КОПІЯ:

Справа №2-90/08

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

27 травня 2008 року                                                                                               м. Білогірськ

            Білогірський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого                                                                                   - судді Чубабрія В.А.

при секретарі                                                                                   - Фоломеєвій В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Білогірську позовну заяву  ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної Республіки Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономної Республіки Крим, Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, заподіяною бездіяльністю органів прокуратури,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Автономної Республіки Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономної Республіки Крим про відшкодування моральної шкоди, заподіяної  бездіяльністю органів прокуратури, посилаючись на ст.56 Конституції України.

Свої вимоги мотивує тим, що 27.09.2007 р. він звернувся до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим з метою отримання інформації щодо санкціонування зняття інформації з каналу зв'язку (домашнього телефону - НОМЕР_1). Спочатку жовтня 2007р. з суду отримано відповідь про те, що матеріали стосовно ОСОБА_1 у порядку ст. 187 КПК України не надходили. 01.10.2007 р. ОСОБА_1 звернувся до прокуратури АР Крим для отримання інформації стосовно санкціонування будь-яких оперативно-розшукових заходів, які проводилися співпрацівниками ВВБ в АР Крим СВБ ГУБОЗ МВС України. З прокуратури  від 10.10.2007  отримано відповідь, у якій інформації щодо санкціонування оперативно-розшукових заходів відносно ОСОБА_1 не містилося.  Також, 15.10.2007 року та 23.10.2007 р. ОСОБА_1 звернувся до прокуратури АР Крим та Білогірського району з метою отримання копій процесуальних рішень за результатами перевірки, яка здійснювалася працівниками ВВБ в АР Крим СВБ ГУБОЗ МВС України До теперішнього часу ніякої інформації позивачем не отримано. Вважає, що через це порушено право його право одержати хоча б мінімальні відомості щодо тимчасового обмеження своїх конституційних прав.

На підставі зібраних матеріалів відносно громадянина ОСОБА_1 прокуратурою АР Крим 02.08.2007 р. винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину. Але 07.09.2007 р. заступником прокурора АР Крим ОСОБА_2 зазначену постанову скасовано, а матеріали відносно ОСОБА_1 спрямовано до ВВБ в АР Крим СВБ ГУБОЗ МВС України для проведення додаткової перевірки. 19.12.2007 р. суддею Центрального суду м. Сімферополя постанову від 07.09.2007 р. скасовано, внаслідок чого залишилися чинною постанова від 02.08.2007 р. про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1

Таким чином, у період з 07.09.2007 р. до кінця грудня 2007 р. відносно позивача незаконно проводилася додаткова перевірка, що є суттєвим обмеженням конституційних прав та свобод. У зв'язку з тим, що під час перевірки відносно ОСОБА_1 працівники внутрішньої безпеки скоїли злочини, передбачені ст.ст. 162, 328, 359, 365,370 КК України він звертався до прокуратури, але посадовою особою вищевказаного органу винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі п.1 ст. 6 КПК України. Але, 06.02.2008 р. суддею Центрального районного суду м. Сімферополя зазначену постанову від 21.12.2007р. було скасовано.

Крім того, 14.04.2008 р. суддею Центрального районного суду міста Сімферополя задоволено у повному обсязі адміністративний позов ОСОБА_1 щодо зобов'язання прокуратури АР Крим прийняти рішення відповідно до ст. 97 КПК України відносно працівників ВВБ в АР Крим СВБ ГУБОЗ МВС України, так як в діях останніх можуть міститися ознаки складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 370 КК України.  Зазначає, що внаслідок бездіяльності органів прокуратури, яка підтверджується судовими  рішеннями Центрального районного суду міста Сімферополя від 19.12.2007 р., 06.02.2008 р. та 14.04.2008 р., йому завдано моральну шкоду шляхом обмеження його конституційних прав, яку він оцінює у 20000 грн.  Таким чином, позивач просить  зобов'язати Головне управління державного казначейства України в АР Крим відшкодувати йому за рахунок державного бюджету моральну шкоду у розмірі 20000 гривень, завданої бездіяльністю органів прокуратури.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні на позові наполягав, просив суд задовольнити його у повному обсязі.

