УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 листопада 2006 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Меленко О.Є.
суддів Соколовського В.М., Фединяка В.Д.
секретаря Пилипчук Н.Б.
з участю: апелянта ОСОБА_1.,
представника відповідачів- Скорої О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України та прокуратури Івано-Франківської області про визнання незаконним наказу про звільнення № НОМЕР_1 від 12.04.2000 року, висновку службового розслідування від 12.04.2000 року та визнання права на поновлення на роботі, про зарахування часу після звільнення до трудового стажу роботи в органах прокуратури, стажу державної служби та безперервного стажу, зобов"язання змінити запис в трудовій книжці про підставу звільнення і дату звільнення з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду від 4 вересня 2006 року,-
встановила:
ОСОБА_1. оскаржує постанову Івано-Франківського міського суду від 4 вересня 2006 року, якою йому відмовлено у задоволенні адміністративного позову до Генеральної прокуратури України та прокуратури Івано-Франківської області про визнання незаконним наказу про звільнення № НОМЕР_1 від 12.04.2000 року, висновку службового розслідування від 12.04.2000 року та визнання права на поновлення на роботі, про зарахування часу після звільнення до трудового стажу роботи в органах прокуратури, стажу державної служби та безперервного стажу, зобов"язання змінити запис в трудовій книжці про підставу звільнення і дату звільнення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. вказує, що місцевий суд ухвалив незаконне і необгрунтоване рішення, прийшовши до висновку про його ( позивача) ознайомлення з наказом про звільнення 12.04.2000 року і несвоєчасне звернення за судовим захистом. Так, на думку апелянта суд не врахував особливостей Дисциплінарного статуту прокуратури, який передбачає ще й позасудовий порядок оскарження рішень і саме такий порядок був дотриманий позивачем. Відмова Генерального прокурора у задоволенні скарги ОСОБА_1. щодо наказу про його звільнення датована 4.08.2003 року, а тому саме з цієї дати слід починати обчислення місячного строку для звернення до суду. До Верховного Суду України він звернувся тричі- у квітні, серпні 2003 року та січні 2004 року і місячного строку ( після отримання відповідей з Генеральної прокуратури України) не пропустив. При цьому висновок суду щодо дати ознайомлення з наказом про звільнення нічим не обґрунтований, оскільки дані про це в наказі відсутні. Фактично ж його ознайомили з наказом лише у листопаді 2002 року,
Справа №22-а-432/2006р. Головуючий у І інстанції Перегінець Л.В.
Категорія 14 Доповідач Меленко О.Є.
2
та під тиском заставили вчинити підпис про це. Крім цього, суд не вирішив усіх його вимог, зокрема щодо поновлення строку на звернення до суду та щодо визнання незаконною відмови Генпрокурора у скасуванні наказу, повній реабілітації і поновленні його прав. Суд також безпідставно відхилив ряд його клопотань про витребування та дослідження доказів у справі, зокрема журналу реєстрації наказів прокурора Івано-Франківської області за квітень 2000 року, матеріалів службової перевірки та матеріалів кримінальної справи, що була порушена проти нього за ст.ст. 17,167 КК України.
Суд також не взяв до уваги обставин, які вже встановлені іншим судовим рішенням - постановою суду від 11.11.2005 року щодо незаконності відмови у видачі копій матеріалів службового розслідування. В процесі розгляду зазначеної справи сам представник відповідача визнав той факт, що з матеріалами позивача було ознайомлено лише 29.08.2005 року. Крім цього, суд не дав правової оцінки формулюванню його звільнення "за ганебний вчинок", адже такого не міститься ні в Законі України „Про прокуратуру" ні в Дисциплінарному статуті прокуратури України.
Просить постанову суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову, якою задовольнити його вимоги.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1. вимоги підтримав з тих же мотивів, що викладені ним в апеляційній скарзі.
Представник відповідачів доводи апелянта не визнав, постанову місцевого суду вважає законною та обґрунтованою.
Заслухавши доводи сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 Надвірнянського району ОСОБА_1. був звільнений з посади згідно наказу прокуратура Івано-Франківської області № НОМЕР_1 від 12.04.00р. за вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури на підставі ст.8, п.1,5 ст.9 Дисциплінарного статуту прокуратури України.
Кримінальна справа, що була порушена проти ОСОБА_1. за ознаками злочину, передбаченого ст.ст. 17, 168 ч.З КК України закрита за відсутністю складу злочину постановою начальника слідчого відділу прокуратури Івано-Франківської області від 31.05.2000 року.
Строки та процедура оскаржень наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури визначаються Дисциплінарним статутом прокуратури України.
Так, за змістом ст. ст.14-16 Дисциплінарного статуту прокуратури України (в редакції 1991 року, що діяла на час звільнення ОСОБА_1.) наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено працівником Генеральному прокурору України в місячний строк з дня ознайомлення з наказом. Генеральний прокурор приймає рішення по скарзі в десятиденний строк, а в разі проведення перевірки - не пізніше одного місяця з дня її надходження. Про прийняте рішення повідомляється працівнику, який звернувся зі скаргою. Рішення Генерального прокурора України про позбавлення класного чину, наказ про застосування дисциплінарного стягнення або відмова в поновленні на роботі прокурорсько-слідчих працівників , звільнених прокурорами областей можуть бути оскаржені до Верховного суду України в місячний строк.
Однак зазначених вимог ОСОБА_1. не виконав - вперше з рапортом про своє поновлення на службі в органах прокуратури звернувся лише 22.11.2002 року ( на ім"я прокурора Івано-Франківської області) та 2.01.2003 року ( на ім"я Генерального прокурора України), скаргу на відмову Генерального прокурора України щодо скасування наказу про звільнення подав до Верховного Суду України у серпні 2003 року (а.с. 63)
Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що про існування оскаржуваного наказу дізнався лише наприкінці 2002 року, оскільки в суді апеляційної інстанції сам
З
ОСОБА_1. зазначив, що в день звільнення (12 квітня 2000 року) йому було видано трудову книжку з записом про причину та підставу його звільнення.
Зважаючи на вищезазначене, та виходячи з положень ст.ст. 248-1, 248-5 ЦПК України ( в редакції 1963 року, що діяв на час звернення ОСОБА_1. до суду), суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем пропущено строк для звернення до суду. Оскільки ОСОБА_1. не вказав на поважність причин такого, то суд першої інстанції не знайшов підстав для його поновлення.
За змістом ст. 100 КАС України пропущеная строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З матеріалів справи (а.с. 308-зворот) вбачається, що в судовому засіданні представник відповідача вказував на пропуск позивачем строку для звернення до суду та саме у зв"язку з цим просив відмовити в задоволенні позову.
Постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апелянта не спростовують її законності. Підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 198, 200,205-206 КАС України, колегія судів,-
ухвалила:
Апеляційну ОСОБА_1 відхилити.
Постанову Івано-Франківського міського суду від 4 вересня 2006 року в даній справі залишити без зміни.
Ухвала набуває чинності з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.