Справа 22ц -1511                                     Головуючий у першій інстанції - Орленко Л.О.

Категорія - 30                                            Доповідач апеляційної інстанції- Данилова О.О.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2006 року                                                                       м.Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого   Лисенка П.П.

суддів                Данилової О.О., Буренкової К.О.

при секретарі          Фірсовій Т.В.

за участю   представника позивачки ОСОБА_1., відповідачки ОСОБА_2. та її представника ОСОБА_3., третьої особи ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 1 червня 2006 року по цивільній справі за позовом

ОСОБА_5

до ОСОБА_2

про виселення

УСТАНОВИЛА

У лютому 2005 року ОСОБА_5. звернулась з позовом до ОСОБА_2. про виселення з квартири №АДРЕСА_1 в м. Миколаєві без надання іншого жилого приміщення.

Позивачка зазначала, що за договором дарування від 16 травня 2003 року є власником цієї квартири, а відповідачка з неповнолітнім сином з 1991 року проживає там. Зловживаючи спиртними напоями, ОСОБА_2. систематично псує та руйнує жиле приміщення, систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для інших проживання в одній квартирі. Крім того, відповідачка ухиляється від укладання договору найму квартири, відмовляється сплачувати комунальні послуги.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 1 червня 2006 року позов задоволено. ОСОБА_2. виселено із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на суперечливість висновків суду та їх невідповідність обставинам справи, просила рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_5., суд виходив з того, що право ОСОБА_2., як колишнього члена сім'ї попереднього власника, на проживання у спірній квартирі припинено в зв'язку зі зміною власника квартири. ОСОБА_2. не бажає укладати договір найму квартири. А стосунки, які склалися між новим власником, якому це житло потрібно, та відповідачкою роблять неможливим їх спільне проживання. За такого суд виселив ОСОБА_2. з посиланням на ст.ст. 116,157-158, 168 ЖК України та ст.48 Закону України "Про власність".

Але жодна з норм права, зазначених судом, не передбачає обставин, які фактично стали підставою для виселення відповідачки. Більш того, деякі висновки суду /недоведеність систематичного руйнування, псування приміщення, порушення

правил співжиття тощо/ взагалі перешкоджають застосуванню окремих норм, а інші /припинення права користування зміною власника, потреба власника у цьому приміщенні/ не були предметом дослідження та виходять за межі підстав позову.

Невідповідність висновків суду обставинам справи та невірне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Так, відповідно до ст. 116,157 ЖК України колишнього члена сім'ї власника квартири може бути виселено, якщо він, зокрема, систематично руйнує, псує жиле приміщення, або систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі, а заходи запобігання та громадського впливу виявилися безрезультатними.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2. поселилася у спірну квартиру як член сім'ї її власника - ОСОБА_4. у 1991 році, і з цього часу там проживає. У 2002 році шлюб між ОСОБА_2. та ОСОБА_4 розірвано. З цього часу між сторонами виникли неприязні стосунки, майнові спори, що призвело до неодноразових звернень кожного з колишнього подружжя до правоохоронних та судових органів / а.с. 8-15,63,64,65,67,95/. 16 травня 2003 року ОСОБА_4 підписав договір дарування спірної квартири на ім'я ОСОБА_5. , з якою 30 травня того ж року уклав шлюб.

Разом з тим, у справі відсутні докази, які б доводили, що жиле приміщення, яке стало власністю ОСОБА_5., руйнується чи псується протягом цього часу умисними діями ОСОБА_2. Не встановлено і якими саме діями вона порушує правила співжиття, та кому створює неможливі умови для сумісного проживання.

Тим більш відсутні і докази вжиття до ОСОБА_2. заходів запобігання та громадського впливу з приводу неналежного ставлення відповідачки до жилого приміщення та антигромадської поведінки стосовно інших мешканців квартири. Неприязні стосунки між власником квартири та особою, яка набула право користування нею, не може бути достатньою підставою для виселення останньої.

За такого колегія не вбачає підстав для виселення ОСОБА_2. із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення відповідно до ст.ст.116,157 ЖК України.

Житлове законодавство не передбачає і такої підстави для виселення колишніх членів сім'ї власника, як ухилення від укладання договору найму, а також наявності заборгованість з оплати комунальних послуг. Статті 158 та 168 ЖК України, на які посилається позивачка, регулюють правовідносини з найму жилого приміщення, яке належить громадянину на праві власності , а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.

Таким чином, колегія не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_5. та виселення ОСОБА_2. з квартири без надання іншого жилого приміщення. Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2. задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 1 червня 2006 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двох

місяців з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного

Суду України.