прописано також ОСОБА_3. їй невідомо місце знаходження документів, які оформлялись в 90-х роках, які б свідчили про підстави прописки в спірній квартирі ОСОБА_3.
В відповідях на запитання свідок доповнила, що в 90-х роках вона працювала інженером по квартирному обліку і прописці. їй відомо, що дія договору піднайму закінчується одночасно з закінченням терміну броні. Також їй відомо, що на протязі 6-ти місяців після закінчення строку броні по спірній квартирі, ОСОБА_1. не звертався для продовження бронювання квартири.
Матеріалами справи встановлено наступне.
З копії ордеру видно, що спірна квартира була отримана ОСОБА_1. в 1968 р., в ньому зазначено, що ОСОБА_1. є членом її сім'ї (а.с.3).
14.02.1989р. житловою службою було укладено договір найму на спірне жиле приміщення з ОСОБА_1., що підтверджується копією даного договору (а.с.4,5).
Як видно з копії охоронного свідоцтва №3 від 20.04.1999 р., ОСОБА_1. оформляв бронювання зазначеного житла строком до 02.11.2001р. (а.с.6).
В довідці житлової служби зазначено, що в зазначеній квартирі прописана сім'я ОСОБА_5 (4 чол.) в якості піднаймачів (а.с.7).
В довідці міськвиконкому зазначено, що ОСОБА_1. бронював АДРЕСА_1 з 20.04.1999р. по 02.11.2001р., подальшого продовження броні не було (а.с.8).
26.04.1990р. між ОСОБА_1. та ОСОБА_2. було укладено договір піднайму на спірне жиле приміщення, членом сім'ї ОСОБА_2. зазначено сина ОСОБА_4., договір укладено на строк до 20.10.1992р. (а.с.17).
Первинний розгляд справи відбувався з 03.2002р. до 15.01.2003р. (а.с.23-26), про що видно з протоколу судового засідання.
При повторному розгляді справи судом неодноразово направлялись судові доручення про допит відповідача ОСОБА_1. (а.с.57,86,133,134), одноразово з протоколами його допиту суду надіслано копії окремих сторінок паспорта ОСОБА_1., копію його пенсійного посвідчення (а.с. 87-94),
Як видно з копії окремих сторінок паспорта ОСОБА_2., вона прописана в спірній квартирі 27.04.1990р. (а.с.110,111).
В копії окремих сторінок паспорта ОСОБА_3. є відмітка про те, що він прописаний в спірній квартирі 18.09.1990р. (а.с.112,113), відповідачі перебувають у шлюбі з 1988 року (а.с.114), мають двох дітей, 1988 та 1992 року народження (а.с.115,116).
В довідці, виданій житловою службою ОСОБА_2., зазначено, що вона та члени її сім'ї прописані в спірній квартирі по договору піднайму (а.с.117).
Відповідачкою ОСОБА_2. надано документи, що підтверджують оплату ними зазначеного житла і комунальних послуг та те, що вони належним чином утримують житло, в якому проживають (а.с.118-121). Також надано довідку про
5
перебування на обліку у лікаря-окуліста старшого сина (а.с.146), про перебування їх сім'ї за місцем роботи чоловіка на обліку для отримання житла з 1995р. (а.с.147), клопотання профспілкового комітету комбінату вирішити дану справу на користь сім'ї ОСОБА_5 (а.с.148), акт обстеження житлово-побутових умов сім'ї ОСОБА_5 (а.с.149), клопотання з учбових закладів, де навчаються діти ОСОБА_5, про позитивний результат вирішення питання про житло на користь сім'ї (а.с.150,151).
Відповідач ОСОБА_1., допитаний Компетентним судом у відповідності до умов Конвенції про правову допомогу (а.с.57), пояснив, що не бажає приймати участі в судовому засіданні і згоден на розгляд справи за його відсутності. Він пояснив, що позов визнає. Останнє бронювання спірної квартири було строком до 02.11.2001р. Приблизно в 2000-2001 p.p. він розірвав трудовий договір з підприємством, на якому працював і через яке міг продовжувати строк бронювання, але зразу ж після цього він почав оформляти пенсію, тому строк бронювання не продовжував, в спірній квартирі проживати не має наміру. Сім'я ОСОБА_2 (так помилково назвав відповідач) проживала в квартирі по договору піднайму.
При повторному його допиті ОСОБА_1.(а.с.86) суду пояснив, що визнає позов в повному обсязі. Після закінчення строку бронювання він не повернувся в Україну для проживання в спірній квартирі, оскільки залишився проживати в м.Норильську. Він не продовжив строк бронювання, тому що в 2001р. вийшов на пенсію і всіма цими питаннями не цікавився, крім того, він прийняв громадянство Росії. Поважних причин для того, що він не продовжив строк бронювання, у нього немає.
Йому роз'яснено право на звернення до суду з позовом для продовження бронювання, але він не бажає і не має наміру цього робити. Він не має наміру повертатись в Україну для проживання за вказаною адресою, не бажає там проживати. В м. Норильську він забезпечений житлом, йому надано квартиру. Від громадянства України він відмовився і прийняв громадянство Росії, коли точно це було - він не пам'ятає, але на момент отримання паспорта 15.05.2001р. він вже був громадянином Росії. Він доручав проживати в квартирі ОСОБА_2., але це було в 80-х роках.
Відповідач також пояснив, що йому відомо, що одноразово з закінченням строку бронювання припиняється право на проживання в спірній квартирі піднаймачів. Строк його трудового договору закінчився 02.11.2001р., на пенсії він знаходиться з 23.04.2001р.
Будучи допитаним в зв'язку з подачею ОСОБА_2. зустрічного позову (а.с.133,134), ОСОБА_1. суду пояснив, що він визнає зустрічний позов, просить розглядати справу без його участі. Він пояснив, що мав намір прописати сім'ю ОСОБА_5 в квартирі як членів сім'ї. Він пам'ятає, як вони з ОСОБА_2. займались питаннями прописки в ЖКВ, він писав якусь заяву. Він вважав, що вони прописані в квартирі як члени сім'ї. В ЖКВ їм з ОСОБА_5 роз'яснювали правові наслідки договору піднайму.
Він звільнився з комбінату, на якому працював за трудовим договором, раніше, ніж закінчився строк бронювання, тому в такому випадку йому не продовжили б строк бронювання. Надаючи свої пояснення в черговий раз, ОСОБА_1. також просить розглядати справу за його відсутності.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідачів, інших учасників процесу, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення позову Вільногірського міськвиконкому та про відмову ОСОБА_2. в задоволенні її зустрічного позову з наступних підстав.
Згідно із ст.76 ЖК України якщо наймач та члени його сім'ї не повернулись в заброньоване жиле приміщення протягом шести місяців після закінчення строку дії броні, договір найму жилого приміщення за позовом наймодавця може бути розірвано в судовому порядку.
В судовому засіданні з показань представника позивача (Вільногірського міськвиконкому) та матеріалів справи встановлено, що броня на спірне жиле приміщення оформлялась до 02.11.2002р., подальше продовження бронювання не було. Основний наймач житла ОСОБА_1. до свого колишнього місця проживання, в спірну квартиру,
6
не повернувся. Як він пояснив в суді, він взагалі не мав наміру повертатись в Україну, допрацював до досягнення пенсійного віку, оформив пенсію, прийняв громадянство Росії і залишився там проживати постійно. Сім'ї ОСОБА_5 він поручав проживати в спірній квартирі в 80-х роках, поважних причин того, що він не продовжив термін бронювання житла, в нього не було.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 03.12.2003р. (при першому слуханні справи - а.с.25), відповідачка ОСОБА_2. поясняла, що вони припинили підтримувати зв'язок з ОСОБА_1. 5 років назад. Коли почався судовий розгляд справи, вони надсилали на його адресу листи, телеграми, намагаючись відновити з ним зв'язок, Але так і не домоглися, він їм допомогу надавати не бажає, переговори з ним не відбулись, а з іншим родичем. В зустрічному позові вона зазначає, що у неї з ОСОБА_1. був спільний бюджет, вони проживали разом однією сім'єю, але цю обставину вона в суді не довела. В позові вона зазначає, що в квітні 1990р. заселилась з своєю сім'єю в спірну квартиру і стали проживати з ОСОБА_1. однією сім'єю, але ж ОСОБА_1. в той час перебував на роботах в районах Крайньої Півночі. Також немає жодних доказів того, що вони є родичами.
