Справа № 22 -68 9 Головуючий у 1 ін. Грищенко М.В.
категорія 40 Доповідач Кашапова Л.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2006 року
Апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого - Кашапової Л.М.
суддів - Плотіциної Н.А., Омельчука М.І.
при секретарі - Константіновій І.А.
з участю позивача, представника позивача
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусилівського районного комунального підприємства "Тепломережа" про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду від 02 лютого 2006 року -
встановив :
В листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Брусилівського КП "Тепломережа", в якому просив стягнути з відповідача 2 94грн. 66коп. вихідної допомоги при звільненні та 1000грн. на відшкодування моральної шкоди, визнати наказ про звільнення незаконним, поновити його на роботі або за рахунок відповідача направити на навчання для здобуття професії "оператор газових установок". Просив поновити строк звернення до суду.
Посилався на те, що його безпідставно звільнили з посади завідуючого господарством за ст.4 0 п.1 КЗпП України, оскільки йому перед звільненням не була запропонована будь-яка інша робота на підприємстві, відмовлено в направленні на навчання для здобуття іншої професії, хоча він являється інвалідом третьої групи, після звільнення на його місце була прийнята інша людина.
Зазначав, що незаконним звільненням йому заподіяна моральна шкода, так як в результаті психологічних переживань1, він став гірше себе почувати, стан здоров'я різко погіршився.
Пропуск місячного строку для звернення до суду позивач пов'язував з поважними причинами: керівники підприємства обіцяли його працевлаштувати, однак не виконали своїх обіцянок, а його Фонду соціального захисту інвалідів не дали належного результату.
Ухвалою Брусилівського районного суду від 17.01.2006 року прийнята часткова відмова ОСОБА_1 від позову щодо вимоги про стягнення вихідної допомоги і провадження по справі в цій частині закрито.
Ухвалою Брусилівського районного суду від 02.02.2006 року залишено без розгляду позовну вимогу ОСОБА_1 про направлення на навчання за рахунок підприємства.
Рішенням Брусилівського районного суду від 02.02.2006 року позов про відшкодування моральної шкоди, визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі задоволено частково.
Стягнуто з Брусилівського районного комунального підприємства "Тепломережа" на користь ОСОБА_1 1000 гривень на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову про відшкодування моральної шкоди відмовлено за необґрунтованістю.
В позові про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності.
Стягнуто з Брусилівського районного комунального підприємства "Тепломережа" в доход держави 8грн. 50коп. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання наказу незаконним та поновлення на роботі та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному об'ємі, посилаючись на те, що суд не дав належної оцінки зібраним по справі доказам, неправильно застосував норми матеріального закону та порушив норми процесуального закону, а тому висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання незаконним наказу про звільнення позивача з роботи та про поновлення його на роботі за пропуском строку звернення до суду, суд виходив з того, що підстав для поновлення строку звернення до суду немає, а вказані позивачем причини не можна вважати поважними.
З таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки він не відповідає дійсним обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючого господарством за ст. 40 п.1 КЗпП України відповідно до наказу по Брусилівському районному комунальному підприємству "Тепломережа" НОМЕР_1 було проведено без законних підстав /суду не надано доказів на обгрунтування того, що на підприємстві мало місце скорочення штату працівників, в вересні місяці на роботу був прийнятий інший працівник, який фактично виконував об'єм обов'язків, покладених на позивача/ та з порушенням встановленого трудовим законодавством порядку звільнення по ініціативі власника підприємства чи уповноваженого ним органу /позивачу не було запропоновано іншого місця роботи на підприємстві при наявності вакантних посад, про вивільнення працівника не було доведено довідома державної служби зайнятості, звільнення відбулося в період перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати/.
В період з дня звільнення та отримання трудової книжки /29.08.2005 року/ по день звернення до суду /24.11.2005 року/ позивач, являючись інвалідом третьої групи /а.с.32,45/, який має переваги щодо працевлаштування у випадку скорочення штату чи
чисельності працівників та пільги по працевлаштуванню відповідно до вимог ст.17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", неодноразово звертався за захистом порушеного права на працю до адміністрації Брусилівського районного комунального підприємства "Тепломережа", яка обіцяла позивачу вирішити питання працевлаштування або направити його на професійне навчання за рахунок підприємства, однак ухилилась від виконання обіцянок, та до прокуратури і Житомирського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, які маючи можливість реально захистити права позивача, обмежились лише письмовими рекомендаціями /а.с.4-7,19-22/.
Вищенаведені обставини вказують на послідовність позиції позивача щодо наміру повернутись на роботу на підприємство і дають підстави вважати причини пропуску строку звернення до суду, визначеного ч.І ст.233 КЗпП України, поважними і поновити позивачу строк звернення до суду.
За даних обставин, коли висновок суду першої інстанції про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду не відповідає дійсним обставинам справи, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання наказу про звільнення позивача з роботи незаконним та поновлення на роботі слід скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення вказаних позовних вимог.
Оскільки позивачем не ставилось питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд в силу вимог ч.І ст.11 ЦПК України не знаходить підстав для виходу за межі позовних вимог.
З врахуванням того, що судом апеляційної інстанції задоволено дві позовні вимоги немайнового характеру, з відповідача підлягає стягненню в доход держави 17грн. судового збору.
Керуючись ст.ст.218,307,309,314,317 ЦПК України, апеляційний суд -
вирішив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Рішення Брусилівського районного суду від 02 лютого 2006 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі.
Ухвалити нове рішення.
Поновити строк звернення до суду.
Визнати незаконним наказ по Брусилівському районному комунальному підприємству "Тепломережа" НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючого господарством Брусилівської райдержадміністрації в Брусилівському районному комунальному підприємстві "Тепломережа".
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Брусилівського районного комунального підприємства "Тепломережа" в доход держави судовий збір в сумі 17грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.