 У судовому засіданні  представник позивача ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 20000грн., пояснив, що сума моральної шкоди розрахована ним з врахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Представник Прокуратури Автономної Республіки Крим ОСОБА_4  у судовому засіданні проти позову заперечував, пояснив суду, що конституційні права ОСОБА_1 прокуратурою не порушувалися, спричинення йому моральної шкоди позивачем не обґрунтовано.

Представники Державного казначейства України та Головного управління Державного казначейства України у Автономній Республіки Крим до судового засідання не з'явилися, про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Суд відповідно до ст. 169 ЦПК України розглянув справу за відсутністю представників відповідачів, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для з'ясування прав та взаємовідносин сторін.

Заслухавши сторін, їх доводи, розглянувши матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що працівниками СВБ ГУБОЗ МВС України в АР Крим за заявою ОСОБА_5 на дії співробітників Білогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим проведено перевірку відносно ОСОБА_1 19.07.2007 року за наслідками перевірки складено висновок та матеріали перевірки надіслано до прокуратури АР Крим для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.

02.08.07 року прокурором відділу нагляду за дотриманням законів спіцпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, прокуратури АР Крим, винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи відносно начальника ВКМСН Білогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим ОСОБА_1 за ст.ст. 307,366,372 КК України на підставі п.2 ст. 6 КПК України.

07.09.07 року заступником прокурора АР Крим ОСОБА_2 винесено постанову про скасування постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 02.08.07 року та направлення матеріалів перевірки для додаткової перевірки.

19.12.2007 року постановою Центрального районного суду міста Сімферополя постанову від 07.09.2007 року, винесену заступником прокурора ОСОБА_2, скасовано. У частині задоволення скарги ОСОБА_3 про винесення постанови про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_1 ознак складу злочину - відмовлено. Постанова суду набрала законної сили 27.12.2007 року, внаслідок чого залишилися чинною постанова прокурора від 02.08.2007 р. про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1

22.11.2007року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до Прокуратури Автономної Республіки Крим була надана заява про скоєння злочину працівниками ВВБ в АР Крим СВБ ГУБОЗ МВС України. 21.12.2007року винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі п.1 ст. 6 КПК України. Але, 06.02.2008 р. суддею Центрального районного суду м. Сімферополя зазначену постанову було скасовано.

14.04.2008 р. суддею Центрального районного суду міста Сімферополя задоволено у повному обсязі адміністративний позов ОСОБА_1 щодо зобов'язання прокуратури АР Крим прийняти рішення відповідно до ст. 97 КПК України відносно працівників ВВБ в АР Крим СВБ ГУБОЗ МВС України, так як в діях останніх можуть міститися ознаки складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 370 КК України.

Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданою незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.4 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996року №9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Отже, статтею 1176 Цивільного Кодексу України в редакції 2003року, який діє на даний час, передбачено відшкодування шкоди, заподіяною незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичної особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених ч.2 ст.1176 ЦК України.

З огляду на таке, вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди на підставі незаконної постанови прокурора від 07.09.07 року прокуратури АР Крим про скасування постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 02.08.07 року відносно ОСОБА_1 та направлення матеріалів перевірки для додаткової перевірки, могли та можуть бути заявлені лише на загальних підставах, а саме на підставі ст.1167 ЦК України, а також на підставі Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та іншими актами законодавства.

Крім того, відповідно до ч.3 ст. 2 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” право на відшкодування шкоди виникає у випадку, зокрема, відмови в порушенні кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Але, враховуючи, що відносно ОСОБА_1 оперативно-розшукова справа не заводилася,   оперативно-розшукові заходи не здійснювалися, підстав для відшкодування шкоди  у порядку Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” не має, оскільки цей Закон встановлює вичерпний перелік випадків, умов та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а також визначає органи, на яких покладається вчинення дій по забезпеченню відшкодування шкоди, завданої громадянинові та пов'язані з цим обов'язки зазначених органів.

Відносно  вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди на підставі незаконної постанови прокурора від 21.12.2007року Прокуратури АР Крим про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі п.1 ст. 6 КПК України відносно працівників ВВБ в АР Крим СВБ ГУБОЗ МВС України, а також на підставі постанови суду від 14.04.2008року про незаконну бездіяльність Прокуратури АР Крим - таки вимоги могли та можуть бути заявлені лише на загальних підставах, а саме на підставі ст.1167 ЦК України.

Відповідальність за заподіяння шкоди у деліктних зобов'язаннях, тобто таких, де їх суб'єкти (потерпілий та особа, яка завдала шкоди) не знаходяться між собою в договірних відносинах, передбачена ст.1166 ЦК України. Єдиною підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди згідно ст.1166 ЦК України є правопорушення, яке включає чотири елемента: шкода, протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду, причинний зв'язок між ними, а також вину особи, що заподіяла шкоду.

Наполягаючи на тому, що з боку Прокуратури АР Крим мала місце протиправна поведінка, в результаті якої завдано моральну шкоду ОСОБА_1, позивач та його представник посилався на постанови прокурора Прокуратури АР Крим від 07.09.07р. та від 21.11.07р., які були скасовані постановами суду від 19.12.07р. та від 06.02.07р. відповідно у порядку кримінально-процесуального законодавства. З цього приводу суд виходить з наступного.

Згідно із ч.ч. 3,4 ст.61 ЦПК України, преюдицією для суду, що розглядає справу, можуть бути обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, вирок у кримінальній справі, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрали законної сили, у передбачених у вищезазначених частинах статті випадках.

Обставини, встановлені постановами суду, винесеними у порядку ст.ст.100,227,236-1,236-2 УПК України, не мають преюдиціальної сили для суду при розгляді судових справ, в зв'язку з чим підлягають доказуванню на загальних підставах.

З огляду на таке, суд дійшов висновку, що позивачем та його представником на принципах змагальності не доведено, що діями Прокуратури АР Крим постановами від 07.09.07р. та від 21.11.07р. заподіяна шкода ОСОБА_1, оскільки необхідна підстава цивільно-правової відповідальності - склад правопорушення - не встановлена судом. 

Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди на підставі і в наслідок постанови Центрального районного суду м. Сімферополя №2а-156/08 від 14.04.2008року, яка набрала законної сили 29.04.2008р., суд робить такі висновки.

Вказаною постановою суду зобов'язано Прокуратуру АР Крим прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1 у порядку ст.97 КПК України. Фактично суд встановив, що висновки прокуратури АР Крим не відповідають вимогам ст.97 КПК України, згідно з якою розглядаються заяви та повідомлення про вчиненні або підготовлювані злочини. Ця постанова суду має преюдиціальне значення для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки, в силу ст.61 ЦПК України.

Але, при з'ясуванні фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст.1167 ЦК України, яка визначає підстави покладення обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, даних в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача, вину. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовий сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Позивач та його представник не довели свого позову у цій частині, що є їх обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.10 ЦПК України. При цьому суд створив всі умови для змагального процесу, роз'яснював сторонам їх права та обов'язки.

Посилання ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 на ст.56 Конституції України в обґрунтування свого права на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави та їх посилання на практику Європейського Суду з прав людини є безпідставним, оскільки відшкодування моральної шкоди на підставі статті Конституції України, норми якої згідно з ч.3 ст.8 є нормами прямої дії, та розрахунок моральної шкоди на підставі практики Європейського Суду  з прав людини, яка згідно з ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосуванні практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, не звільняє позивача та його представника від обов'язку довести наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, причинний  зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою її заподіювача. 

На підставі ст.56 Конституції України, ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосуванні практики Європейського суду з прав людини”,  ст.ст.1166,1167,1176 ЦК України, ст.ст. 1,2 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, керуючись ст.ст. 10,11,60,169,212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

            позов ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної Республіки Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономної Республіки Крим, Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, заподіяною бездіяльністю органів прокуратури - залишити без задоволення у повному обсязі.

            Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду АР Крим, шляхом подання заяви про оскарження або апеляційної скарги через Білогірський районний суд АР Крим.

Головуючий:                                     підпис

Рішення не набрало чинності.

З оригіналом згідно. Суддя: