Справа № 22-550/08 Головуючий у 1-ій інст. - Дужич С.П.
Суддя-доповідач - Мельник Ю.М.
РІШЕННЯ
іменем України
8 вересня 2008 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючого-судді Оніпко О.В.
суддів: Мельника Ю.М., Хилевича С.В.
при секретарі Колесовій Л.В.
за участю сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 29 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про виділ частки із майна, що є спільною частковою власністю, встановлення порядку користування земельною ділянкою та визнання недійсним договору користування будинковолодінням, -
в с т а н о в и л а :
У червні 2005 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виділ 61/100 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 та просила визначити порядок користування земельною ділянкою біля цього будинку , пропорційно часткам співвласників у будинку.
В обґрунтування позову вказувала , що сторони по справі є співвласниками спірного будинковолодіння і в добровільному порядку не можуть вирішити питання про виділ в натурі часток у спільному майні та не можуть встановити порядок користування земельною ділянкою.
22 квітня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_1. та ОСОБА_4 про виділ 73,5/100 частин вказаного будинковолодіння та просили визначити порядок користування земельною ділянкою біля цього будинку , пропорційно часткам співвласників будинку.
Покликалися на те, що ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 свою частку у будинку в розмірі 12,5/100 частини і у власності ОСОБА_3та ОСОБА_2 перебуває 73,5/100 частин будинку , тому просили виділити цю частку в натурі. ( 137)
31 жовтня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 збільшили позовні вимоги і просили визнати недійсним договір конкретного користування спірним будинковолодінням від 26 жовтня 2002 року із покликанням на те, що вказаний договір порушує публічний порядок . ( а.с.159-160)
Рішенням Рівненського міського суду від 29 листопада 2007 року позов задоволено. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділено у власність частину будинковолодіння, а саме: житлову кімнату 1-5, жилою площею 12,7 м2, житлову кімнату 1-6, жилою площею 18,3 м2, коридор 1-1, площею 8,1 м2, кухню 1-2, площею 9,3 м2, кладову 1-2, площею 4,8 м2, сарай Б-1, літню кухню В-1, сарай -в1,сарай - в, вбиральню- б, ½ частину огорожі - № 1, 2, ½ частину замощення - число 1, площею 27,7 м, а всього на суму 76718,13 грн., що складає 67,5/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1, відповідно до першого варіанту розподілу, визначеного висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 21 червня 2007 року.
У власність ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виділено в натурі частину будинковолодіння а саме: житлову кімнату 1-4, жилою площею 10,8 м , житлову кімнату 2-3, жилою площею 15,5 м , коридор 2-1, площею 4,5 м2, кухню 2-2, площею 5,4 м2, вбиральню - г, ½ частину огорожі- №1,2, ½ частину замощення - цифра 1, площею 27,7 м2, а всього на суму 36947,87 грн., що складає 32,5/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1, відповідно до першого варіанту розподілу, згідно висновку додаткової судової будівельно -технічної експертизи від 21 червня 2007 року.
Стягнуто із ОСОБА_1. та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 6819 грн. 96 коп. компенсації за 6/100 часток власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які стали власністю ОСОБА_1. та ОСОБА_4
Виділено у користування в натурі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1133 м2, що розташована на АДРЕСА_1, відповідно до першого варіанту розподілу будинковолодіння, згідно висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 21 червня 2007 року .
Виділено у користування в натурі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 4 08 м2, що розташована на АДРЕСА_1, відповідно до першого варіанту розподілу будинковолодіння, згідно висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 21 червня 2007 року .
Додатковим рішенням Рівненського міського суду від 28 травня 2008 року договір користування спірного будинковолодіння від 26 жовтня 2002 року визнано недійсним.
Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує також на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Зокрема вказує, що суд із порушенням принципу диспозитивності безпідставно надав перевагу доказам позивачів, немотивовано відхиливши докази , подані відповідачем. Зазначає, що він є єдиним власником літньої кухні та сараю , однак суд виділив ці об»єкти нерухомості у власність позивачам.
Також вказує, що суд незаконно виділив у власність позивачів одночасно 67,5 відсотків будинковолодіння , оскільки об»єкт нерухомості належав сторонам на праві спільної часткової власності , тому позивачі не можуть вимагами виділення їм двом одного об»кта у спільну сумісну власність, бо право на виділ відокремленої частини будинку із самостійним виходом має кожен із співвласників, якщо такий виділ є можливим. Окрім того, вказує, що позивачами було пропущено строк позовної давності вирішення питання про визнання недійсним договору користування будинковолодінням .
Із зазначених підстав просив рішення суду скасувати.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі і просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду 1 інстанції.
ОСОБА_2 та її представник вважають апеляційну скаргу безпідставною і просять її відхилити , а рішення суду 1 інстанції залишити без зміни.
Заслухавши пояснення сторін , дослідивши докази у справі та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1. слід задовольнити частково , а рішення суду 1 інстанції -скасувати та ухвалити нове рішення про відмову впозові.
Підставами для такого висновку колегії суддів є наступне.
Як вбачається із матеріалів справи станом на час подачі позовної заяви до суду -16 червня 2005 року ОСОБА_1 у будинкуАДРЕСА_1 належала на праві власності 1/8 частина будинку, ОСОБА_4 - 14/100 будинку , ОСОБА_2. - 61/100 будинку, ОСОБА_5-1/8 частина будинку. ( а.с.10)
Зазначене свідчить, що спірний будинок належав власникам на праві спільної часткової власності . При цьому частки співвласників у натурі виділені не були.
Спірне будинковолодіння знаходиться на земельній ділянці площею 1541 м. кв.
26 жовтня 2002 року співвласники уклали між собою і нотаріально посвідчили договір конкретного користування будинковолодінням за яким у користування ОСОБА_2 перейшла частина будинковолодіння , що були позначені на поетажному плані цифрами -1-6- жила кімната, 1-4 - жила кімната, Б-1-сарай, б-вбиральня; у користування ОСОБА_1. -1/2 частина кімнати 1-5, В-літня кухня, в -сарай,в-1-сарай, Г-вбиральня; у користування ОСОБА_5- ½ частина кімнати 1-5; у користування ОСОБА_4 - 2-3 житлова кімната, 2-1 - коридор, 2-2 -кухня.
Кладова 1-3, кухня 1-2, коридор 1-1 залишилися у спільному користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_1. та ОСОБА_5( а.с.7-9).
Кожному із 4 співвласників залишалися у користування огорожі № 1 та № 2 і замощення -I, які прилягали до його частини будинку.
Визнаючи договір конкретного користування недійсним , суд 1 інстанції виходив із того, що вказаний договір не відповідає вимогам законодавства.
Відповідно до роз»яснень, які містяться у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» слідує, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками , передбаченими законом.
Судом першої інстанції у рішенні не вказано із яких правових підстав було визнано недійсним договір конкретного користування будинковолодінням. При цьому судом не зазначено , якому правовому актові не відповідає зазначений договір .
Визнавши договір конкретного користування будинковолодінням недійсним , суд 1 інстанції не застосував до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, внаслідок чого ухвалив рішення з порушенням норм матеріального закону, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК є підставою для скасування рішення суду у цій частині.
Оскільки договір конкретного користування був укладений сторонами 26 жовтня 2002 року , то відповідно до п.4 та п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми ЦК УРСР.
Із змісту позовних вимог вбачається, що позивачі просили визнати спірний договір недійсним із підстав , передбачених ст. 218 ЦК України - як правочин, який порушує публічний порядок.
Оскільки норми ЦК України щодо недійсності правочину не можуть бути застосовані до правовідносин , які виникли із договору , укладеного у 2002 році, то підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним із підстав вказаних позивачами немає, а тому колегія суддів вважає, що у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.
Виділяючи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в натурі у власність житлову кімнату № 1-5, 1-6, 1-1, кухню 1-2 , кладову 1-2, сарай Б-1, літню кухню В-1, сарай - в, сарай в-1, вбиральню - б, ½ частину огорожі № 1 та № 2 , ½ частину замощення -I, суд виходив із того, що спільно частка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 становить 67.5 /100 будинковолодінняАДРЕСА_1 і відповідно до вимог ст. 364 ЦК України і вони мають право на виділ своєї частки із майна , що є у спільній сумісній власності.
Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим і таким , що суперечить нормам матеріального права.
Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності. Виділ в натурі частки із спільного майна допускається , коли це не заборонено законом або не є неможливим.
Із роз»яснень , які містяться у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства , що регулює право власності громадян на жилий будинок» слідує, що при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.
Суд 1 інстанції вказаних вимог закону не врахував і ухвалив рішення про виділ в натурі часток із спільного майна не для кожного із співвласників , а виділив майно для двох груп співвласників - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_4, безпідставно змінивши при цьому правовий статус власності із спільної часткової власності на спільну сумісну .
Зазначене свідчить, що суд при вирішенні питання про виділення в натурі частки із спільного майна неправильно застосував норму матеріального права , що також є підставою для скасування рішення суду у цій частині.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду про виділ їм обом в натурі однієї частки в розмірі 67.5/100 частки будинковолодіння.
Самостійних позовів про виділ часток ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду не заявляли.
Оскільки законом передбачена можливість виділення часток кожного із співвласників із майна , яке є спільною частковою власністю, а виділення часток майна групи співвласників із спільної часткової власності не передбачено , як і не передбачено зміни в такому разі правового режиму майна із спільної часткової власності на спільну сумісну власність, то колегія суддів вважає позовну вимогу ОСОБА_2 та ОСОБА_3про виділ їм єдиної частки безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення.
Колегія суддів вважає також помилковим рішення суду в частині виділення у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 1133 м. кв. , а ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - 408 м. кв. земельної ділянки.
При визначенні порядку користування земельною ділянкою суд 1 інстанції виходив із того , що у спільному користуванні сторін знаходиться земельна ділянка площею 1541 м.кв. ( 1133 + 408).
Технічний звіт по проведенню горизонтального знімання земельної ділянки співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 ( а.с. 48) вказує на те, що фактично співвласниками цього будинку для обслуговування будинку та господарських споруд використовується земельна ділянка площею 1541 м. кв.
План земельної ділянки ( а. с. 9) вказує, що спірна земельна ділянка має площу 1521 м. кв.
Зазначене свідчить , що у матеріалах справи є суперечливі докази щодо розміру земельної ділянки , яка перебуває у користування сторін.
В той же час , сторонами не було надано суду доказів про те, яка саме земельну ділянку було виділено власникам будинку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.
Відсутність доказів на підтвердження правомірності володіння земельною ділянкою позбавляє суд можливості вирішити спір про порядок користування земельною ділянкою.
Оскільки неповне з”ясування обставин справи та порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, судове рішення не може залишатись у силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 1 та 4 ч.1 ст. 309 , ст . 314 , 316, 317, 319 ЦПК України , колегія суддів
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 29 листопада 20007 року задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 29 листопада 2007 року скасувати.
Відмовити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про виділ в натурі частки майна із спільної часткової власності, визначення порядку користування земельною ділянкою та визнання недійсним договору користування будинковолодінням .
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
На протязі двох місяців із дня набрання рішенням законної сили воно може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги.
Головуючий :
Судді: