№2 «a»-14/2007
ПОСТАНОВА
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
8 листопада 2007 року Ленінський районний суд м. Луганська у складі:
головуючого - судді Островської О.П.
при секретарі - Линник Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління внутрішніх справ України в Луганській області про відміну наказу, -
встановив:
У липні 2005 року гр. ОСОБА_1 звернувся до суду з скаргою до УМВС України в Луганській області, у якій послався, що він знаходився на службі у відповідача в органах внутрішніх справ, наказом 189 від 24 травня 2005 року його звільнено зі служби на підставі п.664 «є» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ВВС за порушення дисципліни, яке проявилося в тому, що він керував автомобілем свого батька без довіреності, також що він 10 квітня 2005 року вживав спиртні напої, та у цей же час своєчасно не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду. Про вказане звільнення він дізнався з повідомлення, яке отримав 11 червня 2005 року. Заявник з таким звільненням не згоден, вважає, що під час вказаних у наказі подій, він знаходився на стаціонарному та , амбулаторному лікуванні, а тому не міг порушувати дисципліну, як це вказано у наказі. Заявник просить скасувати вказаний наказ, як незаконний та зобов'язати УМВС України в Луганській області поновити його на службі в органах внутрішніх справ.
З 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, під дію якого підпадає розгляд вказаного позову.
По вказаній скарзі відкрито провадження, ж по адміністративній справі і справа призначена до розгляду в порядку адміністративного судочинства, при цьому статус сторін визначено, як позивач та відповідач.
Судом вказана справа розглянута за правилами цього Кодексу, як адміністративний позов з тими ж сторонами
У подальшому позивач ОСОБА_1 уточнив свої вимоги та просив визнати недійсним наказ 242 від 17 квітня 2005 року про його звільнення за ст. 64 «є» Положення та зобов'язати відповідача УМВС України в Луганській області скасувати запис під номером 2 у його трудовій книжці.
Відповідач у наданих запереченнях позов не визнав, послався, що позивач, будучи працівником міліції, отримавши від свого батька ранком 10 квітня 2005 року відомості про те, що він тільки що скоїв дорожньо-транспортну пригоду, збивши жінку, яку залишив на місці події без допомоги, у порушення своїх обов'язків працівника міліції, одразу не повідомив про це у встановленому порядку органи внутрішніх справ, крім того позивач сам неодноразово керував автомобілем батька без довіреності, чим порушував правила дорожнього руху, також вночі 4 квітня 2005 року, знаходячись на лікарняному, позивач вживав спиртні напої у кафе «Міраж». Вказані обставини знайшли своє підтвердження під час службового розслідування, сам позивач фактично вказані факти не заперечував.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали свої позовні вимоги, просили позов задовольнити, дали суду пояснення аналогічні викладеному у скарзі та заяві. Представник відповідача у судовому засіданні вимоги позивача не визнав, дав пояснення, аналогічні викладеному у запереченнях.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного. Судом встановлено, що позивач знаходився на службі в органах внутрішніх справ з 15 березня 1993 року, у тому числі на посаді начальника ВДАІ Білокуракинського РВ УМВС України в Луганській області з 5 березня 2004 року.
Згідно з Законом України «Про міліцію» проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ в Україні регулюється Положенням про проходження такої служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29 липня 1991 року з наступними змінами.
Відповідно до вимог ст. 10 Закону України "Про міліцію" працівник міліції, як представник органів внутрішніх справ, діє на території України незалежно від посади, місцезнаходження і часу.
Згідно з вимогами ст. 2 Дисциплінарного статуту Органів внутрішніх справ, який діяв у період служби позивача, працівники міліції повинні додержувати норм професійної етики, не вчиняти дій, що можуть призвести до втрати незалежності й об'єктивності при виконанні службових обов'язків, з гідністю і честю поводити себе поза службою, бути прикладом у додержанні громадського порядку, утримувати інших від порушень правопорядку.
Також згідно ст. 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та ч.4 п.21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України працівник міліції зобов'язаний виконувати накази начальників, суворо дотримуватися чинного законодавства України при виконанні службових обов'язків. Таким чином, суд вважає, що оскільки позивач знаходився на службі в органах внутрішніх справ, він повинен виконувати вимоги вказаних нормативних актів. При цьому ці вимоги він повинен виконувати незалежно від того, чи знаходився він при виконанні своїх службових обов'язків, чи ні.