Тобто, за таких обставин є підстави вважати, що будь-які зв'язки між ОСОБА_1. та сім'єю ОСОБА_5 було втрачено та припинено задовго до закінчення строку бронювання квартири, приблизно в 1998 р., відповідачка ОСОБА_2. в 2003 р. в судовому засіданні поясняла, що це відбулося приблизно 5 років назад.
Як пояснив ОСОБА_1., в квітні 2001р. він оформив пенсію, броню ж продовжувати він і не намагався, оскільки закінчився строк трудового договору на підприємстві і він зразу ж вийшов на пенсію. Ця обставина дає суду підстави вважати, що відповідач ОСОБА_1. втратив інтерес до спірного житла і не мав наміру повертатись для проживання в ньому.
Він також пояснив, що їм з ОСОБА_2. в ЖКВ роз'яснили суть договору піднайму, тому відповідачка безпідставно посилається на свою юридичну необізнаність та на те, що не знайома зі змістом цього договору.
Відповідачкою ОСОБА_2. не надано доказів того, що вони з ОСОБА_1. є родичами, що жили однією сім'єю, мали спільний з ним бюджет. В судовому засіданні встановлено протилежне : відсутність спілкування з ним та підтримання будь-яких родинних стосунків та зв'язків на протязі тривалого періоду часу (а.с.25).
Посилання її на ту обставину, що ОСОБА_1. намагався їх прописати на правах членів сім'ї, а йому житловою службою було в цьому відмовлено, нічим не доведено і не підтверджено. Як вбачається з пояснень їх обох, вони були в ЖКВ з приводу оформлення договору піднайму житла, правові наслідки якого їм там було роз'яснено.
У відповідності до ч.4 ст.60 ЦПК України - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як встановлено судом, також це пояснила в суді ОСОБА_2., що вона вважала, тобто припускала, що головним є прописка, а за наявності прописки вони є членами сім'ї наймача і мають право на користування квартирою.
Між обставинами, викладеними в зустрічному позові, та фактичними обставинами, мають місце суттєві розбіжності, які не відповідають матеріалам справи. Так, позивачка в зустрічному позові зазначає, що ОСОБА_1. мав намір прописати її, чоловіка та сина в спірній квартирі на правах членів сім'ї, але в житловій службі йому відмовили, не пояснюючи цьому причин, і прописали їх трьох 26.04.1990р. по договору піднайму.
Однак, в договорі піднайму зазначено лише її з дитиною, дані про її чоловіка ОСОБА_3. відсутні. В копії окремих сторінок її паспорта зазначено, що вона дійсно прописана 27.04.1990р., тобто після укладення договору піднайму спірної квартири, а з копії окремих сторінок паспорта ОСОБА_3. вбачається, що він прописаний в даній квартирі в вересні 1990р. Підтвердження законності підстав його прописки в квартирі суду відповідачами не надано.
Посилання ОСОБА_2. на те, що їх сім'я протягом тривалого часу чітко вносить платежі за житло та комунальні послуги є безпідставними, оскільки нарахування за послуги здійснюється на підставі прописки і ця обставина не дає право для визнання за мешканцями права користування спірним житлом. Згідно з законодавством вони
7
зобов'язані оплачувати нараховані згідно з їх пропискою послуги.
Будучи допитаним в суді за місцем свого проживання ОСОБА_1. суду пояснив, що він вийшов на пенсію раніше, ніж закінчився строк броні, тому він бронювання не продовжував, оскільки не було на це законних підстав, він оформив пенсію, прийняв громадянство Росії і повертатись в спірне житло не мав наміру. Він підтвердив, що коли вони з ОСОБА_2. оформляли договір піднайму, то в житловій службі їм роз'яснювали правові наслідки договору піднайму.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з копії договору піднайму жилого приміщення від 26.04.1990р. (п.1), укладеного між ОСОБА_1. та ОСОБА_2., наймач ОСОБА_1. передав квартиру в піднайом ОСОБА_2. на строк до 20.10.1992р. (а.с.17). Тобто строк договору піднайму сплинув сам по собі і по суті немає необхідності та підстав для його розірвання.
В подальшому строк цього договору сторонами не продовжувався, а після зазначеної дати, тобто після закінчення строку дії договору піднайму відповідачі ОСОБА_5 та їх діти продовжували проживати в спірному жилому приміщенні з дозволу наймача квартири ОСОБА_1., тобто за таких підстав їх можна вважати тимчасовими жильцями, як це зазначено в ст.98 ЖК України.
Адже поняття «дозволу» в даному випадку є відносним, абстрактним. Сім'я відповідачів стверджує, що вважала, що вони прописані в квартирі як члени сім'ї наймача, в той час, як не оформляли це документально і навіть не продовжували строк дії договору піднайму, який сплинув ще 20.10.1992р.
Після закінчення строку дії зазначеного договору піднайму житла і після закінчення броні, на протязі досить тривалого часу відповідачка ОСОБА_2. не зверталась до суду з позовом про визнання за нею права користування спірним жилим приміщенням, а звернулась з таким позовом (зустрічним) тільки нещодавно і суд розцінює це її звернення як спосіб захисту від первісного позову міськвиконкому.
Наймач житла ОСОБА_1., давно втративши інтерес до спірного житла, після виходу на пенсію, не продовжуючи строк броні, прийняв для себе тверде рішення залишитись постійно проживати в Росії, прийняв її громадянство, при цьому відмовившись від громадянства України і, як він сам пояснив в суді, не мав наміру повертатись в спірне житло і цими питаннями взагалі не цікавився.
Посилання відповідачки на необізнаність в юридичних питаннях, в законодавстві, та невміння відрізнити договір піднайму від інших видів договорів є бездоказовими та непереконливими, оскільки всі права та обов'язки сторін чітко виписані в цьому договорі. Крім того, ОСОБА_1. пояснив, що їм з ОСОБА_2. в житловій службі роз'ясняли суть та правові наслідки договору піднайму.
Договір складено у чіткій відповідності з житловим законодавством, в ньому зазначено права піднаймачів та тимчасових жильців, як це передбачено в ст.ст. 98, 99 ЖК України.
Доводи відповідачів про те, що їм не було відомо про тимчасовість їх проживання в спірній квартирі спростовуються тією обставиною (і вони це пояснювали в судовому засіданні), що ОСОБА_3. перебуває на квартирному обліку за місцем своєї роботи для отримання житла (а.с.26).
Незаконність свого проживання в спірній квартирі відповідачі усвідомлювали ще під час першого розгляду справи, вони тоді просили відстрочити їх виселення, а в даний час в зустрічному позові з'явилась версія про наявність їх права на спірне житло як членів сім'ї колишнього наймача цієї квартири ОСОБА_1.
Пояснення відповідача ОСОБА_1. також є не послідовними, не відвертими і суперечливими. Так, при першому його допиті він пояснював, що поселив сім'ю ОСОБА_5 в якості піднаймачів в 80-х роках, а наступного разу пояснює, що вважав, що вони прописані на правах членів сім'ї.
На підставі проведеного судом повного, глибокого аналізу обставин справи, з врахуванням норм житлового законодавства України, суд прийшов до висновку про задоволення позову міськвиконкому та про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2.
У відповідності до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_2. підлягають до стягнення
8
витрати по оплаті за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 07.50 грн.
Керуючись ст.ст.10,11,27,31,58-60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 76, 97-99 Житлового Кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області задовольнити в повному обсязі.
Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою:АДРЕСА_1.
Договір найму жилого приміщення, розташованого за адресою :АДРЕСА_1, укладений 14.02.1989р. між ЖКВ Верхньодніпровського ГМК і ОСОБА_1, розірвати.
Договір піднайму жилого приміщення, розташованого за адресою : АДРЕСА_1,, укладений 20.10.1992р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, розірвати.
Виселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 з жилого приміщення - АДРЕСА_1 - без надання іншого жилого приміщення.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_1, КП «ВО ЖКГ м. Вільногірська» про визнання права користування жилим приміщенням ( АДРЕСА_1) та зобов'язання КП «ВО ЖКГ м. Вільногірська» укладення договору найму на зазначене жиле приміщення відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 07.50 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через Вільногірський міський суд
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.