РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0191/1904/2012Головуючий суду першої інстанції:Хачикян А.Х.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.

РІШЕННЯ

"25" грудня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим міста Феодосіі у складі:

Головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,

СуддівПолянської В.О., Кустової І.В.,

При секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 листопада 2012 року , -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_6 звернулась в суді з позовом до ОСОБА_7 про стягнення коштів в сумі 8600 грв.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у серпні 2008 року між сторонами була досягнута домовленість про купівлю-продаж автомобіля ВАЗ-21011. В наслідок досягнутої домовленості позивач сплатила відповідачу 8600 грв., що остання підтвердила розпискою від 25.09.2011 року. Оформити договір купівлі-продажу належним чином сторони не мали можливості в зв.язку з відсутністю необхідних коштів.

На виконання домовленості щодо купівлі-продажу автомобіля, ОСОБА_7 06.08.2008 року видала на ім.я ОСОБА_9 нотаріально посвідчену довіреність на право експлуатації, продажу та здачу в оренду належного їй автомобіля ВАЗ-21011 реєстраційний номер НОМЕР_2.

На час оформлення вказаної довіреності, позивач та ОСОБА_9 були співмешканцями, в зв.язку з чим вона не заперечувала проти оформлення довіреності на право користування автомобілем на ім.я ОСОБА_9, незважаючи на те, що сплатила за нього особисті кошти.

З березня 2011 року позивач та ОСОБА_9 не підтримують будь-яких стосунків, проживають окремо, однак спірний автомобіль знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_9

Відповідач відмовляється оформити належним чином договір купівлі-продажу автомобіля, що перешкоджає їй оформити право власності на вказаний автомобіль, а також відмовляється повернути сплачені за автомобіль кошти.

На підставі наведеного, позивач вважає відповідача недобросовісним набувачем сплачених нею коштів в розмірі 8600 грв. і просила стягнути з ОСОБА_7 сплачену суму на підставі положень ч.2 ст.693 та ст.1212 ЦК України.

Рішенням Кіровського районного суду АРК від 27.11.2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 було відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_9 під час домовленості з ОСОБА_7 про купівлю-продаж автомобіля проживали спільно і питання про придбання автомобіля було їх спільним волевиявленням.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про те, що спірна грошова сума не була отримана ОСОБА_7 безпідставно.

Суд також дійшов висновку про те, що наміру укладати договір купівлі-продажу автомобіля сторони не мали, в зв.язку з чим твердження позивача про ухилення ОСОБА_7 від укладання договору купівлі-продажу є хибними і до них не можуть бути застосовані положення ч.2 ст.693 ЦК України.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про захист порушеного права.

Не погодившись з вказаними висновками суду, ОСОБА_6 принесла апеляційну скаргу, в який йдеться про скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення по справі про задоволення її позовних вимог.

Апелянт вважає, що кошти в сумі 8600 грв. були її особистими грошима і перераховані нею на банківський рахунок ОСОБА_7 у серпні 2008 року з метою укладення договору купівлі-продажу автомобіля ВАЗ -21011, належного останній на праві власності.

На думку апелянта, суд, встановивши що договір купівлі-продажу автомобіля на час розгляду вказаної справи не укладений, дійшов неправильного висновку про те, що ОСОБА_7 отримала вказані кошти правомірно і в її діях відсутня безпідставність отримання чужого майна.

Апелянт також вказує, що фактично між сторонами мала місце домовленість щодо купівлі-продажу автомобіля, однак отримав попередню оплату за проданий автомобіль, відповідач не передала їй вказаного автомобіля, а оформила довіреність на право користування вказаним автомобілем ОСОБА_9, який ніяких коштів за нього не сплачував, що є порушенням положень ст.693 ЦК України..

Апелянт також посилається на те, що отримав грошові кошти за автомобіль і підтвердив розпискою, що кошти отримані саме внаслідок договору купівлі-продажу автомобіля, ОСОБА_7 залишається власником вказаного автомобіля, який має бути за її бажанням предметом будь-яких цивільно-правових угод.

Не погоджується апелянт і з висновками суду першої інстанції про те, що вона пропустила строк позовної давності для звернення з позовом про захист своїх порушених прав.

На думку апелянта, про порушення своїх прав на автомобіль вона дізналась у березні 2011 році, коли сумісне прпоживання з ОСОБА_9 було припинено і він без її згоди забрав придбаний нею у ОСОБА_7 автомобіль, посилаючись на довіреність на користування ним, надану власником. Тобто, за захистом порушеного права вона звернулась у встановлений законом 3 -річний строк, що не було враховане судом першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обгрунтованою і підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що в серпні 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 була досягнута домовленість про купівлю-продаж автомобіля ВАЗ-21011 ( № кузова НОМЕР_3), на виконання якої ОСОБА_6 сплатила ОСОБА_7 8600 грв. Вказані обставини не заперечувались сторонами та підтверджені розпискою ОСОБА_7 від 25.09.2011 року ( а.с.14)

Судом також встановлено, що спірний автомобіль не був переданий безпосередньо особі, яка сплатила за нього грошові кошти.

Крім того, автомобіль не був знятий власником з реєстраційного обліку в ДАЇ, що перешкоджало укладенню договору купівлі-продажу автомобіля в установленому законом порядку.

За такими обставинами не можна погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що до спірних правовидносин неможливо застосувати положення ч.2 ст.693 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи,між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мала місце домовленість про попередню оплату вартості автомобіля. Умови вказаної домовленості ОСОБА_6 були виконані, однак покупцю вказаний автомобіль переданий не був. Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Спосіб захисту порушеного права визначається позивачем на підставі положень ст.16 ЦК України.

По вказаній справі ОСОБА_6звернулась з позовом до власника автомобіля ОСОБА_7 про повернення суми попередньої оплати за автомобіль, що передбачено ч.2 ст.693 ЦК України і є правомірним.

Висновки суду першої інстанції про те, що умови домовленості щодо купівлі-продажу автомобіля були виконані і спірний автомобіль був переданий співмешканцю ОСОБА_6- ОСОБА_9 не можна визнати обгрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 надала ОСОБА_9 нотаріально посвідчену довіреність на право здачи в оренду, продаж належного їй автомобіля ВАЗ 21011,1976 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, його експлуатацію ( а.с.21,22). Однак, при цьому, з реєстраційного обліку в ДАЇ автомобіль не зняла і залишилась власником вказаного автомобіля.

Тобто, правовідносини, що склалися між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, регулюються не положеннями закону щодо укладення договору купівлі-продажу, а іншими нормами законодавства.

Таким чином, умови домовленості щодо купівлі-продажу автомобіля, з переходом права власності на автомобіль на ім.я ОСОБА_6, ОСОБА_7 виконані не були.

За такими обставинами, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апелянта про те, що відповідач безпідставно одержала від неї грошові кошти в сумі 8600 грв., які підлягають поверненню.

Відповідно до положень ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави зобов.язана повернути це майно. Особа зобов.язана повернути майно і тоді, коли підстава , на якій воно було набуте, згодом відпала.

Судом безсуперечно встановлено, що договір купівлі-продажу автомобіля між сторонами не укладався, а домовленість щодо його укладення не була виконана. Тобто, гроші були отримані ОСОБА_7 без достатньої правової підстави. З матеріалів справи також вбачається, що на час звернення ОСОБА_6 до суду про стягнення сплачених за спірний автомобіль коштів, в неї вже відпала необхідність у придбанні вказаного автомобіля, оскільки вона не має прав на управління автомобілем і членів сім.ї, за допомогою яких мала б ним користуватись.

За такими обставинами, положення ч.2 ст.693 та ч.1 ст.1212 ЦК України щодо повернення сплаченої суми ( безпідставно набутого майна за відсутності укладеного договору купівлі-продажу автомобіля) узгоджуються між собою.

Не можна погодитись з висновками суду першої інстанції і про те, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду за захистом порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 проживала разом із ОСОБА_9 до березня 2011 року. У користуванні ОСОБА_9, на підставі довіреності , виданої ОСОБА_7 06.08.2008 року, знаходився спірний автомобіль ВАЗ 21011, що не перешкоджало ОСОБА_6 також користуватись вказаним автомобілем. З березня 2011 року спільне проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_6 було припинено. ОСОБА_9, скориставшись довіреністю на право експлуатації автомобіля, позбавив ОСОБА_6 можливості користуватись автомобілем, за який нею були сплачені грошові кошти.

Таким чином, про порушення свого права користування автомобілем ОСОБА_6 стало відомо лише у березні 2011 року, а про те, що ОСОБА_7 відмовляється укладати з нею договір купівлі продажу спірного автомобіля - в травні 2012 року. ( а.с.2)

З позовом до суду про захист порушеного права ОСОБА_6 звернулась у червні 2012 року , тобто в межах строку позовної давності , передбачено ст.256,257 ЦК України.

Висновки суду першої інстанції про те, що право ОСОБА_6 на укладення договору купівлі-продажу автомобіля було порушено з серпня 2008 року є припущенням і нічим не підтверджено.

Відповідно до положень п.1,3 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення по справі є неповне з.ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи.

На підставі наведеного, керуючись статтями 303, п.1,3 ч.1 ст.309, ст.314,316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 листопада 2012 року- задовольнити .

Рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 листопада 2012 року- скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_6 8600 ( вісім тисяч шістьсот) грв., в повернення судових витрат 324 грв., а всього 8924 грв.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів до суду касаційної інстанції.

Судді:

Т.І.Моісеєнко І.В.Кустова В.О.Полянська