Судом встановлено, що під час проходження служби в органах внутрішніх справі, позивачем вимоги вказаних нормативних актів не виконувалися належним чином, що проявилося в тому, що, будучи працівником міліції, та отримавши від свого батька ранком 10 квітня 2005 року відомості про те, що він тільки що скоїв дорожньо-транспортну пригоду, збивши жінку, яку залишив на місці події без допомоги, та яка згодом померла у лікарні від отриманих пошкоджень, у порушення своїх обов'язків працівника міліції, одразу не повідомив про це у встановленому порядку органам внутрішніх справ, крім того позивач сам неодноразово керував чужим автомобілем без довіреності, чим порушував правила дорожнього руху, також вночі 4 квітня 2005 року, знаходячись на лікарняному, позивач вживав спиртні напої у кафе «Міраж», що знайшло своє підтвердження під час проведення службового розслідування, проведенного відповідачем, та стало приводом до звільнення позивача з органів внутрішніх справ та видання відповідачем оскаржуваного ним наказу 189 від 24 травня 2005 року.
Вказані обставини підтверджуються наданими доказами, висновком та матеріалами службового розслідування, наказом про звільнення позивача.
Таким чином, суд вважає встановленим, що вказана поведінка позивача є порушенням вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, тобто, порушенням службової дисципліни.
Доводи позивача про те, що ніякого порушення службової дисципліни він не допускав, оскільки керування автомобілем без довіреності не відноситься до порушення дисципліни, спиртні напої він не вживав, а про скоєну його батьком дорожньо-транспортну пригоду повідомив одразу, як тільки йому стало про це відомо, на увагу не заслуговують, оскільки ніяких доказів на підтвердження своїх доводів суду не надав.
Також не заслуговують на увагу його доводи про те, що він не міг скоїти порушень дисципліни, оскільки він у квітні-травні 2005 року знаходився на лікуванні та був тимчасово звільнений від роботи на підставі лікарняного листка, на увагу не заслуговують, оскільки та обставина, що позивач дійсно у вказаний період знаходився на лікуванні, не є підставою вважати, що він у цей час може поводитися без врахування того, що він є працівником органів внутрішніх справ та знаходиться на службі у цих органах, та вчиняти проступки, несумісні з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ, якими є на думку суду його дії, вказані в наказі про його звільнення.
Крім того, ця обставина не є підставою вважати, що відповідач не мав права приймати до позивача заходи, передбачені вказаними нормативними актами, у тому числі і звільнення з органів внутрішніх справ.
У відповідності з вказаними нормативними актами право давати оцінку характеру проступку та заходів стягнення за нього, належить відповідачеві, що ним і було зроблено стосовно позивача.
Згідно з п. «є.» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого постановою КМ УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільнюються зі служби в запас за порушення дисципліни.
Порядок такого звільнення встановлений Дисциплінарним Статутом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1368 від 29 липня 1991 року.
Вказаним Дисциплінарним Статутом передбачено дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби, яке може накладатися за систематичне порушення дисципліни або вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ.
Як передбачено ст. 28 цього Статуту дисциплінарне стягнення повинно бути накладено в строк до одного місяця з того дня, як про проступок стало відомо начальнику, а в разі проведення по цьому проступку службової перевірки чи порушення кримінальної справи - не пізніше одного місяця з дня закінчення службової перевірки чи провадження по кримінальній справі, не рахуючи часу хвороби винного або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено у період перебування особи у відпустці чи під час її хвороби.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем було правильно зроблено висновки відносно порушення позивачем дисципліни, і відповідач мав право вирішувати питання про звільнення позивача з названих підстав.
Порядок та строки звільнення, встановлені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, відповідачем при цьому додержань
Таким чином, оцінюючи у сукупності добуті в судовому засіданні докази, суд знаходить встановленим, що позивача обгрунтовано було звільнено за порушення дисципліни, а тому його позов задоволенню не підлягає у повному обсязі, як в основному вигляді, викладеному у його первісній скарзі, так і в уточненій заяві. Що стосується уточненої заяви, то позивачем крім того не надано доказів щодо наявності ще й наказу 242 від 17 квітня 2005 року про його звільнення за ст. 64 «є» Положення ро проходження
служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого постановою KM УРСР від 29 липня 1991 р. № 114,
Керуючись ст. ст. 11, 71, 159-163 КАС України, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого постановою КМ УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, Дисциплінарним Статутом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 1368 від 29 липня 1991 року, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління внутрішніх справ України в Луганській області - відмовити у повному обсязі за необґрунтованістю.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.